Про Івана і його всесвіт / Об Иване и его вселенной
Отже, Їжача тітонька, її родичка пані Олександра, юнак Іван і його маленька сестра майже завдяки Їжакові потрапили до Львова. До чудового помешкання біля Опери, що його чудова господиня усіляко сприяла, аби гостям з Донецька сподобалося у місті Лева. Усе це вже частка минулого. Від мовчазної сцени біля готівниці на проспекті Свободи до пречудового маріупольського потягу о першій ночі.
У мовчазній сцені тітчина родичка пані Олександра так само, як усі переселені та не переселені переселенці, ба навіть просто причетні до непідконтрольних територій, примусово отримує соціяльні виплати в «Ощадбанку». Цього разу у Львові готівниця поглинула її картку. Остаточно. Ні, усе було зроблено вірно та від першої спроби. Пані Олександра, зрештою, вже звикла до усіх несподіванок, проте її затамоване ставлення до навколишніх подій промовисто зринало у виразному артистичному погляді чи раптовому зауваженні щодо мрій, про які довелося забути, адже звичне і рідне місто зненацька перетворилося на пастку, з якої вкрай важко кудись поїхати. Їжак допомагав пані Олександрі знайти цю готівницю і спершу навіть не знав, що, власне, сказати з приводу втрати картки. По тому ваш щирий покірник заповзявся заспокоювати тітчину родичку і вже майже вимовив своє улюблене про те, що від «Ощадбанку» нас врятує хіба еміграція, але вчасно схаменувсь та майже переконливо розповів, буцімто в понеділок (усе відбувалося суботнього вечора) у відділенні цю прикру капость можна залагодити.
Щодо маріупольських потягів, Їжак їх несамовито обожнює від тих часів, коли ще до війни його вчасно не підняли від затишної полиці і він, повертаючись з Києва, потрапив не до Донецька, а до міста-мрії Маріуполя. Втім, до війни існував певний вибір, але наразі іншої ради немає, тому серед пахощів духмяної вбиральні на дверях пречудового купе є наліпка про чистоту, комфорт і гарячу лінію. Юнак Іван у Львові побачив на іншій колії блискучий київський «Інтерсіті» і спитав, чому б їм не поїхати тим потягом замість цього. Надто піднесений Їжак відповів, що у «Інтерсіті» можна хіба сидіти, а спати - вкрай незручно. Іван одразу зауважив, що «Інтерсіті» долає відстань лише за кілька годин, коли ж це маріупольське диво «Укрзалізниці» з неймовірними пахощами і приголомшливими вигодами їде понад добу.
І між цими подіями були кілька днів, коли юнак Іван підкорював вежу Ратуші, пропонував надіслати до Донецька, батьківському комітетові світлину під львівською різдвяною ялинкою, дивувався, що навколо багато людей і немає комендантської години, тож гуляти містом вночі можуть не лише військові. Юнак Іван придбав зелені навушники за дев’яносто дев’ять (!) гривень і в захваті усім про це розповідав. Юнак Іван роздивлявся мечі і гармати у Арсеналі - якщо хтось раптом проґавив цю новину, в Арсеналі наразі ще й окремо японська зброя з самураями. Іван був вражений «Майстернею шоколаду» і «Копальнею кави». Він дізнався про те, хто є Никифор Дровняк, що сидить собі біля костелу Божого тіла або церкви Пресвятої Євхаристії. Дізнався про відмінності між мистецтвом і дитячими малюнками, а по тому - про відмінності між архангелом Михайлом і святим Юром, бо ж обидва зі списом і вбивають змія, але перший з крилами, а другий - на конячці. Дізнався, що у церкві може бути намальований їжак. Зрештою, Іван майже навчився їсти усе те, що називають японським, не учбовими, а звичайними паличками. Він вже має на меті наступну подорож до Львова. Щоправда, мати Івана - власне, Їжача тітонька - фільозофськи щось собі розмірковує щодо ймовірності збігу можливостей з бажаннями. Чи то навпаки… бажань з можливостями.
