Чому? Pourquoi? Почему?
А минулого четверга, під час "Єврейських днів у Ратуші" пан Крістоф Мік (Christoph Mick) з містечка Ворік (Warwick), що на Ейвоні, розповідав про відтинок часу між 1939 та 1945 роками у Львові. Після лекції пана Міка не спитали хіба про британський плебісцит, бо були запитання і про пам’ятники жертвам, і про Ірляндію, і про суперечливість тих джерел з історії, що складаються з особистих записів свідків чи учасників подій.
Їжакові вже дорікали, мовляв, він оце пише про речі геть нудні і нецікаві. Але є суттєві дрібниці, якими незле було б розпочинати будь-яку "нецікаву" розповідь про ті гуртові вбивства людьми людей протягом ХХ століття, що їх називають геноцидами чи етнічними чистками. На прикладі Львова історик, звісно, послуговуватиметься спрощеннями і узагальненнями, що позначаються словами "українці", "поляки", "євреї". І усе було б гаразд, якби не...
Існує стрічка французького режисера Клода Ланцмана (Claude Lanzmann), що складається з понад восьми годин документального фільмування розмов зі свідками, жертвами та учасниками декотрих з подій, що їх об’єднує назва Шоа чи Голокост. Розмови здійснені протягом 1976-1981 років. Для тих, хто не витримає восьми годин біля екрану, паризьке видавництво "Ґаллімар" також видало книжку, де майже усе суттєве, що звучить у фільмі - кіно багатомовне, - викладене французькою мовою. Хоча в цьому випадку варто бачити усі обличчя і чути голоси.
Поміж багатьох інших у стрічці з’являється німкеня пані Міхельсон (Michelsohn). У роки війни вона була дуже молода та зачарована романтичним духом "перших поселенців". Цей дух приніс її у невеличке польське містечко, в якому її чоловік був - тут навіть нема бажання нехтувати грою сенсів у французькій - "засновником" чи "вчителем" (instituteur). За умови, що в містечку перебувало близько десяти німецьких родин. Не знаю, чи потрібно окремо розповідати про те, як нацизм передбачав опанування арійцями здобутих земель...
Отже, пані Міхельсон дуже нарікає на вбогість тамтешнього побуту (archi-primitif). Найпотужніший вияв "вбогості" в її уяві пов’язаний із катастрофальними вбиральнями. Чи з їхньою цілковитою відсутністю - оповідь дещо суперечлива.
Але в тому містечку, поруч було влаштоване централізоване знищення гебреїв. Пані Міхельсон про це розповідає. Про старезний напівзруйнований замок:
- ... servait pour le logement, l’épouillage des Polonais, etc.
- Des Juifs!
- Des Juifs, oui.
- Pourquoi dites-vous « Polonais » au lieu de dire « Juifs » ?
- Oh ! Ҫa m’arrive de mélanger.
- Mais il y a une différence entre Juifs et Polonais ?
- Oh, oui. Oh, oui, oui !
- Quelle différence ?
- Eh bien... les Polonais n’ont pas été exterminés. Et les Juifs l’ont été. Voilà la différence. La différence externe, pas ?
- Et l’intere ?
- Ҫa, je ne peux pas en juger, je ne suis pas assez versée en psychologie et en anthropologie... La différence entre Juifs et Polonais ?... Ils se détestaient, ça c’est sûr.
- … в ньому мешкали, там нищили вошей полякам і таке інше.
- Євреям!
- Євреям, так.
- Чому ж ви кажете "полякам", коли йдеться про євреїв?
- О! Ну, то мені трапляється їх мішати докупи.
- Але ж існують відмінності між євреями та поляками?
- О, так. О, так, так!
- Які відмінності?
- Ну, то таке… Поляки не мали бути знищені. Та євреї - мали. Оце відмінність. Відмінність зовнішня, чи не так?
- А внутрішня?
