Розум і серце
Раніше я захоплювалась інтелектом Людини. Засліплення красою думки, вишуканістю рішень інколи були причиною, аби закривати очі на моральну сторону дій - я готова була прощати Розумних - бо над усім сяяв Розум! Знання, ерудиція, освіта, майстерність - ось еталон, яким я міряла інших, і себе. Я поважаю Профі.
Але найякіснішим практичним психологом - знавцем людської душі, якого я зустрічала, був злодій Льолік. Він блискуче швидко розпізнавав мотиви і больові точки людини і брав, що хотів за то. Хотів він квартири, машини, коштовності, гроші. Він входив в довіру за миті! Він пізнавав твоє минуле просто по рисам обличчя! Він розумів тебе краще, як будь-хто і підтримував такими словами, як мало хто в моєму житті потім міг) Ми познайомились в тюрмі. Я - практикант, він неквапно-аристократично сидів за якусь аферу. Мене він також перехитрив тоді - і я дуже розлютилась, бо думала, що я розумна. Це був чесний поєдинок. Він був розумніший. Але щось йому було цікаво зі мною, то ми розговорились. Деколи і щиро бувало. На мої запитання - як йому з тим, що обдурені люди страждають - він пояснив спокійно, розсудливо - психолог в Канаді бере 200 долярів за сеанс, і то ж невідомо якого він гатунку! А я профі вищої категорії, хіба без диплома. Моя робота вартує дорожче. Люди отримали якісне розуміння і співчуття - запевняю тебе, Нюся(це він так мене називав) ніхто, краще мене, за все життя їх не розумів! (Я йому вірю.) Повинні платити.
Він був дуже розумний! Дуже. Але пройшли роки, може стала старша - а може мудріша - і тепер я не захоплююсь Розумом, в якому не живе Любов. Серце. Душа.
Я милувалась нашим знайомим, який сипав перлами з книжок, називав прізвища мало кому відомих авторів - глибоких думкою, зрозумілих лиш інтелектуальній еліті. А коли захворіла наша подруга - яка піклувалась і гріла його ( але до честі сказати - і не тільки його) півжиття, то за 2 роки її хвороби він не знайшов в собі бажання і розуму прийти і підтримати... Навіть зателефонувати. Він має ерудицію, освіту, знання - але людяності бракує - бо серця замало. Серце - воно завжди на конкретну біль відгукується конкретною дією. Не засуджую. Сумую. І, чомусь пропало захоплення і повага. Стало сумно просто. Як казалось: “Лєгко любіть чєловєчєство! Сасєда палюбіть сумєй!”. Знати психологію, мати диплом престижного чи ні ВИШу, читати багато книжок - то ж непогано! Питання - Навіщо? ЩОБи ЩО? Досліджувати, аби як Льолік вициганити у довірливих жінок і старших людей квартири, лишаючи їх на вулиці? Читати, аби отримувати лайки від неважливо кого?
Тепер я захоплююсь Людяністю. Добротою. Коли вона приправлена Розумом - то взагалі пречудово.
Чому я про це пишу? Ми, днями, говорили з молодою людиною - і він бідкався, що порівняно з Х і У не має ні освіти ні.. ні... - але я бачила його прекрасну, величну в своїй Доброті і Любові Душу - вона сяяла і наповнювала простір надією і радістю. А освіта буде. Лишатись Людиною - то любити. найвища сходинка Розуму - то Любов.
І я хочу, аби він дозволив собі бути собою - і плекати Справжнє. А розум - то таке... Штучний інтелект скоро буде сильнішим за багатьох, але не це проблема. Питання - нащо нам знання? Як ми використаємо їх?
І якщо тільки для себе - то нема людини. Є тваринка, яка мостить собі зручне кубло.
Як писав мій улюблений Чехов - щаслива своїм здобутком(статки, освіта, етс) людина припиняє бути Людиною - бо не розвивається, не бачить інших людей.
Я не проти розумних. Я ціную свій інтелект і вдячна що він є. Але ЩОБИ ЩО? Як і куди використати його - оце питання!
Замало любові зараз. Забагато розуму.
Ваша, Юнона Лотоцька
P.S. питають мене - і як це - любові замало? Що робити? Мені здається просто: - не квапитись осуджувати - дивитись на людину люблячими очима і говорити люблячими устами - не відмовити у проханні, коли можеш, а коли ні - відмовити з любов’ю - допомогти тому, кому важко і боляче - а ти можеш, дбати про малих і старших - не боятись, що тебе використають - а тримати свої межі самому - любити і вірити собі - тоді і з іншими легше...
Говорити правду - це також любов. Свою правду - але лагідними устами.