Водночас Їжак влаштовував навколоісторичну прогулянку містом, ба навіть двома мовами. Звісно ж, це було геть нецікаво і недоладно. В Івана Їжак дізнався купу подробиць про щось таке, з чого йому згадалися хіба «Вар крафт» і «Мортал комбат». Їжак дізнався про онкохвору дівчинку, яка раніше ходила до кляси, де навчається Іван, але наразі вчиться вдома і надсилає усім листи і привітання. Їжак дізнався, що в Івана улюблений предмет - то російська мова і йому цікаво вчити правила, проте читати - то якось не до вподоби.
Юнак Іван дуже цікавився якимись мудрофонами у крамниці, проте розсудив, що купувати тут пристрій, мабуть, не варто, бо ж він буде лише українською. І, звісно, Їжак довів, що мови скрізь перемикаються. І, звісно, Їжак довів би, що варто бути щонайменше Жустеном Трудо (Justin Trudeau - дивіться світлину нижче). І мова - це насправді не перешкода. Та, в ґрунті речі, перешкоди існують лише в поважних дорослих людей з вищою освітою. І найбільше, якщо ці люди у телевізії. І найбільше, якщо ці люди щось десь викладають.
Юнак Іван підсумував, що після Львова він вже остаточно матиме п’ятірки з української, проте він отримав яко подарунок кілька книжок від Старого Лева. Зокрема, про маленького Жоржа. І про Всесвіт. Аби п’ятірки були вже певно і остаточно. Їжак ще згодом таки второпав, що події у книжці дещо нагадують якусь гру, про яку розповідав Іван.
І вже з маріупольського диво-потягу Їжача тітонька писала до Їжака докладне повідомлення: «Ваня уже прочитал 120 страниц твоей книжки, причём сам, я не заставляла. Сказал, что очень интересная. Это первая книга, которую он читает не из-под палки».
У книжці щось близько трьох сотень сторінок. І це лише перша з п’яти книжок про Жоржа.
* * * Барьер языковой * * *
Так вот, Ёжикотётушка, ея родственница пани Александра, юноша Иван и его маленькая сестра почти что благодаря Ежу попали во Львов. В чудесную квартиру возле Оперы. И чудесная хозяйка квартиры всячески способствовала, чтоб гостям из Донецка понравилось в городе Льва. И всё это уже частица прошлого. От немой сцены возле банкомата на проспекте Свободы до пречудесного мариупольского поезда в час ночи.
В немой сцене тётушкина родственница пани Александра так же, как и все переселённые и не переселённые переселенцы, и даже просто причастные к неподконтрольным территориям, принудительно получают социальные выплаты в «Ощадбанке». На этот раз во Львове банкомат поглотил её карточку. Окончательно. Нет, всё было сделано верно и с первой попытки. Пани Александра, в конце концов, уж привыкла ко всем неожиданностям, однако же её затаённое отношение к окружающим событиям красноречиво всплывало в выразительном артистическом взгляде или во внезапном замечании касательно мечтаний, о которых пришлось забыть, ведь привычный и родной город внезапно превратился в западню, из которой крайне тяжело куда-то уехать. Ёж помогал пани Александре найти сей банкомат и поначалу даже не знал, что, собственно, сказать по поводу утраты карточки. Немного погодя ваш покорный слуга принялся успокаивать тётушкину родственницу и уж почти произнёс своё любимое про то, что от «Ощадбанка» нас спасёт разве что эмиграция, но вовремя опомнился и почти убедительно рассказал о том, будто бы в понедельник (всё происходило субботним вечером) в отделении сию прискорбную пакость можно разрешить.
