Хто мене вітатиме в суботу
Русалки - це образи української демонології, що становлять собою богинь водоймищ.
Згідно з народними віруваннями, русалками ставали дівчата, які потонули або померли на Зелені свята. Також і ті, що були заручені і померли перед шлюбом, або й діти, що народилися мертвими або повмирали нехрещеними - так звані страдчата чи потерчата. Русалки (дівчата і жінки-утоплениці) стають дружинами Водяника.
Русалок уявляли, як гарних дівчат, голих і з довгим русявим або зеленим розпущеним волоссям до колін або у сорочках, чи у дівочому прозорому вбранні у вінках з осоки та зілля.
В українській міфології русалки входять до класу демонів. Це дівчата-утоплениці, які, ставши русалками, навіки вічні відійшли від буденного земного буття й переселилися в таємничу сферу. Вони живуть на дні водойми в кришталевому замку, де одні розчесують свої золоті коси, інші відпочивають на лежанках із дорогоцінних мушлів. Їхні прозорі тільця здригаються від холоду, бо промені сонця не доходять до них. Русалки нетерпляче чекають променів, щоб погрітися. Інколи забирають дівчат до себе, в яких не склалася доля. Боги не мали права увійти до русалчиного замку.
Менш поширеною є думка про те, що русалки живуть під водою у гніздах, звитих із соломи і пір'я, украдених ними в селі під час Зеленого тижня. Батьківщиною русалок вважали річкові ями Дніпра. Звідси русалки розходилися по інших водоймах. Навесні, гуляли полями й лісами - до дня Петра і Павла. Особливо небезпечними були русалки у «Русальний Тиждень», коли вони приваблювали до себе перехожих, зокрема дівчат і парубків, та залоскотували їх до смерти. Оберегом від русалок були хрест і полин (Євшан-зілля). Щоб русалки не чинили шкоди людям і в полі, селяни влаштовували після «Русального великодня», у четвер Зеленого тижня, «проводи русалок» з окремими піснями й обрядами.
Розрізняють три види русалок: 1) Берегиня (Русалка водяна) - демон, народжений від дівчини, яка втопилася. Схожа на дівчину з пишним волоссям і риб’ячим хвостом замість ніг. Боїться запаху полину або любистку. Живе на дні річок, озер, морів у кришталевих палацах. Часто виходить на берег і сумно співає. Саме тому і назва - Берегиня. Не слід плутати з небесною Берегинею - богинею Матері-Землі. 2) Поляниця (Русалка польова) - демон, що уособлює мрії про волю, незалежність, гордість. Вигляд: дівчина у вінку та одязі із зелені. Походить з дівчини, яку розтерзали дикі звірі або яка повісилася. Гуцули називають її Повітрулею. 3) Мавка (Русалка лісова) - демон, що народжується з духу дівчини, яка загинула в лісі з різних причин. Схожа з Поляницею, але різниться одягом, який сплетений з вербових віток.
Серед русалок є й Лоскотниці - це душі дівчат, що померли зимою; вони з’являються на полях і до смерті залоскочують дівчат і хлопців, якщо ті потрапляють до них.
Мавки є різновидом русалок, на відміну від яких мали довге лляне волосся. Ім'я Мавки утворено від «навь» (Навка), що значить «втілення смерті». Вони не мають тіла, не відзеркалюються у воді, не мають тіні та спини, тому видно всі нутрощі.
Традиційно вважають, що мавки живуть у лісах. У Галичині місцем поселення мавок вважають Карпати. Мавки символізують душі дітей, які народилися мертвими чи померли нехрещеними. Вони часто постають у вигляді молодих красивих дівчат, що танцями і співом заманюють хлопців у ліс, де залоскочують їх до смерті або стинають їм голови. Щоб урятувати душу дитини, потрібно було на Троїцькі святки підкинути вгору хустину, назвати ім'я й промовити: «Хрещу тебе», і врятована душа попадала в рай. Якщо ж душа доживала до семи років і не потрапляла в рай, то немовля перетворювалося на русалку або мавку і завдавало людям шкоди.
Для того ж, щоб устерегти себе від мавки, особливо на молодик, потрібно взяти із собою полинь і сказати: «На обі, мавко, полинь, а мене покинь».