- Та я ж не можу судити, я нічого не тямлю у психології чи антропології… Відмінності між євреями та поляками?.. В них була обопільна ворожнеча, це точно. *
І, зрештою, не є цілком зрозумілим, про що тут сказати? Чи про пересічність, що вона завше буде наче напівсвідома чи несвідома, що вона не залишить навіть суперечливих письмових спогадів, які згодом ставатимуть здобутком істориків. Хоча пані Міхельсон, принаймні, згодилась відкрито розповідати - у фільмі є такі особи, яких записано прихованими камерами.
Звісно, у наявних письмових спогадах, як розповідає пан Мік, хтось, вочевидь, освічений таки зазначив, буцімто у погромах чинили насильство люди переважно малоосвічені.
Чи треба сказати про те, що попри культурні намагання багатьох поколінь, якийсь приходько помічатиме, власне, людей та цілком природно не зауважить "внутрішніх відмінностей". Чи про те, що у Галичині ще набагато раніше пролунав влучний вислів про етнографічний кордон, який пролягає серединою подружнього ліжка.
Чи про те, що існує байдуже ставлення до чужого страждання, ба навіть заперечення найменшої шкоди від цього страждання. Чи про те, що справдешнє пекло, на загал, може мати непоганий або такий собі невиразний і непомітний вигляд?
І, звісно, людство вируватиме. І замість "Золотої рози"** промовлятиме порожнеча. І те, що не зникне, таки перетриває сум і жах. І, зрештою, Даніель Баренбойм (Daniel Barenboim), що його батьки втікали від російських погромів, житиме у Берліні та гратиме Ріхарда Ваґнера... у Ізраїлі. І, зрештою, Франц Решке (Franz Reschke) з Берліну проектуватиме порожню площу серед Гебрейського кварталу у Старому місті.
* - переклад незграбний та Їжачий, розмова цитується за книгою, бо у кіні невеличка, але справдешня перекладацька катастрофа: розмова відбувається німецькою, що з нею сполучений французький переклад; також існує англійський переклад, що з нього, вочевидь, зроблено російський, але скрізь наявні розбіжності.
** - "Золота роза" - знищена нацистами споруда синагоги, що існувала від кінця XVI століття у Гебрейському кварталі львівського Середмістя.
* * * Барьер языковой * * *
А в прошлый четверг, во время "Еврейских дней в Ратуше" пан Кристоф Мик (Christoph Mick) из городка Уорик (Warwick), что на Эйвоне, рассказывал о временном отрезке между 1939 и 1945 годами во Львове. После лекции пана Мика не спросили разве что о британском плебисците, ибо были вопросы и о памятниках жертвам, и об Ирландии, и о противоречивости тех исторических источников, которые состоят из личных записей свидетелей или участников событий.
Ежа уж упрекали в том, что, мол, он тут пишет о вещах напрочь скучных и неинтересных. Однако существуют важные мелочи, которыми неплохо было бы начать любой "неинтересный" рассказ о тех коллективных убийствах людьми людей в течение ХХ столетия, что их называют геноцидами или же этническими чистками. На примере Львова историк, конечно, будет пользоваться упрощениями и обобщениями, которые обозначаются словами "украинцы", "поляки", "евреи". И всё было бы замечательно, если бы не...
Есть фильм французского режиссёра Клода Ланцмана (Claude Lanzmann), который состоит из более чем восьми часов документальных съёмок разговоров со свидетелями, жертвами и участниками некоторых из событий, объединяемых словами Шоа или Холокост. Разговоры осуществлены на протяжении 1976-1981 годов. Для тех, кто не выдержит восемь часов у экрана, парижское издательство "Галлимар" так же издало книжку, где почти всё существенное, что звучит в фильме, изложено на французском. Хотя в этом случае стоит видеть лица и слышать голоса.