Касательно мариупольских поездов, Ёж их неистово обожает с тех времён, когда ещё до войны его вовремя не пробудили ото сна и он, возвращаясь из Киева, попал не в Донецк, а в город-мечту Мариуполь. Впрочем, до войны существовал некоторый выбор, но сейчас иных способов нет, посему средь аромата душистой уборной на дверях пречудесного купе имеется наклейка о чистоте, комфорте и горячей линии. Юноша Иван во Львове увидел на другом пути блестящий киевский «Интерсити», и спросил, почему бы им не поехать тем поездом вместо этого. Слишком возвышенный Ёж ответил, что в «Интерсити» можно только сидеть, а спать - совершенно неудобно. Иван же сразу заметил, что «Интерсити» преодолевает расстояние за несколько часов, когда же сие диво «Укрзализниці» с невероятным ароматом и неслыханными удобствами едет больше суток.
И между этими событиями было несколько дней, когда юноша Иван покорял башню Ратуши, предлагал отправить в Донецк, родительскому комитету фотокарточку под львовской рождественской ёлкой, удивлялся, что вокруг много людей и нет комендантского часа, поэтому гулять по городу ночью могут не только военные. Юноша Иван купил зелёные наушники за девяносто девять (!) гривен и всем в восторге об этом рассказывал. Юноша Иван рассматривал мечи и пушки в Арсенале - ежели кто вдруг пропустил сию новость, в Арсенале нынче отдельно ещё и японское оружие с самураями. Иван был впечатлён «Майстернею шоколаду» и «Копальнею кави». Он узнал о том, кто такой Никифор Дровняк, что сидит себе возле костёла Божьего тела или церкви Пресвятой Евхаристии. Узнал об отличиях между искусством и детскими рисунками, а после - об отличиях между архангелом Михаилом и святым Юром, ведь оба с копьями и убивают змея, только первый с крыльями, а второй - на лошадке. Узнал, что в церкви может быть нарисован ёж. В конце концов, Иван почти научился есть всё то, что называют японским, не учебными, а обыкновенными палочками. Он уже запланировал следующую поездку во Львов. Правда, мама Ивана - собственно, Ёжикотётушка - что-то философски рассуждает про вероятность совпадения возможностей с желаниями. Или же наоборот… желаний с возможностями.
В то же время Ёж устраивал околоисторическую прогулку по городу, и даже на двух языках. Конечно же, это было совершенно неинтересно и неуклюже. У Ивана Ёж узнал гору подробностей о чём-то таком, из чего ему вспомнились разве что «Вар крафт» и «Мортал комбат». Ёж узнал об онкобольной девочке, которая раньше ходила в класс, где учится Иван, а сейчас на домашнем обучении и шлёт всем письма и поздравления. Ёж узнал, что у Ивана любимый предмет - это русский язык и ему интересно учить правила, однако читать - это уж как-то не по нраву.
Юноша Иван очень интересовался какими-то мудрофонами в магазине, но рассудил, что покупать здесь устройство, наверное, не стоит, ведь оно будет только на украинском языке. И, конечно, Ёж доказал, что языки везде переключаются. И, конечно, Ёж доказал бы, что стоит быть по крайней мере Жюстеном Трюдо (Justin Trudeau - глядите фотографию ниже). И язык - это на самом деле не препятствие. И, в сущности, препятствия существуют только у почтенных взрослых людей с высшим образованием. И более всего, если эти люди в телевизоре. И более всего, если эти люди что-то где-то преподают.
Юноша Иван заключил, что после Львова он уже окончательно будет получать пятёрки по украинскому языку, однако он получил в качестве подарка несколько книжек от «Старого Лева». В частности, о маленьком Жорже. И о Вселенной. Чтоб пятёрки были уж наверняка и окончательно. Ёж ещё немного погодя таки сообразил, что события в книжке немного напоминают какую-то игру, о которой рассказывал Иван.
