Розмови з дзеркалом
Розмова перша. Весна
Привіт, моє любе дзеркало. Ми розмовляємо з тобою тільки тоді, коли всі вже сплять. Завжди нас троє в цій порі, я, ти і той собака, що так самотньо виє десь на сусідній вулиці. Хоча сьогодні його виття не таке тужливе, як завжди. Воно вплетене в веселе жаб’яче кумкання.
Бідолашні тваринки - жабки! Шлюбний період у великому місті і не бояться ж за своє потомство! Як пуголовкам буде у сучасному світі? Загазованість, бруд, лайка... Чому тут можна навчити вразливі душі молодих жабенят???
Ото понесло. Відриваю погляд від свого відображення, встаю і підходжу до вікна. Як добре, що його, нарешті, не треба зачиняти. Там, на дворі, прохолодно, але так приємно, що хочеться вийти і мандрувати десь далеко-далеко аж до ліхтаря десь серед поля за містом. Жаби заводять свої збуджено-еротичні пісні. Здається, сама б пішла співати з ними. Жаби щасливі: з’їв комарика - пообідав, запірнув під листочок латаття - маєш хатку, покумкав трохи і твоя половинка сама припливе.
Пора, видно, спати, роздуми якісь... нездорові. Певно, мозок ховається від серйозних роздумів, від роботи, як завжди відкладеної на опісляпівнічну пору. Кажуть, нічне життя шкідливе, але воно в мене денно-нічне, зранку доведеться вставати... Та нічого, зараз, коли зійшов сніг, а сонце лоскоче носа, бо мої вікна на сході, це приємно. Приємно прокидатися в прохолодній кімнаті, посміхатися сонцю і солодко потягатися на балконі...
Дивлюсь на чоловіка, що мирно собі посопує в ліжку. Цікаво, це всі чоловіки такі чи тільки мій? Спить собі, зовсім не переймаючись ні старіючим відображенням в дзеркалі, ні майбутнім жаб’ячого молодняку, ні проблемами на роботі.
Ніч - гарний час, що однаково належить королям і жебракам. Вона позбавляє корон і шмаття, в темряві всі однакові. Я обожнюю ніч, коли можна нікуди не поспішати і в своє задоволення залишатися наодинці з собою. Ще б музику увімкнути, була б повна ідилія, але не хочеться порушувати ідилію жаб’ячо-собачого хору. Не хочеться ворушити пісню самого життя. З задоволенням набираю повні груди повітря, п’яніючи від весняних ароматів.
Пора до роботи. Кидаю останній погляд в дзеркало. Дякую тобі, моє любе, що ти поблажливе до мене.
Розмова друга. Зимова казка
Привіт, дзеркало. Сьогодні нам знову вдасться поспілкуватися... Ніч, далеко за дванадцяту, і я знову з тобою, коли всі сплять. І не турбує мене питання про те, чи я наймиліша, найбіліша, просто, вдивляюсь в загадкову поверхню. Плоска, всього в кілька молекул срібла, але в ній живе цілий об’ємний світ, інколи аж не знаєш, хто більш справжній - ти чи твоє відображення у сріблі... Зима. Десь всередині народжується відчуття казки, як колись в дитинстві від "Дванадцяти місяців" або "Трьох горішків для попелюшки". Снігова шуба вкутує хатки, що з висоти четвертого поверху видаються іграшковими... Де-не-де світяться вікна, створюючи ще більше відчуття нереальності. В світлі підсліпуватого ліхтаря танцюють крихітні сніжинки, срібляться і виблискують, наче найдорожчі гирлянди. Як завжди тужливо виє пес. Що трапилось, друже? Холодно? Бідолаха, але ж ти знаєш, що мусиш охороняти господарське добро, от і мерзнеш в погано збитій буді.
Я мрію, як завжди, мрію і вірю в казку. Замість того, щоб попрацювати сиджу і спілкуюсь з дзеркалом, ніби воно відкриє мені якусь таємницю, ніби щось воно знає. А, насправді, зранку все буде, як і було, тільки виростуть снігові замети, насуплені голуби стукатимуться в вікно, просячи поживи, чоловік піде на роботу, а діти вимагатимуть уваги. Проте зараз, я наодинці з собою, а моїми товаришами в цій срібній темряві є тільки дзеркало і самотній пес. Чомусь враження, що я опинилась в іграшковому світі. Продаються такі чарівні будиночки на батарейках з пінопластовим снігом, кольоровими стінами і віконцями на двоватних лампочках... Не вистачає тільки подзвякування бубонців та Санти Клауса, що співатиме штучну мелодію, крутячись навколо себе.
Ех, зима! Як я люблю зиму на початку! Чекаю снігу, морозу, див... Сніг та мороз приходять тоді, коли шкіра стомлюється від холоду, очам хочеться потішитися сонцем, а пальта та куртки замордовують до нудоти. Дива трапляються не рідше і не частіше, ніж влітку... І починаю ночами мріяти про весну... Знаю, що весна прийде за якихось неповних два місяці і я знову чекатиму цілий рік див, снігу та морозу...
Прочиняю вікно, кілька сміливих сніжинок залітають на кухню, трошки кружляють і опускаються на моє волосся крихітними краплинками. Повіяло морозом, я кілька разів вдихаю холодне повітря і поспішаю відгородитися від льодового царства. Замерз ніс. Повертаюся до кімнати, потираючи ніс теплою долонею.
Що ж, попрацювати не вдалося, пора спати.
Добраніч, дзеркало. Вже і пес стомився, замовк. Добраніч, світ.