Подорож до Темного закутка
Ведмідь Іванко вже був майже дорослим. Він народився ще минулої зими, то ж уже багато бачив, познайомився з усіма своїми лісовими сусідами і завів справжніх друзів.
- Іванку, - якось сказала мама. - Сьогодні я йду шукати різних ласощів на зиму, а ти залишишся сам. Далеко не ходи, бо заблукаєш, не їж незнайомих ягід та грибів і не бався з лисами!
Мама не любила лисів, бо вони були трохи неслухами і часто втрапляли в різні пригоди. Інші мами тільки за голови бралися від їхніх вигадокОт і тепер виявилося, що лисенята підслуховують під вікнами ведмежої хати.
- Чудово! - вигукнув один.
- Ідемо подорожувати! Аж у Темний закуток! - підтвердив другий.
- Але ж туди не можна! Мама забороняє!
- Ет! Мама забороняє! Такий великий, а досі матусин синочок! А-ха-ха!
- І нічого я не матусин синочок! То коли йдемо?
- А от, твоя мама за поріг, і йдемо! Ще тільки білок покличемо і Вовчика, і … Візьми з собою канапок, - хитрющі лиси знали, що у ведмедів найсмачніші в лісі канапки з ароматним лісовим медом.
Сказано-зроблено. Тільки ведмежа мама за поріг, як коло хати зібралися мандрівники: розбишака Вовчик, хитрі лиси, жваві білки і ведмедик Іванко. Він найбільший - йому й наплічник нести, до якого кожен якоїсь їжі поклав: горіхів, ковбаси, сиру, канапок з медом. Навіть велика пластикова пляшка була, її люди якось у лісі забули, то хазяйновита ведмежа родина забрала собі, воду тримати.
Йшли не дуже довго, Темний закуток недалеко. Від нього одразу потягнуло холодом і майже болотяною вогкістю. Прокинувся і гукнув старий Пугач, аж звірята присіли, заскрипів старий ясен, шкрябнувши гілкою-лапою по сусідньому дубові, той аж загудів. Всі зупинилися на мить. Першим у густу темінь закутка ступив Вовчик.
- А нічого! Нічого страшного і навіть стежка є! - покликав він друзів.
То й усі пішли. А там… корінняччя дерев вилазило на ту стежку, збиваючи з лап ведмедя. Білки не могли скакати по верхах, між тісно сплетених гілок. Короткі лисячі лапи раз-по-раз забивалися об каменюки. А вовк одного разу впав, та так сильно забився, аж йому одне ікло випало. Добре, що молочне! Та стежка йшла угору - ступи вбік і полетиш вниз, у пишний квітучий яр, Темний закуток якраз обривався над ним.
Раптом Іванко послизнувся на вологому минулорічному листі і полетів донизу. Вовк намагався упіймати, схопив за лапу і полетів слідом, за ним - лиси, друзів не хотіли покидати. Білки скочили останніми, страшно ж залишитися самим у Темному закутку!
- Аааа! Бумц! - зупинився ведмедик, стукнувшись лобом об старий пеньок.
- Що ви тут робите? - суворо запитала ведмедикова мама, вона випадково зайшла сюди у пошуках ласощів на зиму. - Звідки це ви? Чи не з Темного закутка? - вона стояла посеред величезного молодого малинника і обережно визбирувала останню літню малинку. Ягідок було небагато, але ж такі солодкі!
- З Темного закутка! - засмучено сказав Іванко, він не любив обманювати маму.
- Ет, неслухняні діти! Там же трохи, таки, небезпечно!
Та мама згадала, як сама з друзями ходила туди у свою першу подорож. Вони тоді ще добряче заблукали, аж їх усі шукали. Усміхнулася. Вирішила не сваритися, ті мандрівники й так, бідолашні, в колючках і подряпинах, страху натерпілися.
- То що взяли на обід? - запитала вона. - А потім я вам покажу ще таємну печеру! Вона не в самому Темному закутку, трошки ближче, але, думаю, вам сподобається!
Звірята їли канапки з медом, посипали їх горішками і запивали холодною джерельною водою. А ввечері усі разом дивилися на зорі, аж поки не випала роса.
