Про ставлення до життя
Якщо ви думали, що мешканці Прибалтики повільні -- вам треба на Кіпр перекоеатися в зворотньому. Кіпріот звичайний нікуди (зовсім-зовсім нікуди) не поспішає. Наприклад, наш лендлорд: вже скоро місяць як ми орендуємо цю квартиру. Попросили його зробити полички в одній із шаф. Спочатку тиждень він притворявся, що має амнезію, потім пообіцяв прийти в п'ятницю (не прийшов, ясна річ), прийшов у наступну середу, прибив підставки для поличок і сказав, що вернеться за хвилинку (навіть не прощався). За "хвилинку" я встигла зварити вечерю, спекти в хлібопічці хліб, трохи подрімати разом з дітьми і ще багато чого, бо вона і досі триває :) мало того, він мене попередив, що його не буде в місті, бо прям після наших поличок у нього почався "лонг вікенд", який закінчиться у вівторок (почавшись в середу попереднього тижня, попрошу відмітити, нічо так вікенд). Вобщем, не перепрацюється бідний дядя Агіс :)
І ще один момент про місцевих: ще ніколи я не отримувала стільки посмішок від перехожих. Я, звичайно, привертаю увагу: діти, слінги, марії постійно щось тре розказувати і показувати... Ходячий театр, одним словом. Але якщо в Україні доброзичливі і недоброзичливі коментарі/погляди десь у співвідношенні 50/50 (це я Київ маю на увазі, є набагато менш толерантні місця), то тут 99/1. Кіпріоти посміхаються і нікуди не поспішають