И уже из мариупольского чудо-поезда Ёжикотётушка писала Ежу подробное сообщение: «Ваня уже прочитал 120 страниц твоей книжки, причём сам, я не заставляла. Сказал, что очень интересная. Это первая книга, которую он читает не из-под палки».
В книжке что-то около трёх сотен страниц. И это только первая из пяти книг о Жорже.
У мовчазній сцені тітчина родичка пані Олександра так само, як усі переселені та не переселені переселенці, ба навіть просто причетні до непідконтрольних територій, примусово отримує соціяльні виплати в «Ощадбанку». Цього разу у Львові готівниця поглинула її картку. Остаточно. Ні, усе було зроблено вірно та від першої спроби. Пані Олександра, зрештою, вже звикла до усіх несподіванок, проте її затамоване ставлення до навколишніх подій промовисто зринало у виразному артистичному погляді чи раптовому зауваженні щодо мрій, про які довелося забути, адже звичне і рідне місто зненацька перетворилося на пастку, з якої вкрай важко кудись поїхати. Їжак допомагав пані Олександрі знайти цю готівницю і спершу навіть не знав, що, власне, сказати з приводу втрати картки. По тому ваш щирий покірник заповзявся заспокоювати тітчину родичку і вже майже вимовив своє улюблене про те, що від «Ощадбанку» нас врятує хіба еміграція, але вчасно схаменувсь та майже переконливо розповів, буцімто в понеділок (усе відбувалося суботнього вечора) у відділенні цю прикру капость можна залагодити.
Щодо маріупольських потягів, Їжак їх несамовито обожнює від тих часів, коли ще до війни його вчасно не підняли від затишної полиці і він, повертаючись з Києва, потрапив не до Донецька, а до міста-мрії Маріуполя. Втім, до війни існував певний вибір, але наразі іншої ради немає, тому серед пахощів духмяної вбиральні на дверях пречудового купе є наліпка про чистоту, комфорт і гарячу лінію. Юнак Іван у Львові побачив на іншій колії блискучий київський «Інтерсіті» і спитав, чому б їм не поїхати тим потягом замість цього. Надто піднесений Їжак відповів, що у «Інтерсіті» можна хіба сидіти, а спати - вкрай незручно. Іван одразу зауважив, що «Інтерсіті» долає відстань лише за кілька годин, коли ж це маріупольське диво «Укрзалізниці» з неймовірними пахощами і приголомшливими вигодами їде понад добу.
І між цими подіями були кілька днів, коли юнак Іван підкорював вежу Ратуші, пропонував надіслати до Донецька, батьківському комітетові світлину під львівською різдвяною ялинкою, дивувався, що навколо багато людей і немає комендантської години, тож гуляти містом вночі можуть не лише військові. Юнак Іван придбав зелені навушники за дев’яносто дев’ять (!) гривень і в захваті усім про це розповідав. Юнак Іван роздивлявся мечі і гармати у Арсеналі - якщо хтось раптом проґавив цю новину, в Арсеналі наразі ще й окремо японська зброя з самураями. Іван був вражений «Майстернею шоколаду» і «Копальнею кави». Він дізнався про те, хто є Никифор Дровняк, що сидить собі біля костелу Божого тіла або церкви Пресвятої Євхаристії. Дізнався про відмінності між мистецтвом і дитячими малюнками, а по тому - про відмінності між архангелом Михайлом і святим Юром, бо ж обидва зі списом і вбивають змія, але перший з крилами, а другий - на конячці. Дізнався, що у церкві може бути намальований їжак. Зрештою, Іван майже навчився їсти усе те, що називають японським, не учбовими, а звичайними паличками. Він вже має на меті наступну подорож до Львова. Щоправда, мати Івана - власне, Їжача тітонька - фільозофськи щось собі розмірковує щодо ймовірності збігу можливостей з бажаннями. Чи то навпаки… бажань з можливостями.
