Все ближче до норми
Так хочеться прошкрябатися до людей, зняти їх маски і бути просто нормальними. Спілкуватися без понтів чи зверхності, награної веселості, вдаваного ентузіазму. Хочеться доброти з боку людей, з якими ти постійно знаходишся поряд - працюєш, їздиш в метрі, сидиш в кав'ярні або переходиш зеброю. А коли звертаєшся до когось, то одразу відчуваєш закопилену губу і настовбурчені голки. Невже люди постійно чекають підвоху, удару в спину, бо чого ще так поводитися? Я хочу бути собою і ніколи не брехати, але як можна бути чесною, коли тебе постійно випробовують, коли всі закриті, а я хочу просто щирості і голої душі?
Будь собою, відкритою. Кидайся на людей, витягай з них їх суть, а не образ. Веселися, роби все, що уявляєш на сітківці ока!
А я йшла по вулиці хімчисток, мені посміхнувся молочник у підтяжках, і італієць з золотим годинником. Йти мені було довго, але був хороший настрій, щоб пройтися бадьрим темпом. В кінці мене чекав п'ятихвилинний шопінг. Я зайшла в Doir і одразу захотіла саме це - трусики, які обійшлися мені в середню київську зарплату. Мені подобається розуміти чого я хочу, а не коливатися, тому такі речі я купую одразу. По дорозі назад на вулиці хімчисток мені посміхнувся молодий і перспективний в оливових окулярах.
Речі мають щось означати.