Влада вже не зможе контролювати ситуацію на місцях
С.О.
Учорашнє шоу Куликова довело, що половина аудиторії вбачає вихід з наявного становища саме в революції, а не виборах, які точно будуть нечесними та непрозорими. Це - багато, надто багато - досить значно меншого проценту. Як і різниці між дуже багатими та дуже бідними...
Я пошукав в історії «Народної Волі» деякі подробиці - і знайшов: перед тим, як вчиняти замахи на царя Олександра 11, народовольці неодноразово зверталися до тодішньої влади із закликом ввести у дію Конституцію - щоб люди впливали на склад влади та взагалі на життя своєї країни. Як тільки будуть вибори - вони одразу припинять індивідуальний терор.
Це - класика жанру: кожна система, у тому числі соціальна, повинна мати зворотний зв'язок та взаємний вплив суспільства та держави.
Коли вибори ставали нечесними або їх взагалі не було - країна вибухала повстанням або тихо зогнивала - як колишній Радянський Союз.
Потрібний несамовитий терор, щоб у тримати населення від повстання - та одночасно соціально підгодовувати його.
Ясно, що Янукович нездатний ні на терор, ні на підгодовування рабського натовпу.
Але є ще одна ознака: у Януковича не вистачає ресурсів, щоб підгодувати достатню кількість «беркутівців» та «соколів» - щоб тримати УСЮ країну в лещатах. На Печерський суд їх вистачає, на паркан біля Верховної Ради вже не вистачило…
Тобто - одними поліцейськими силами народ не втримати, а про армію мовчимо - там ще гірше, ніж з нашою міліцією.
У цих умовах Пашинський правий: наша ціль - не так розпуск Верховної Ради, як «розпуск» самого президента. З нього і треба починати.
Він сказав і інше: виступи на місцях вчащаються - влада вже не може контролювати ситуацію на місцях. Далі буде ще гірше.
Саме тому влада принципово не може відпустити Юлію Тимошенко - це як міна уповільненої дії - тоді взагалі втратять контроль над силовиками.
А саме страшне - це диктатор без озброєної охорони…
Раніше ми писали також таке:
1. Ми після арешту, а потім вироку Юлії Тимошенко казали, що ситуація вкрай спрощена: ми або за, або проти президента Віктора Януковича та його політичного режиму.
Це - з точки зору розстановки сил.
Владі, звісно, така ясність ситуації не подобається, бо стає доступнішою для розуміння мільйонами людей. Адже умова існування будь-якої тиранії - це спотворена свідомість та дезорієнтована психологія мільйонів людей.
2. Саме тому просту ситуацію, простий розклад сил треба ШТУЧНО ускладнити та заплутати. Для цього у політичний та суто інформаційний простір вкидається сміття, від чого багато хто знову не розуміє - де правда, а де її імітація.
Як для кого - а для мене як любителя військової історії зрозуміло: значення тієї чи іншої події треба визначати по згадуванню та реакції саме супротивників. Влада кинула за грати Юлію Тимошенко та Юрія Луценка - отже інсинуації про їх союз з регіоналами втратив сенс - на чому гралася «Українська правда» з її авторами Мустафою Найємом та Сергієм Лещенком…
3. Але є ті, хто залишився на волі - які доводять, що опозиція - це не лише Юлія Тимошенко, а широке коло людей з її оточення та не її оточення, які мають одну ціль - повалення режиму Януковича як нового варіанту тоталітарної диктатури (тобто без поділу на три незалежні гілки влади).
Отже - влада створює штучні політичні «сили», які імітують власну опозиційність. Про них - іншим разом. У кожному масовому середовищі є свої безумці та провокатори. Добровільні чи найняті.
4. Отже - ми розглядаємо спротив режиму Януковича як більш широкий фронт, ніж власне БЮТ.
Тобто - кожна політична сила має свої погляди на
- шляхи та методи усунення Януковича від влади
- шляхів подальшого розвитку України після повалення Януковича.
Саме тому неясність подальшого розвитку після Януковича теж важлива - але сьогодні нагальною є саме завдання його усунення.
5. Отже - треба чітко визначитися - як ставитися до інших потоків опозиційного руху.
Ці потоку часто протистоять один одному, часто - «перемішані» одні в одному - тобто в антиянуковському таборі - знову складна картина взаємних впливів та взаємовідторгнень.
