Кожному свій Шоколад.
Пригадуєте фільм "Шоколад"? Я дуже добре памятаю, коли побачила його вперше. На мякому новому дивані, мама поруч, і по телебаченню фільм...без жодної реклами, жодних перерв, просто розчинилась і прожила там.
Памятаю, як дув вітер, і танцювали плащі, на вигляд казкові, чи навіть міфічні, як перевтілювалось старе закинуте приміщення, коли зникали одна за одною порошинки з полиць, з підлоги, з вікна. Памятаю уявного кумедного кенгуру Пантофеля. І ще, - оці червоні мешти, який нонсенс носити червоне взуття у містечку, де все так сіро...
А потім сам шоколад...памятаю навіть запах і смак, ніби вдалось покуштувати його...
Поступові зміни в житті усіх мешканців - світ перевернувся, і почалось життя...
От тоді ще задумалась, як може змінити людину річ, якщо інша - вклала в неї душу, і річ одухотворилась. Але для цього свою справу потрібно любити по-справжньому і дуже хотіти.
Минуло, мабуть, років 5, коли подруга зайшла в кімнату і сказала: "Бачила фільм про тебе. Шоколад. Знаєш такий?"
А сьогодні прокинулась і згадала Шоколад. Так ніби подивилась його перед сном. Защеміло.
Звільнилась з роботи шукати себе. Дивно, мабуть... Кажуть, спочатку треба знайти роботу, а потім йти з попередньої. А я вже не хочу бути секретаркою і виконувати завдання. Я втомилась. Моя би воля, я б здійснювала бажання і вгадувала мрії - це не про екстрасенсорику, це про людяність, про творчість, про настрій, про покращення внутрішнього добробуту.
Я б із задоволенням працювала у крамничці виробів ручної роботи, але не такій, куди заходять лише туристи і ті, хто просто може собі дозволити дорогі речі, а й ті, хто душею до цього близько, хто робить подарунки не лише на день народження, а й просто так. Бо якийсь друг дуже схожий на того кота у смужку, а інший - любить ворон, тому кожного вечора спостерігає за ними з вікна, як вони летять на нічліг. А якщо він переселиться і з вікна не буде видно ворон, подарована сидітиме на столі і посміхатиметься хитруватими блискучими оченятами.
Мабуть, такі мрії можуть собі дозволити лише ті, хто достатньо вже заробили і тепер пора відпочити душею. А я наївно мрію, що окрім сімї, створю колись затишний куточок, де можна буде зустрітись з найкращими і найдорожчими за горнятком справжнього травяного карпатського чаю, придбати щось рукотвірне на будень і свято, послухати музику чи просто почитати книжку. А потім піти далі, у звичне життя, але з відчуттям, що ти зустрівся з Ангелом.
Памятаю, як дув вітер, і танцювали плащі, на вигляд казкові, чи навіть міфічні, як перевтілювалось старе закинуте приміщення, коли зникали одна за одною порошинки з полиць, з підлоги, з вікна. Памятаю уявного кумедного кенгуру Пантофеля. І ще, - оці червоні мешти, який нонсенс носити червоне взуття у містечку, де все так сіро...
А потім сам шоколад...памятаю навіть запах і смак, ніби вдалось покуштувати його...
Поступові зміни в житті усіх мешканців - світ перевернувся, і почалось життя...
От тоді ще задумалась, як може змінити людину річ, якщо інша - вклала в неї душу, і річ одухотворилась. Але для цього свою справу потрібно любити по-справжньому і дуже хотіти.
Минуло, мабуть, років 5, коли подруга зайшла в кімнату і сказала: "Бачила фільм про тебе. Шоколад. Знаєш такий?"
А сьогодні прокинулась і згадала Шоколад. Так ніби подивилась його перед сном. Защеміло.
Звільнилась з роботи шукати себе. Дивно, мабуть... Кажуть, спочатку треба знайти роботу, а потім йти з попередньої. А я вже не хочу бути секретаркою і виконувати завдання. Я втомилась. Моя би воля, я б здійснювала бажання і вгадувала мрії - це не про екстрасенсорику, це про людяність, про творчість, про настрій, про покращення внутрішнього добробуту.
Я б із задоволенням працювала у крамничці виробів ручної роботи, але не такій, куди заходять лише туристи і ті, хто просто може собі дозволити дорогі речі, а й ті, хто душею до цього близько, хто робить подарунки не лише на день народження, а й просто так. Бо якийсь друг дуже схожий на того кота у смужку, а інший - любить ворон, тому кожного вечора спостерігає за ними з вікна, як вони летять на нічліг. А якщо він переселиться і з вікна не буде видно ворон, подарована сидітиме на столі і посміхатиметься хитруватими блискучими оченятами.
Мабуть, такі мрії можуть собі дозволити лише ті, хто достатньо вже заробили і тепер пора відпочити душею. А я наївно мрію, що окрім сімї, створю колись затишний куточок, де можна буде зустрітись з найкращими і найдорожчими за горнятком справжнього травяного карпатського чаю, придбати щось рукотвірне на будень і свято, послухати музику чи просто почитати книжку. А потім піти далі, у звичне життя, але з відчуттям, що ти зустрівся з Ангелом.