Річард Бах. Цікаві думки про кіно
Хоча б якi причини я називав, усе зводилось до його двох пальцiв - люди дивляться кiно або задля забави, або задля пiзнання, або з обох причин водночас.
- I кiно теж подiбне до життя, Доне, хiба не правда? - Правда. - Тодi чому дехто обирає погане життя, фiльми жахiв? - Вони не тiльки йдуть на фiльми жахiв задля розваги, вони, входячи до кiнотеатру, знають, що це буде фiльм жахiв, - зазначив вiн. - Але чому? - Тобi подобаються фiльми жахiв? - Нi. - Ти їх коли-небудь бачив? - Нi. - Але ж дехто витрачає чимало грошей i часу, аби побачити жахи чи мелодраматичнi сцени, нуднi й нецiкавi для iнших? - Вiдповiдь на це запитання вiн залишив менi. - Так. - Тебе нiхто не примушує дивитись їхнi фiльми, їх нiхто не примушує дивитися твої. Це зветься «свободою». - Але чому дехто хоче бути нажаханим? Або знудженим? - Тому, що вони думають, нiби заслуговують на це, щоб нажахати когось iншого, або полюбляють збудження вiд жахiв, або вважають, що нудьга є неодмiнною властивiстю кiно. Чи ти повiриш, що багато людей з поважних для них мiркувань тiшаться своєю вiрою в те, що у своїх власних фiльмах вони безпораднi? Нi, не повiриш. - Нi, не повiрю, - погодився я. - Доки ти цього не зрозумiєш, доти й дивуватимешся, чому на свiтi так багато нещасних людей. Вони нещаснi тому, що зробили для себе такий вибiр - бути нещасними, i так воно й має бути, Рiчарде!
Ми не можемо померти, ми не можемо вiдчути болю бiльшого за той, що його викликають iлюзiї на екранi. Але ми можемо повiрити в те, що нам болить, i уявити собi це в таких болiсних деталях, у яких тiльки забажаємо. Ми можемо повiрити, що ми - жертви, яких убили й вбивають, яких кидає вiд щасливої до лихої долi.
- I кiно теж подiбне до життя, Доне, хiба не правда? - Правда. - Тодi чому дехто обирає погане життя, фiльми жахiв? - Вони не тiльки йдуть на фiльми жахiв задля розваги, вони, входячи до кiнотеатру, знають, що це буде фiльм жахiв, - зазначив вiн. - Але чому? - Тобi подобаються фiльми жахiв? - Нi. - Ти їх коли-небудь бачив? - Нi. - Але ж дехто витрачає чимало грошей i часу, аби побачити жахи чи мелодраматичнi сцени, нуднi й нецiкавi для iнших? - Вiдповiдь на це запитання вiн залишив менi. - Так. - Тебе нiхто не примушує дивитись їхнi фiльми, їх нiхто не примушує дивитися твої. Це зветься «свободою». - Але чому дехто хоче бути нажаханим? Або знудженим? - Тому, що вони думають, нiби заслуговують на це, щоб нажахати когось iншого, або полюбляють збудження вiд жахiв, або вважають, що нудьга є неодмiнною властивiстю кiно. Чи ти повiриш, що багато людей з поважних для них мiркувань тiшаться своєю вiрою в те, що у своїх власних фiльмах вони безпораднi? Нi, не повiриш. - Нi, не повiрю, - погодився я. - Доки ти цього не зрозумiєш, доти й дивуватимешся, чому на свiтi так багато нещасних людей. Вони нещаснi тому, що зробили для себе такий вибiр - бути нещасними, i так воно й має бути, Рiчарде!
Ми не можемо померти, ми не можемо вiдчути болю бiльшого за той, що його викликають iлюзiї на екранi. Але ми можемо повiрити в те, що нам болить, i уявити собi це в таких болiсних деталях, у яких тiльки забажаємо. Ми можемо повiрити, що ми - жертви, яких убили й вбивають, яких кидає вiд щасливої до лихої долi.