Среди многих других в фильме появляется немка фрау Михельсон (Michelsohn). В годы войны она была очень молода и очарована романтическим духом "первых поселенцев". Сей дух принёс её в маленький польский городок, где её муж был - тут даже нет желания пренебрегать игрой смыслов во французском - "зачинателем" или "учителем" (instituteur). При условии, что в городке находилось около десятка немецких семей. Не знаю, стоит ли отдельно рассказывать о том, как нацизм предусматривал освоение арийцами приобретённых земель...
Так вот, фрау Михельсон очень сетует на убожество тамошнего быта (archi-primitif). Сильнейшее проявление "убожества" в её представлении связано с катастрофическими уборными. Или же с их отсутствием - рассказ несколько противоречив.
Но в том городке, рядом было налажено централизованное уничтожение евреев. Фрау Михельсон об этом рассказывает. О старинном полуразрушенном замке:
- ... servait pour le logement, l’épouillage des Polonais, etc.
- Des Juifs!
- Des Juifs, oui.
- Pourquoi dites-vous « Polonais » au lieu de dire « Juifs » ?
- Oh ! Ҫa m’arrive de mélanger.
- Mais il y a une différence entre Juifs et Polonais ?
- Oh, oui. Oh, oui, oui !
- Quelle différence ?
- Eh bien... les Polonais n’ont pas été exterminés. Et les Juifs l’ont été. Voilà la différence. La différence externe, pas ?
- Et l’intere ?
- Ҫa, je ne peux pas en juger, je ne suis pas assez versée en psychologie et en anthropologie... La différence entre Juifs et Polonais ?... Ils se détestaient, ça c’est sûr.
- ... там жили, там выводили вшей полякам и так далее.
- Евреям!
- Евреям, да.
- Почему же вы сказали "полякам", когда речь идёт о евреях?
- О! Мне случается их путать.
- Но ведь есть отличия между евреями и поляками?
- О, да! О, да, да!
- Какие отличия?
- Ну, пожалуй... Поляков не должны были уничтожить. Евреев - наоборот. Вот такое отличие. Отличие внешнее, не так ли?
- А внутреннее?
- Ну, я же не могу судить, я ведь не разбираюсь в психологии или антропологии... Отличия между евреями и поляками?.. У них была взаимная вражда, это точно. *
И, в конце концов, не вполне понятно, о чём тут сказать? Сказать ли о заурядности, которая всегда будет будто бы полуосознанной или бессознательной, и которая не оставит даже письменных воспоминаний, пригодившихся позднее историкам. Хотя фрау Михельсон, по крайней мере, согласилась открыто рассказывать - в фильме есть такие особы, которые записаны скрытой камерой.
Конечно же, в существующих письменных воспоминаниях, как рассказывает пан Мик, кто-то, очевидно, образованный, таки указал, что в погромах насилие исходило преимущественно от людей малообразованных.
Или же нужно сказать о том, что вопреки культурным устремлениям многих поколений, какой-то пришелец заметит людей и совершенно естественно не заметит "внутренних отличий". Сказать ли о том, что в Галичине намного раньше прозвучало меткое высказывание об этнографической границе, которая проходит посередине супружеского ложа.
Сказать ли о том, что существует безразличное отношение к чужим страданиям, и даже отрицание наименьшего вреда от этих страданий. Сказать ли о том, что настоящий ад, в общем-то, может иметь вид весьма неплохой или же неприметный да невыразительный?
И, конечно, человечество будет бушевать. И вместо "Золотой розы"** будет говорить пустота. И то, что не исчезнет, таки переживёт печаль и ужас. И, в конце концов, Даниель Баренбойм (Daniel Barenboim), родители которого когда-то бежали от российских погромов, будет жить в Берлине и будет играть Рихарда Вагнера... в Израиле. И, в конце концов, Франц Решке (Franz Reschke) из Берлина будет проектировать пустую площадь посреди Еврейского квартала в Старом городе.
* - перевод неуклюжий и Ежиный, разговор цитируется по книге, ибо в фильме небольшая, но настоящая переводческая катастрофа: беседа происходит по-немецки, а с нею, очевидно, соотносится французский перевод; так же существует английский перевод, с которого, очевидно, сделан русский, однако везде есть расхождения.