Відьма - один із найяскравіших персонажів української демонології. Її опис і характеристика досить детально представлені в етнографічній літературі. В українській демонології відьма символізує не лише абстрактне зло; інколи вона може виступати символом смертоносної виразки або навіть смерті, і в цьому руслі її дії подібні до вампірських /Українці: народні вірування, повір'я, демонологія. - К.,1992. - С.432/. «Бліде зморшкувате обличчя, крючкуватий ніс, що ловить всілякі запахи, великі пожадливі губи, кожне око по п'ятаку, нерухомі повіки, які не може поворухнути навіть спрямований в очі сонячний промінь - ось портрет нечестивої істоти в образі жінки, без участі якої не обходилось жодне недобре діло на землі» /Народини. - С.127/. Недаремно етимологи пов'язують походження слова відьма з давньоруським іменником вhдь - «знання»: слово відьма спочатку вживалося в значенні «та, що все знає», звідки розвинулося подальше «ворожка», а пізніше - «зла, сварлива жінка». Розпізнати відьму серед людей дуже складно: вона може бути старою і молодою, перевтілюватися у різні образи. Є дві категорії відьом: природжені та вчені. Першим таємнича сила відьмарства дається від природи, другі набувають її шляхом навчання від перших або ж отримують від чортів взамін на власну душу. Природжені відьми у своєму ставленні до людей доброзичливіші, ніж вчені. Інколи вони навіть допомагають людям спекатися від витівок учених відьом. Образи відьом яскраво змалював у своїх творах І.Нечуй-Левицький. Серед людей побутувала думка, що відьми псують корів, забираючи у них молоко, що вони накликають хвороби і висмоктують людську кров. Згідно з легендами, зборища відьом відбувалися на голих вершинах гір. В образі української відьми злилися початки добра і зла. Їх нескінченна боротьба символізує ідею дуалізму. І хоч світлі наміри змальовуються не так яскраво, як протилежні їм темні, однак і в цьому відгомоні старовинних вірувань знаходимо в основі вічну ідеальну правду: перемогу світла над пітьмою скрізь, де розповідь не обмежується повідомленням якогось епізоду боротьби, а передає весь її хід /Иванов П. В. Народные рассказы о ведьмах и упырях//Українці. - С.432/. У сучасному житті українців відьма може бути символом недоброї, сварливої жінки, а також людини, яка багато знає і може впливати на хід подій.
Найчастіший прояв активності відьом
Спеціальність українських відьом - відбирання молока від корів. Коров'яче молоко з росою - найулюбленіша страва відьом. Відьми люблять приймати в себе по святах всяку нечисту силу, але, щоб її почастувати, мусять перше дібратися до чужих корів і видоїти їх до крови. Родима відьма доїть корови, як і всяка інша жінка. Натомість вчена відьма, після першого видою, проробляє дірку в одному зі стовпів своєї хати, затикає її замовленим чопом, і потім молоко тече з тої - мов із крану. Згідно з іншими джерелами, відьмі досить зібрати на межах або пасовиську фартухом чи сорочкою росу та витиснути: молоко тектиме без перестанку. Деколи відьма бігає доїти корів перекинувшись білою собакою. Якщо ж відьма не може красти молоко, то вона хоч нашкодить корові, в тої із вимені замість молока тектиме кров.
Нема царини в сільському житті до якої відьма не могла б утрутитися та наробити шкоди: вона може спровадити град та викликати ріжні хвороби, а навіть і смерть, завиваючи закрутки на ниві; скрадати зірки з неба та викликати затьму сонця та місяця: якщо відьма передержить на мотовилі через великодні свята півміток, а в провідну неділю ввечері здійме та вийде з ним опівночі на подвір'я, та махне ним до зірки, та так її й здійме та й заховає до горщика.
Відьми часто літають. Користуються для того віником, чи помелом. Мастяться якоюсь рідиною і вилітають через комин. Мета їх польоту звичайно - Лиса Гора біля Києва, що відповідає Брокенові німецьких відьом і Беневентському дубові італійських. Тут вони відбувають свої шабаші, себто розгульні банкети, і складають відповідь перед вищою нечистою силою. Відбуваються ці шабаші звичайно першого тижня кожного нового місяця, або під свята, як Юра, тощо. Подекуди кажуть, що коли відьма вирушає на такий шабаш, то відлітає тільки її душа, а тіло залишається на місці. Якщо ж перевернути відьмине тіло головою туди, де були ноги, то душа вже не зможе до нього увійти.
По смерті, відьми, як і упирі, можуть вставати з могили, особливо якщо зазнали за життя якоїсь кривди, за яку хочуть помститися. На такому віруванні побудовано прегарну повість М. Гоголя «Вій».
Відьми ніби мають вплив на погоду, можуть затримувати дощ та насилати таким чином посуху. У зв'язку з цим забобонним віруванням стояв звичай іспиту відьом водою, що про нього згадує в своєму «Слові» з 1274 р. Серапіон, єпископ Володимирський, який перше був архимандритом Печерської Лаври і склав своє «Слово» проти самосудів над відьмами на підставі своїх спостережень за життям українського народу.