Водночас Їжак влаштовував навколоісторичну прогулянку містом, ба навіть двома мовами. Звісно ж, це було геть нецікаво і недоладно. В Івана Їжак дізнався купу подробиць про щось таке, з чого йому згадалися хіба «Вар крафт» і «Мортал комбат». Їжак дізнався про онкохвору дівчинку, яка раніше ходила до кляси, де навчається Іван, але наразі вчиться вдома і надсилає усім листи і привітання. Їжак дізнався, що в Івана улюблений предмет - то російська мова і йому цікаво вчити правила, проте читати - то якось не до вподоби.
Юнак Іван дуже цікавився якимись мудрофонами у крамниці, проте розсудив, що купувати тут пристрій, мабуть, не варто, бо ж він буде лише українською. І, звісно, Їжак довів, що мови скрізь перемикаються. І, звісно, Їжак довів би, що варто бути щонайменше Жустеном Трудо (Justin Trudeau - дивіться світлину нижче). І мова - це насправді не перешкода. Та, в ґрунті речі, перешкоди існують лише в поважних дорослих людей з вищою освітою. І найбільше, якщо ці люди у телевізії. І найбільше, якщо ці люди щось десь викладають.
Юнак Іван підсумував, що після Львова він вже остаточно матиме п’ятірки з української, проте він отримав яко подарунок кілька книжок від Старого Лева. Зокрема, про маленького Жоржа. І про Всесвіт. Аби п’ятірки були вже певно і остаточно. Їжак ще згодом таки второпав, що події у книжці дещо нагадують якусь гру, про яку розповідав Іван.
І вже з маріупольського диво-потягу Їжача тітонька писала до Їжака докладне повідомлення: «Ваня уже прочитал 120 страниц твоей книжки, причём сам, я не заставляла. Сказал, что очень интересная. Это первая книга, которую он читает не из-под палки».
У книжці щось близько трьох сотень сторінок. І це лише перша з п’яти книжок про Жоржа.
* * * Барьер языковой * * *
Так вот, Ёжикотётушка, ея родственница пани Александра, юноша Иван и его маленькая сестра почти что благодаря Ежу попали во Львов. В чудесную квартиру возле Оперы. И чудесная хозяйка квартиры всячески способствовала, чтоб гостям из Донецка понравилось в городе Льва. И всё это уже частица прошлого. От немой сцены возле банкомата на проспекте Свободы до пречудесного мариупольского поезда в час ночи.
В немой сцене тётушкина родственница пани Александра так же, как и все переселённые и не переселённые переселенцы, и даже просто причастные к неподконтрольным территориям, принудительно получают социальные выплаты в «Ощадбанке». На этот раз во Львове банкомат поглотил её карточку. Окончательно. Нет, всё было сделано верно и с первой попытки. Пани Александра, в конце концов, уж привыкла ко всем неожиданностям, однако же её затаённое отношение к окружающим событиям красноречиво всплывало в выразительном артистическом взгляде или во внезапном замечании касательно мечтаний, о которых пришлось забыть, ведь привычный и родной город внезапно превратился в западню, из которой крайне тяжело куда-то уехать. Ёж помогал пани Александре найти сей банкомат и поначалу даже не знал, что, собственно, сказать по поводу утраты карточки. Немного погодя ваш покорный слуга принялся успокаивать тётушкину родственницу и уж почти произнёс своё любимое про то, что от «Ощадбанка» нас спасёт разве что эмиграция, но вовремя опомнился и почти убедительно рассказал о том, будто бы в понедельник (всё происходило субботним вечером) в отделении сию прискорбную пакость можно разрешить.
