Про цвинтар та освіту
Папороть, дощ, вогкість, співи пташок, занедбані алеї, камінь з написами кількома мовами, приголомшливе розмаїття, де від схвильованої барокової Мадонни кілька кроків до анатомічно виразного юнака, що в нього до клясичної тілесності додаються... найхристиянніші крила янгола. Звісно, не можна відкидати ймовірність того, що це Ікар з Дедалом або Гермес, який дещо не порозумівся із сандаліями.
До Другої світової нагробки, гробівці та каплиці щосили прагнуть величі, яку стримує хіба мінливе академічне обмеження. По війні до старих гробівців подеколи додають непричетних - гравіювання вже геть інші, а серед старосвітських мистецтв рясніють радянські плити. На блискучому камені несподіване "Да святится имя твое, дорогой..." та перелік родинних зв'язків клієнтів монументальної майстерні з клієнтом, власне, цвинтаря. Рік смерті - 1970. Проте серед скорботних скам'янілих постатей, тварин і птахів, соціялістичне "Да святится" на дзеркальній плиті та з фотографічним гравіюванням видається, щонайменше... нещирістю.
Пані на цвинтарі закликає дивитися на "дуже класний пам'ятник", беззаперечно стверджує щось наближене до істини та викликає довіру пристойними відвертостями. Оповідає, як нові ліхтарі робили останньої ночі перед візитом котрогось з гетьманів сучасності.
Та, зрештою, остаточно закохавшись у погляд скорботного старосвітського обличчя, безглуздий Їжак склав докупи думку: п'ять років - це, вочевидь, надто багато для "дуже класних" та блискучих плит, та, вочевидь, надто мало для того, щоби дізнатись про найсуттєвіше.
Звісно, підступно викрадений Їжаком з "Вікіпедії" Charles Paul Landon. Dédale et Icare. 1799.
* * * Барьер языковой * * *
О кладбище и образовании
Папоротник, дождь, влажность, пение птичек, запущенные аллеи, камень с надписями на нескольких языках, потрясающее разнообразие, где от волнительной барочной Мадонны несколько шагов до анатомически выразительного юноши, у коего к классической телесности прилагаются... вполне христианские да ангельские крылья. Разумеется, не стоит отрицать вероятность того, что сие есть Икар с Дедалом или же Гермес, который несколько не поладил с сандалиями.
До Второй мировой надгробия, склепы и часовни изо всех сил стремятся к величию, которое сдерживает лишь изменчивое академическое ограничение. После войны в старые склепы временами добавляют непричастных - гравировки уж совсем другие, а среди старомодных искусств изобилуют советские плиты. На блестящем камне неожиданное "Да святится имя твое, дорогой..." и перечень родственных связей клиентов монументальной мастерской с клиентом, собственно, кладбища. Год смерти - 1970. Однако среди скорбных окаменелых человекоподобных тел, среди таких же животных и птиц, социалистическое "Да святится" на зеркальной плите и с фотографической гравировкой - всё это кажется... во всяком случае, неискренним.
Пани на кладбище призывает глядеть на "очень классный памятник", безоговорочно утверждает что-то приближённое к истине и вызывает доверие пристойными откровениями. Повествует, как новые фонари делали в последнюю ночь перед визитом какого-то из гетманов современности.
И, в конце концов, окончательно влюбившись во взгляд скорбного старомодного лица, бессмысленный Ёж сложил воедино мысль: пять лет - это, очевидно, слишком много для "очень классных" и блестящих плит, и, очевидно, слишком мало для того, чтобы узнать о самом существенном.
До Другої світової нагробки, гробівці та каплиці щосили прагнуть величі, яку стримує хіба мінливе академічне обмеження. По війні до старих гробівців подеколи додають непричетних - гравіювання вже геть інші, а серед старосвітських мистецтв рясніють радянські плити. На блискучому камені несподіване "Да святится имя твое, дорогой..." та перелік родинних зв'язків клієнтів монументальної майстерні з клієнтом, власне, цвинтаря. Рік смерті - 1970. Проте серед скорботних скам'янілих постатей, тварин і птахів, соціялістичне "Да святится" на дзеркальній плиті та з фотографічним гравіюванням видається, щонайменше... нещирістю.
Пані на цвинтарі закликає дивитися на "дуже класний пам'ятник", беззаперечно стверджує щось наближене до істини та викликає довіру пристойними відвертостями. Оповідає, як нові ліхтарі робили останньої ночі перед візитом котрогось з гетьманів сучасності.
Та, зрештою, остаточно закохавшись у погляд скорботного старосвітського обличчя, безглуздий Їжак склав докупи думку: п'ять років - це, вочевидь, надто багато для "дуже класних" та блискучих плит, та, вочевидь, надто мало для того, щоби дізнатись про найсуттєвіше.
Звісно, підступно викрадений Їжаком з "Вікіпедії" Charles Paul Landon. Dédale et Icare. 1799.
* * * Барьер языковой * * *
О кладбище и образовании
Папоротник, дождь, влажность, пение птичек, запущенные аллеи, камень с надписями на нескольких языках, потрясающее разнообразие, где от волнительной барочной Мадонны несколько шагов до анатомически выразительного юноши, у коего к классической телесности прилагаются... вполне христианские да ангельские крылья. Разумеется, не стоит отрицать вероятность того, что сие есть Икар с Дедалом или же Гермес, который несколько не поладил с сандалиями.
До Второй мировой надгробия, склепы и часовни изо всех сил стремятся к величию, которое сдерживает лишь изменчивое академическое ограничение. После войны в старые склепы временами добавляют непричастных - гравировки уж совсем другие, а среди старомодных искусств изобилуют советские плиты. На блестящем камне неожиданное "Да святится имя твое, дорогой..." и перечень родственных связей клиентов монументальной мастерской с клиентом, собственно, кладбища. Год смерти - 1970. Однако среди скорбных окаменелых человекоподобных тел, среди таких же животных и птиц, социалистическое "Да святится" на зеркальной плите и с фотографической гравировкой - всё это кажется... во всяком случае, неискренним.
Пани на кладбище призывает глядеть на "очень классный памятник", безоговорочно утверждает что-то приближённое к истине и вызывает доверие пристойными откровениями. Повествует, как новые фонари делали в последнюю ночь перед визитом какого-то из гетманов современности.
И, в конце концов, окончательно влюбившись во взгляд скорбного старомодного лица, бессмысленный Ёж сложил воедино мысль: пять лет - это, очевидно, слишком много для "очень классных" и блестящих плит, и, очевидно, слишком мало для того, чтобы узнать о самом существенном.