** - "Золотая роза" - уничтоженное нацистами здание синагоги, которое существовало от конца XVI столетия в Еврейском квартале львовского Старого города.
Їжакові вже дорікали, мовляв, він оце пише про речі геть нудні і нецікаві. Але є суттєві дрібниці, якими незле було б розпочинати будь-яку "нецікаву" розповідь про ті гуртові вбивства людьми людей протягом ХХ століття, що їх називають геноцидами чи етнічними чистками. На прикладі Львова історик, звісно, послуговуватиметься спрощеннями і узагальненнями, що позначаються словами "українці", "поляки", "євреї". І усе було б гаразд, якби не...
Існує стрічка французького режисера Клода Ланцмана (Claude Lanzmann), що складається з понад восьми годин документального фільмування розмов зі свідками, жертвами та учасниками декотрих з подій, що їх об’єднує назва Шоа чи Голокост. Розмови здійснені протягом 1976-1981 років. Для тих, хто не витримає восьми годин біля екрану, паризьке видавництво "Ґаллімар" також видало книжку, де майже усе суттєве, що звучить у фільмі - кіно багатомовне, - викладене французькою мовою. Хоча в цьому випадку варто бачити усі обличчя і чути голоси.
Поміж багатьох інших у стрічці з’являється німкеня пані Міхельсон (Michelsohn). У роки війни вона була дуже молода та зачарована романтичним духом "перших поселенців". Цей дух приніс її у невеличке польське містечко, в якому її чоловік був - тут навіть нема бажання нехтувати грою сенсів у французькій - "засновником" чи "вчителем" (instituteur). За умови, що в містечку перебувало близько десяти німецьких родин. Не знаю, чи потрібно окремо розповідати про те, як нацизм передбачав опанування арійцями здобутих земель...
Отже, пані Міхельсон дуже нарікає на вбогість тамтешнього побуту (archi-primitif). Найпотужніший вияв "вбогості" в її уяві пов’язаний із катастрофальними вбиральнями. Чи з їхньою цілковитою відсутністю - оповідь дещо суперечлива.
Але в тому містечку, поруч було влаштоване централізоване знищення гебреїв. Пані Міхельсон про це розповідає. Про старезний напівзруйнований замок:
- ... servait pour le logement, l’épouillage des Polonais, etc.
- Des Juifs!
- Des Juifs, oui.
- Pourquoi dites-vous « Polonais » au lieu de dire « Juifs » ?
- Oh ! Ҫa m’arrive de mélanger.
- Mais il y a une différence entre Juifs et Polonais ?
- Oh, oui. Oh, oui, oui !
- Quelle différence ?
- Eh bien... les Polonais n’ont pas été exterminés. Et les Juifs l’ont été. Voilà la différence. La différence externe, pas ?
- Et l’intere ?
- Ҫa, je ne peux pas en juger, je ne suis pas assez versée en psychologie et en anthropologie... La différence entre Juifs et Polonais ?... Ils se détestaient, ça c’est sûr.
- … в ньому мешкали, там нищили вошей полякам і таке інше.
- Євреям!
- Євреям, так.
- Чому ж ви кажете "полякам", коли йдеться про євреїв?
- О! Ну, то мені трапляється їх мішати докупи.
- Але ж існують відмінності між євреями та поляками?
- О, так. О, так, так!
- Які відмінності?
- Ну, то таке… Поляки не мали бути знищені. Та євреї - мали. Оце відмінність. Відмінність зовнішня, чи не так?
- А внутрішня?
- Та я ж не можу судити, я нічого не тямлю у психології чи антропології… Відмінності між євреями та поляками?.. В них була обопільна ворожнеча, це точно. *
І, зрештою, не є цілком зрозумілим, про що тут сказати? Чи про пересічність, що вона завше буде наче напівсвідома чи несвідома, що вона не залишить навіть суперечливих письмових спогадів, які згодом ставатимуть здобутком істориків. Хоча пані Міхельсон, принаймні, згодилась відкрито розповідати - у фільмі є такі особи, яких записано прихованими камерами.