Добре ж у лісі влітку!
- Іванку, - якось сказала мама. - Сьогодні я йду шукати різних ласощів на зиму, а ти залишишся сам. Далеко не ходи, бо заблукаєш, не їж незнайомих ягід та грибів і не бався з лисами!
Мама не любила лисів, бо вони були трохи неслухами і часто втрапляли в різні пригоди. Інші мами тільки за голови бралися від їхніх вигадокОт і тепер виявилося, що лисенята підслуховують під вікнами ведмежої хати.
- Чудово! - вигукнув один.
- Ідемо подорожувати! Аж у Темний закуток! - підтвердив другий.
- Але ж туди не можна! Мама забороняє!
- Ет! Мама забороняє! Такий великий, а досі матусин синочок! А-ха-ха!
- І нічого я не матусин синочок! То коли йдемо?
- А от, твоя мама за поріг, і йдемо! Ще тільки білок покличемо і Вовчика, і … Візьми з собою канапок, - хитрющі лиси знали, що у ведмедів найсмачніші в лісі канапки з ароматним лісовим медом.
Сказано-зроблено. Тільки ведмежа мама за поріг, як коло хати зібралися мандрівники: розбишака Вовчик, хитрі лиси, жваві білки і ведмедик Іванко. Він найбільший - йому й наплічник нести, до якого кожен якоїсь їжі поклав: горіхів, ковбаси, сиру, канапок з медом. Навіть велика пластикова пляшка була, її люди якось у лісі забули, то хазяйновита ведмежа родина забрала собі, воду тримати.
Йшли не дуже довго, Темний закуток недалеко. Від нього одразу потягнуло холодом і майже болотяною вогкістю. Прокинувся і гукнув старий Пугач, аж звірята присіли, заскрипів старий ясен, шкрябнувши гілкою-лапою по сусідньому дубові, той аж загудів. Всі зупинилися на мить. Першим у густу темінь закутка ступив Вовчик.
- А нічого! Нічого страшного і навіть стежка є! - покликав він друзів.
То й усі пішли. А там… корінняччя дерев вилазило на ту стежку, збиваючи з лап ведмедя. Білки не могли скакати по верхах, між тісно сплетених гілок. Короткі лисячі лапи раз-по-раз забивалися об каменюки. А вовк одного разу впав, та так сильно забився, аж йому одне ікло випало. Добре, що молочне! Та стежка йшла угору - ступи вбік і полетиш вниз, у пишний квітучий яр, Темний закуток якраз обривався над ним.
Раптом Іванко послизнувся на вологому минулорічному листі і полетів донизу. Вовк намагався упіймати, схопив за лапу і полетів слідом, за ним - лиси, друзів не хотіли покидати. Білки скочили останніми, страшно ж залишитися самим у Темному закутку!
- Аааа! Бумц! - зупинився ведмедик, стукнувшись лобом об старий пеньок.
- Що ви тут робите? - суворо запитала ведмедикова мама, вона випадково зайшла сюди у пошуках ласощів на зиму. - Звідки це ви? Чи не з Темного закутка? - вона стояла посеред величезного молодого малинника і обережно визбирувала останню літню малинку. Ягідок було небагато, але ж такі солодкі!
- З Темного закутка! - засмучено сказав Іванко, він не любив обманювати маму.
- Ет, неслухняні діти! Там же трохи, таки, небезпечно!
Та мама згадала, як сама з друзями ходила туди у свою першу подорож. Вони тоді ще добряче заблукали, аж їх усі шукали. Усміхнулася. Вирішила не сваритися, ті мандрівники й так, бідолашні, в колючках і подряпинах, страху натерпілися.
- То що взяли на обід? - запитала вона. - А потім я вам покажу ще таємну печеру! Вона не в самому Темному закутку, трошки ближче, але, думаю, вам сподобається!
Звірята їли канапки з медом, посипали їх горішками і запивали холодною джерельною водою. А ввечері усі разом дивилися на зорі, аж поки не випала роса.
Добре ж у лісі влітку!