Без роботи думається.
Останній тиждень помітила, що без роботи (від години до години) - думається. Починаєш зовсім інакше дивитись на швидкоплинність днів, на людей, яких любиш, на звичайних перехожих, на те, про що пишуть в фейсбуці і контакті, на цінності врешті-решт.
Чули статистику, що в Вашингтоні кожен третій - алкоголік ( так, я тепер частіше дивлюсь новини, і, як не дивно, там усе похмуріше і похмуріше. Вже навіть не говорять, яке маля народилось в тому чи іншому зоопарку). А чому люди п'ють? Можна назвати мільйон причин, але основна - незадоволення. Незадоволення собою, іншими, незадоволення від досягнутого, до якого так довго йшов, незадоволення життям чи достатками ближнього. Або напруження? Раз спробував - розслабило, а потім - другий, третій....А далі без 100 грам і розслабитись неможливо...
Це був ліричний відступ. Я зараз не про те... Я відчула зміну в собі, коли пішла з роботи. Зміну, яка мене трохи протиставляє знайомим, далеко не кожен до цього ставиться з розумінням. На заробляння грошей люди витрачають весь день, весь час, коли є можливість подивитись коханим в очі при денному освітленні, під сонцем; зайнятись особистими потребами, які відкладались у довгий ящик, зателефонувати тим, для кого ваш дзвінок - радісний промінчик в житті, подивитись зі сторони на світ, зробити вибір. Робота займає думки, і ти лягаєш спати, перебираючи по пунктах, що треба треба зробити насамперед, а що опісля, а вранці все складається зовсім не так, як ти планував, знову голова по самі вінця в робочих клопотах. І знову сумно. Але найтрагічніше, що коли живеш в такому темпі, доведений до автоматизму - ідеї не приходять, в голові немає місця на щось "другорядне".
А кінець світу? Планується за цю зиму? Всі про це говорять, а мало хто задумується. Кажуть, пекло - це незреалізовані можливості. А ми летимо на роботу, і не тому, що це наше "покликання", а тому що потрібні гроші, нова суконка, сир із пліснявою...І душа по-маленьку пліснявіє...Тихо кажеш: я є .... я був.... І тільки одиниці скажуть: я Відбувся....
Хочеться бути серед одиниць....
...або хоча б прагнути до того....
Чули статистику, що в Вашингтоні кожен третій - алкоголік ( так, я тепер частіше дивлюсь новини, і, як не дивно, там усе похмуріше і похмуріше. Вже навіть не говорять, яке маля народилось в тому чи іншому зоопарку). А чому люди п'ють? Можна назвати мільйон причин, але основна - незадоволення. Незадоволення собою, іншими, незадоволення від досягнутого, до якого так довго йшов, незадоволення життям чи достатками ближнього. Або напруження? Раз спробував - розслабило, а потім - другий, третій....А далі без 100 грам і розслабитись неможливо...
Це був ліричний відступ. Я зараз не про те... Я відчула зміну в собі, коли пішла з роботи. Зміну, яка мене трохи протиставляє знайомим, далеко не кожен до цього ставиться з розумінням. На заробляння грошей люди витрачають весь день, весь час, коли є можливість подивитись коханим в очі при денному освітленні, під сонцем; зайнятись особистими потребами, які відкладались у довгий ящик, зателефонувати тим, для кого ваш дзвінок - радісний промінчик в житті, подивитись зі сторони на світ, зробити вибір. Робота займає думки, і ти лягаєш спати, перебираючи по пунктах, що треба треба зробити насамперед, а що опісля, а вранці все складається зовсім не так, як ти планував, знову голова по самі вінця в робочих клопотах. І знову сумно. Але найтрагічніше, що коли живеш в такому темпі, доведений до автоматизму - ідеї не приходять, в голові немає місця на щось "другорядне".
А кінець світу? Планується за цю зиму? Всі про це говорять, а мало хто задумується. Кажуть, пекло - це незреалізовані можливості. А ми летимо на роботу, і не тому, що це наше "покликання", а тому що потрібні гроші, нова суконка, сир із пліснявою...І душа по-маленьку пліснявіє...Тихо кажеш: я є .... я був.... І тільки одиниці скажуть: я Відбувся....
Хочеться бути серед одиниць....
...або хоча б прагнути до того....