С.О. Логіка спротиву: Залишити Захід у спокої. Виконувати домашнє завдання самим
Станіслав Овчаренко
Спочатку - текст самого Олександра Данилюка, з яким ми повністю згодні, а маємо лише дещо потім додати:
«Олександр Данилюк. Адекватно оцінювати ситуацію
Ми програємо, бо продовжуємо жити за правилами, які ніким не виконуються. В урядовцях, прокурорах та вертухаях продовжуємо вишукувати ознаки української держави і вперто не бачимо окупаційної адміністрації. Добровільно передаємо себе в руки мєнтів та суддів, розраховуючи на справедливість. Забуваючи, що їхнє завдання захищати режим, а не справедливість. Продовжуємо говорити про незаконно засуджених, як про "жертв вибіркового правосуддя" або "політв'язнів". В Україні немає ніяких політв'язнів. Кожен, кого переслідує окупаційний режим, має зробити все, щоб не стати черговим військовополоненим. Переховуватись, використовувати підробні документи, незаконно перетинати державний кордон - будь-що. Я з величезною повагою ставлюсь до рішення Тимошенко залишитись в Україні попри ув'язнення, однак в результаті воно виявилось хибним. Позбавленій можливості реально впливати на політику власної партії, обмеженій в інформації та спілкуванні, режимом їй відведена роль пасивного спостерігача, життя якого залежить від примхи тюремників.
Те, що сьогодні відбувається в Харкові, не залишає опозиції місця для маневру. Це - війна. І на цій війні Україні потрібні герої, а не жертви».
Тепер - доповнення:
1. Ми вже раніше писали, ще ДО парламентських виборів, що «виборів фактично не буде, буде лише малювання результатів та силовий захист намальованих результатів». Так майже і вийшло - але не лише за задумкою влади Януковича, але через громадський спротив вийшов «паралелограм сил» - тобто вийшло не так я цілком хотіла влада, але і опозиція не досягла свої цілей - тобто вийшло щось третє - як результату «паралелограму сил».
2. Ми раніше писали, що «зброю вибирає сильніша сторона протистояння» - тобто опозиції потрібно вибирати не ефектну а ефективну зброю - щоб, за дією третього закону Ньютона, (дія дорівнює протидії) - досягати не піарного, не символічного, а реального політичного результату.
3. Ми також постійно вказували, що мнимі прибічники опозиції гірші, ніж відкриті вороги української демократичної України - тому переважно зосередилися на критиці тих, хто засмічує інформаційний простір та працює в унісон з каральними органами диктатури - журналісти, «політологи», «соціологи» та звичайні провокатори-циніки
4. Ми постійно нагадували, що з «загостренням боротьби з диктатурою коло співчуваючого політикуму буде скорочуватися, а коло громадське, навпаки, буде збільшуватися». Тому ми повинні передчасно та постійно позбуватися тих в партії «Батьківщина», хто не зможе витримувати зростаючого напруження в протистоянні диктатурі. І відхід від боротьби сприймати як природне явище, а не як загальну морально-психологічну катастрофу. Геніїв та героїв ЗАВЖДИ меншість в суспільстві.
5. Ми раніше завжди писали, що партію регіонів ми не повинні розглядати як просто конкуруючу партію - як, наприклад в США республіканці розглядають демократів і навпаки. Чи у Великобританії лейбористи розглядають консерваторів і навпаки - і так далі. Тобто - між нами і ними, регіоналами з комуністами та нами - немає НІЧОГО спільного, говорити з ними немає про що. Тобто - після перемоги над диктатурою ми розглядаємо люстрацію як усунення від влади усіх, хто так чи інакше співробітничав з регіоналами та комуністами.
6. І навпаки - ми не повинні поводитися з цією владою як з легітимною - і УСІ, хто так чи інакше співробітничає з силовими структурами диктатури - наші вороги НА ВСІХ рівнях окупаційної адміністрації. Далі - слушно нагадати про те, про що вже написав шановний Олександр Данилюк.
7. Ми не повинні шукати правосуддя чи захисту у силовиків цієї диктатури - вони служать не державі, а диктатурі Сім‘ї Януковича. Тут також слушне те, про що написав Олександр Данилюк. Тобто ми мусимо дбати про безпеку нас та наших близьких більше, ніж про виконання тих правил, які намалювала нам ЇХ диктатура.
8. Є ще такий важливий висновок: НІЯКОЇ надії на допомогу Заходу! З того моменту, як ми припинимо надіятися на допомогу Заходу - ми отримаємо шанс на перемогу над диктатурою. Захід отримав право на свободу та добробут саме нещадною боротьбою за ці цінності у минулому - про яку сам Захід став забувати. Тому статті Олексія Шевченка з Харкова про «подвійні стандарти Заходу» - щонайменше недоречні. Ми самі повинні «виконувати свої домашні завдання».
9. У боротьбі з диктатурою ми мусимо силою переважати «молодиків у спортивних костюмах» від диктатури - ремствування про насилля - вияв слабкості. Нам потрібен перелік перемог, а не страждань.
10. Звісно - на цю інтенсивну діяльність потрібні ресурси, гроші. Середній клас, навіть наймані працівники повинні допомогти тим, хто заради них ризикує своїм життям, свободою, здоров‘ям. Не зайве отримати при нагоді ресурси наших супротивників. Нас весь час розорюють - щоб знесилити українське громадянське суспільство. Отже - прийшов час отримувати «трофеї» з протилежної сторони конфлікту. Мета - перезаснування Української держави на демократичних засадах того варте.
Наступним кроком мусить бути відродження української національної армії - не як уламка червоної, радянської - а на традиціях УПА.
11. Українське суспільство повинно пам’ятати, що нам готують втрату національної незалежності та кріпосне право для розорених приватних власників - як у Узбекистані чи Білорусії. Держава-малина регіоналів та комуністів має солідну кримінальну передісторію - тому ні на мить не може випустити з рук владу. Кожна поступка владі буде, як у тваринному світі, сприйматися як слабкість. Поступки та переговори існують лише в людському цивілізованому суспільстві. Наша влада до нього не належить. Тому розбудова Української держави повинна розпочатися ДО повалення самої диктатури.
12. Визволення Юлії Тимошенко та Юрія Луценка як військовополонених можливе ЛИШЕ силовими засобами. Не тільки їм, а кожному з нас готують не покарання, а помсту - як завжди роблять під час війни. Ми мусимо мати сильну консолідовану політичну партію на базі «Батьківщини» та тих, хто до неї приєднається - і розглядати Юлію Тимошенко як нашого лідера, який знаходиться у полоні у ворога. Ніякої надії та посилання на Європейський суд!
13. Ми не можемо віддати справу силовиків у руки самих силовиків. Бо армія, силовики, ми писали раніше, «потребують легитимізації своєї діяльності». Вона передусім досягається політичним чи державним керівництвом чи сильним ідеологічним контролем. Тобто - силовики можуть відчувати себе легітимними лише під егідою державного керівництва, або сильної політичної та ідеологічної вмотивованості. Без такої легітимізації силовики перетворюються у бандитів - як «приватні» бандити Януковича.
14. У підсумку ще раз: доля нам не подарує даремно НІЧОГО - «домашнє завдання» ми повинні виконати самі!
Джерело: Свет и Тени