Касательно мариупольских поездов, Ёж их неистово обожает с тех времён, когда ещё до войны его вовремя не пробудили ото сна и он, возвращаясь из Киева, попал не в Донецк, а в город-мечту Мариуполь. Впрочем, до войны существовал некоторый выбор, но сейчас иных способов нет, посему средь аромата душистой уборной на дверях пречудесного купе имеется наклейка о чистоте, комфорте и горячей линии. Юноша Иван во Львове увидел на другом пути блестящий киевский «Интерсити», и спросил, почему бы им не поехать тем поездом вместо этого. Слишком возвышенный Ёж ответил, что в «Интерсити» можно только сидеть, а спать - совершенно неудобно. Иван же сразу заметил, что «Интерсити» преодолевает расстояние за несколько часов, когда же сие диво «Укрзализниці» с невероятным ароматом и неслыханными удобствами едет больше суток.
И между этими событиями было несколько дней, когда юноша Иван покорял башню Ратуши, предлагал отправить в Донецк, родительскому комитету фотокарточку под львовской рождественской ёлкой, удивлялся, что вокруг много людей и нет комендантского часа, поэтому гулять по городу ночью могут не только военные. Юноша Иван купил зелёные наушники за девяносто девять (!) гривен и всем в восторге об этом рассказывал. Юноша Иван рассматривал мечи и пушки в Арсенале - ежели кто вдруг пропустил сию новость, в Арсенале нынче отдельно ещё и японское оружие с самураями. Иван был впечатлён «Майстернею шоколаду» и «Копальнею кави». Он узнал о том, кто такой Никифор Дровняк, что сидит себе возле костёла Божьего тела или церкви Пресвятой Евхаристии. Узнал об отличиях между искусством и детскими рисунками, а после - об отличиях между архангелом Михаилом и святым Юром, ведь оба с копьями и убивают змея, только первый с крыльями, а второй - на лошадке. Узнал, что в церкви может быть нарисован ёж. В конце концов, Иван почти научился есть всё то, что называют японским, не учебными, а обыкновенными палочками. Он уже запланировал следующую поездку во Львов. Правда, мама Ивана - собственно, Ёжикотётушка - что-то философски рассуждает про вероятность совпадения возможностей с желаниями. Или же наоборот… желаний с возможностями.
В то же время Ёж устраивал околоисторическую прогулку по городу, и даже на двух языках. Конечно же, это было совершенно неинтересно и неуклюже. У Ивана Ёж узнал гору подробностей о чём-то таком, из чего ему вспомнились разве что «Вар крафт» и «Мортал комбат». Ёж узнал об онкобольной девочке, которая раньше ходила в класс, где учится Иван, а сейчас на домашнем обучении и шлёт всем письма и поздравления. Ёж узнал, что у Ивана любимый предмет - это русский язык и ему интересно учить правила, однако читать - это уж как-то не по нраву.
Юноша Иван очень интересовался какими-то мудрофонами в магазине, но рассудил, что покупать здесь устройство, наверное, не стоит, ведь оно будет только на украинском языке. И, конечно, Ёж доказал, что языки везде переключаются. И, конечно, Ёж доказал бы, что стоит быть по крайней мере Жюстеном Трюдо (Justin Trudeau - глядите фотографию ниже). И язык - это на самом деле не препятствие. И, в сущности, препятствия существуют только у почтенных взрослых людей с высшим образованием. И более всего, если эти люди в телевизоре. И более всего, если эти люди что-то где-то преподают.
Юноша Иван заключил, что после Львова он уже окончательно будет получать пятёрки по украинскому языку, однако он получил в качестве подарка несколько книжек от «Старого Лева». В частности, о маленьком Жорже. И о Вселенной. Чтоб пятёрки были уж наверняка и окончательно. Ёж ещё немного погодя таки сообразил, что события в книжке немного напоминают какую-то игру, о которой рассказывал Иван.
И уже из мариупольского чудо-поезда Ёжикотётушка писала Ежу подробное сообщение: «Ваня уже прочитал 120 страниц твоей книжки, причём сам, я не заставляла. Сказал, что очень интересная. Это первая книга, которую он читает не из-под палки».
В книжке что-то около трёх сотен страниц. И это только первая из пяти книг о Жорже.