Звісно, у наявних письмових спогадах, як розповідає пан Мік, хтось, вочевидь, освічений таки зазначив, буцімто у погромах чинили насильство люди переважно малоосвічені.
Чи треба сказати про те, що попри культурні намагання багатьох поколінь, якийсь приходько помічатиме, власне, людей та цілком природно не зауважить "внутрішніх відмінностей". Чи про те, що у Галичині ще набагато раніше пролунав влучний вислів про етнографічний кордон, який пролягає серединою подружнього ліжка.
Чи про те, що існує байдуже ставлення до чужого страждання, ба навіть заперечення найменшої шкоди від цього страждання. Чи про те, що справдешнє пекло, на загал, може мати непоганий або такий собі невиразний і непомітний вигляд?
І, звісно, людство вируватиме. І замість "Золотої рози"** промовлятиме порожнеча. І те, що не зникне, таки перетриває сум і жах. І, зрештою, Даніель Баренбойм (Daniel Barenboim), що його батьки втікали від російських погромів, житиме у Берліні та гратиме Ріхарда Ваґнера... у Ізраїлі. І, зрештою, Франц Решке (Franz Reschke) з Берліну проектуватиме порожню площу серед Гебрейського кварталу у Старому місті.
* - переклад незграбний та Їжачий, розмова цитується за книгою, бо у кіні невеличка, але справдешня перекладацька катастрофа: розмова відбувається німецькою, що з нею сполучений французький переклад; також існує англійський переклад, що з нього, вочевидь, зроблено російський, але скрізь наявні розбіжності.
** - "Золота роза" - знищена нацистами споруда синагоги, що існувала від кінця XVI століття у Гебрейському кварталі львівського Середмістя.
* * * Барьер языковой * * *
А в прошлый четверг, во время "Еврейских дней в Ратуше" пан Кристоф Мик (Christoph Mick) из городка Уорик (Warwick), что на Эйвоне, рассказывал о временном отрезке между 1939 и 1945 годами во Львове. После лекции пана Мика не спросили разве что о британском плебисците, ибо были вопросы и о памятниках жертвам, и об Ирландии, и о противоречивости тех исторических источников, которые состоят из личных записей свидетелей или участников событий.
Ежа уж упрекали в том, что, мол, он тут пишет о вещах напрочь скучных и неинтересных. Однако существуют важные мелочи, которыми неплохо было бы начать любой "неинтересный" рассказ о тех коллективных убийствах людьми людей в течение ХХ столетия, что их называют геноцидами или же этническими чистками. На примере Львова историк, конечно, будет пользоваться упрощениями и обобщениями, которые обозначаются словами "украинцы", "поляки", "евреи". И всё было бы замечательно, если бы не...
Есть фильм французского режиссёра Клода Ланцмана (Claude Lanzmann), который состоит из более чем восьми часов документальных съёмок разговоров со свидетелями, жертвами и участниками некоторых из событий, объединяемых словами Шоа или Холокост. Разговоры осуществлены на протяжении 1976-1981 годов. Для тех, кто не выдержит восемь часов у экрана, парижское издательство "Галлимар" так же издало книжку, где почти всё существенное, что звучит в фильме, изложено на французском. Хотя в этом случае стоит видеть лица и слышать голоса.
Среди многих других в фильме появляется немка фрау Михельсон (Michelsohn). В годы войны она была очень молода и очарована романтическим духом "первых поселенцев". Сей дух принёс её в маленький польский городок, где её муж был - тут даже нет желания пренебрегать игрой смыслов во французском - "зачинателем" или "учителем" (instituteur). При условии, что в городке находилось около десятка немецких семей. Не знаю, стоит ли отдельно рассказывать о том, как нацизм предусматривал освоение арийцами приобретённых земель...
