свято осені :)
вчора була в ілька на святі осені :)
аналогічне в марковій групі випала честь відвідати таткові, а тут татко був на роботі і не можна ж було, щоб ніхто не прийшов, то ми з петром, прихопивши й марка з його групи, приперлися
ілько був націонал-зайчиком: у вишиванці і шапочці з білими кролячими вухами :))
мої діти ніби й ходять в садок, а таки самі по собі: першу половину свята діти співали і розказували віршики, а моє чудо запхало руки в кишені і робило вигляд, що воно тут ні при чому і періодично кричало мені через зал, незважаючи на виступи одногрупників, "мама, дивись, який я зайчик" :)))
але віршик свій розказав головно і досить внятно, а до танцю вибрав собі найгарнішу, на мій смак, дівчинку каріну :)))
щоправда, після того свята мені цілий день було так прикро на душі... я ж весь час була з петром на руках, а якраз коло мене сиділа якась мама, яка майже постійно на нас дивилися, причому очі її були такими сумними, аж заледве не повними сліз. мене це трохи гнітило. петро розхникався і я вийшла в коридор його погодувати, де друга вихователька мені розповіла, що в цієї мами місяць тому померла дитина, якій ще й доби не було....
вона від нас пересіла в другий кінець залу, але продовжувала дивитися. а петро так таращився на все, так крутив головою, такий був класний, що мені аж самій хотілося плакати від того болю, який я їй завдаю... і не могла ж я в коридорі сидіти - ілько теж вартував того, щоб я на нього дивилася і щиро раділа святу...
а я бачила цю маму вагітною, коли й сама була такою, і чула цю сумну історію про чергову немовлячу смерть в районному пологовому, просто не здогадувалася, що це з неї таке трапилося...
отаке от свято
аналогічне в марковій групі випала честь відвідати таткові, а тут татко був на роботі і не можна ж було, щоб ніхто не прийшов, то ми з петром, прихопивши й марка з його групи, приперлися
ілько був націонал-зайчиком: у вишиванці і шапочці з білими кролячими вухами :))
мої діти ніби й ходять в садок, а таки самі по собі: першу половину свята діти співали і розказували віршики, а моє чудо запхало руки в кишені і робило вигляд, що воно тут ні при чому і періодично кричало мені через зал, незважаючи на виступи одногрупників, "мама, дивись, який я зайчик" :)))
але віршик свій розказав головно і досить внятно, а до танцю вибрав собі найгарнішу, на мій смак, дівчинку каріну :)))
щоправда, після того свята мені цілий день було так прикро на душі... я ж весь час була з петром на руках, а якраз коло мене сиділа якась мама, яка майже постійно на нас дивилися, причому очі її були такими сумними, аж заледве не повними сліз. мене це трохи гнітило. петро розхникався і я вийшла в коридор його погодувати, де друга вихователька мені розповіла, що в цієї мами місяць тому померла дитина, якій ще й доби не було....
вона від нас пересіла в другий кінець залу, але продовжувала дивитися. а петро так таращився на все, так крутив головою, такий був класний, що мені аж самій хотілося плакати від того болю, який я їй завдаю... і не могла ж я в коридорі сидіти - ілько теж вартував того, щоб я на нього дивилася і щиро раділа святу...
а я бачила цю маму вагітною, коли й сама була такою, і чула цю сумну історію про чергову немовлячу смерть в районному пологовому, просто не здогадувалася, що це з неї таке трапилося...
отаке от свято