Зрозуміло - агенти впливу від влади всіляко намагаються посилити такий антагонізм між різними колонами опозиційного руху. Особливо важливе завдання стоїть перед тими «агентами впливу», які усюди світяться як «об’єктивні» та «неупереджені» журналісти чи аналітики. (Кость Бондаренко, Соня Кошкіна, Андрій ОКара, Мустафа Найєм…)
6. Ми розуміємо, що об’єктивно в антитоталітарному русі різні сили мають власні погляди на подальший шлях розвитку та (головне!) - власне місце в цьому процесі.
Але ми не ставимо мету отримати якусь посаду - тому можемо дозволити собі ту саму об’єктивність з умовою, що не прикидаємось, що «стоїмо вище над усіма станами».
Сьогодні - це суцільна неправда з будь-якого боку.
Отже:
Ми мали (і писали про це) два потоки опозиційного руху
- політичний, та
- т.зв. «профспілковий» - тобто суто матеріальний, економічний.
- (останнім часом) силовий, навіть військовий
7. Як і на Заході, політики вкрай поділені по політичних та світоглядних ознаках. Саме тому профспілкові рухи (робітників чи підприємців - все одно) намагаються дистанціюватися від політичних партій - щоб не зазнати тих розколів та чвар, які переживають політики. Звісно - професійні кола мають свої політичні та ідеологічні уподобання - але «тримають при собі», проте не дуже ховаючись.
Отже саме це дистанціювання від політичних партій є природним і для нас, і для Заходу.
8. Треба одразу сказати, що робітничий рух в Україні практично не існує ще з громадянської війни 1918 - 1921 р.р. Щось намагалися робити в Новороссійську в 1962 році - але робітничу демонстрацію просто розстріляли. На цьому робітничий рух у західному розуміння закінчився.
При тоталітарному ладові НЕ може існувати профспілковий робітничий рух.
Він не існував і після 1991 року - відбулася всесвітньо-історична поразка саме робітничого руху через втрату кінцевої мети - соціалізму.
9. Зараз, з утвердженням тоталітарного ладу в Україні профспілковий рух стає неможливим також і для підприємців - бо повсякчас підривається саме існування приватної власності та прав особистості, без чого будь-який бізнес або не розвивається, або розвивається спотворено.
Отже в цих умовах ми підтримуємо будь-який опозиційний рух, який спрямований на повалення диктатури Януковича - навіть тих, хто нас, м’яко кажучи, не любить.
10. Сьогодні виявилася нові складові опозиційного руху
- рух афганців та чорнобильців, взагалі військових (силовий напрямок), що завершився створенням Народної Ради та Координаційної Ради як можливого тимчасового уряду
- рух підприємців та взагалі громадян (фахівців з різних галузей знань) - в рамках Акції чи Руху «Вперед» на чолі з Наталією Королевською
- Організація «Спільна спрва» на чолі з Олександром Данилюком
- Асамблеї громадських організацій малого та середнього бізнесу
11. Це ми говорили про широкі опозиційні рухи, які мають свої кінцеві цілі та склад, який схильний до певних методів роботи з масами людей.
Якщо торкнутися чисто політичних рухів та партій, то нагадаємо:
Є дві найсильніші опозиційні партії, це
- «БЮТ- Батьківщина»
- «Свобода» Олега Тягнибока.
На шляху до повалення Януковича ми можемо співпрацювати навіть зі «Свободою», пам’ятаючи при цьому, що «Свобода» дуже схильна до неототалітарних концепцій державного устрою - успадковують риси тоталітарних якостей Бандери та інших чільників визвольного руху 30-50-х років, які були дітьми свого часу…
Але все одно сьогодні вони мусять домагатися їх політв’язнів, вони - наших.
12. Як бачимо - у регіоналів, незважаючи на їх непопулярність, є велика перевага - вони не розпорошені та мають єдину політичну силу та єдиного лідера (якого - інше питання). Тепер - ще і консолідований державний апарат придушення опозиції. Вони зараз гарячково за виняткові гроші наймають в «Беркут» та «Сокіл» чи ще кудись покидьків - з прямим прицілом - бити людей, а не ловити кримінальних злочинців.
13. Отже - ми підтримуємо УСІ опозиційні колони та викриваємо заходи «об’єктивістів» від влади по дезорієнтації нашого українського народу на шляху до повалення диктатури та відновлення демократії та права на приватну власність та пристойну зарплатню.
Треба пам’ятати та розуміти - не тільки, ЩО говорять чи показують - але і ХТО показує та говорить.
Інформаційна війна - складова будь-якої іншої війни.
Де, наприклад, «Сегодня» вже розтиражували, що афганці не створювали Народної Ради -а вони її таки створили з метою усунення Януковича від влади…
Прикладів такого порядку - безліч…
Джерело: Свет и Тени