Так вот, фрау Михельсон очень сетует на убожество тамошнего быта (archi-primitif). Сильнейшее проявление "убожества" в её представлении связано с катастрофическими уборными. Или же с их отсутствием - рассказ несколько противоречив.
Но в том городке, рядом было налажено централизованное уничтожение евреев. Фрау Михельсон об этом рассказывает. О старинном полуразрушенном замке:
- ... servait pour le logement, l’épouillage des Polonais, etc.
- Des Juifs!
- Des Juifs, oui.
- Pourquoi dites-vous « Polonais » au lieu de dire « Juifs » ?
- Oh ! Ҫa m’arrive de mélanger.
- Mais il y a une différence entre Juifs et Polonais ?
- Oh, oui. Oh, oui, oui !
- Quelle différence ?
- Eh bien... les Polonais n’ont pas été exterminés. Et les Juifs l’ont été. Voilà la différence. La différence externe, pas ?
- Et l’intere ?
- Ҫa, je ne peux pas en juger, je ne suis pas assez versée en psychologie et en anthropologie... La différence entre Juifs et Polonais ?... Ils se détestaient, ça c’est sûr.
- ... там жили, там выводили вшей полякам и так далее.
- Евреям!
- Евреям, да.
- Почему же вы сказали "полякам", когда речь идёт о евреях?
- О! Мне случается их путать.
- Но ведь есть отличия между евреями и поляками?
- О, да! О, да, да!
- Какие отличия?
- Ну, пожалуй... Поляков не должны были уничтожить. Евреев - наоборот. Вот такое отличие. Отличие внешнее, не так ли?
- А внутреннее?
- Ну, я же не могу судить, я ведь не разбираюсь в психологии или антропологии... Отличия между евреями и поляками?.. У них была взаимная вражда, это точно. *
И, в конце концов, не вполне понятно, о чём тут сказать? Сказать ли о заурядности, которая всегда будет будто бы полуосознанной или бессознательной, и которая не оставит даже письменных воспоминаний, пригодившихся позднее историкам. Хотя фрау Михельсон, по крайней мере, согласилась открыто рассказывать - в фильме есть такие особы, которые записаны скрытой камерой.
Конечно же, в существующих письменных воспоминаниях, как рассказывает пан Мик, кто-то, очевидно, образованный, таки указал, что в погромах насилие исходило преимущественно от людей малообразованных.
Или же нужно сказать о том, что вопреки культурным устремлениям многих поколений, какой-то пришелец заметит людей и совершенно естественно не заметит "внутренних отличий". Сказать ли о том, что в Галичине намного раньше прозвучало меткое высказывание об этнографической границе, которая проходит посередине супружеского ложа.
Сказать ли о том, что существует безразличное отношение к чужим страданиям, и даже отрицание наименьшего вреда от этих страданий. Сказать ли о том, что настоящий ад, в общем-то, может иметь вид весьма неплохой или же неприметный да невыразительный?
И, конечно, человечество будет бушевать. И вместо "Золотой розы"** будет говорить пустота. И то, что не исчезнет, таки переживёт печаль и ужас. И, в конце концов, Даниель Баренбойм (Daniel Barenboim), родители которого когда-то бежали от российских погромов, будет жить в Берлине и будет играть Рихарда Вагнера... в Израиле. И, в конце концов, Франц Решке (Franz Reschke) из Берлина будет проектировать пустую площадь посреди Еврейского квартала в Старом городе.
* - перевод неуклюжий и Ежиный, разговор цитируется по книге, ибо в фильме небольшая, но настоящая переводческая катастрофа: беседа происходит по-немецки, а с нею, очевидно, соотносится французский перевод; так же существует английский перевод, с которого, очевидно, сделан русский, однако везде есть расхождения.
** - "Золотая роза" - уничтоженное нацистами здание синагоги, которое существовало от конца XVI столетия в Еврейском квартале львовского Старого города.