Після голосування по Яценюку
Що ж, ми продовжимо, я так розумію, веселити світ прикладом - як уряд, чия робота уже визнана незадовільною, а чий звіт є яскравим прикладом наукоподібної лабуди в стилі "корчевателя", залишиться керувати 40-мільйонною країною.
Всі, звичайно, розуміють, що крісло за Яценюком зберегли зовсім не олігархи. Його зберіг особисто Порошенко, який вирішив до кінця грати роль пізнього Кучми, який все життя виїздив на контрасті між собою, "небожителем", і прем'єр-міністром, який збирав на собі весь негатив. Різниця між прем'єрами кучминських часів, і "незамінним" Яценюком лише в тому, що останній сам згодився бути "голосом Саурона" при білому і пухнастому "Сарумані". Саме його 60 голосів врятували "геніального прем'єра".
Однак про Яценюка можна говорити нескінченно - він серйозно повірив, що реформи мають бути максимально жорстокі, а запорука розвитку держави - опускання життєвого рівня громадян на рівень нижче Африки. Він свого добився - попаде в підручники, правда, не як Бальцерович, а як його антипод.
Якщо ж хочете аналітику по сьогоднішньому голосуванні, то послухайте Юлію Тимошенко. Краще за неї я при всьому бажанні не скажу.
А зараз поговорити я хочу про того, хто зараз думає, що всіх переграв. Для нього уже заготовлений списочок виправдань, які покликані відбілити його і зробити його мало не культурним героєм. Я їх і раніше зустрічав, а вчора вони були зібрані в одну статтю - кому цікаво, гляньте в перший комент до цього поста, як завжди. Я ж процитую тільки тези, і їх розберу.
* * *
- У Порошенка не було у кого учитись, і нема з кого брати приклад.
Можливо, ця теза і мала сенс в часи раннього Кучми, але зараз, після 25 років незалежності України, Петро Порошенко точно мав перед собою принаймні кілька прикладів того, як НЕ треба керувати.
Більше того, наївно вважати, що Україна - єдина країна в світі, в якій надовго затягнувся перехідний період. Таких країн було надзвичайно багато, так що учитись було у кого. Крім того, як людина із дипломатичним досвідом, він багато бував за кордоном, і знав, що в світі напрацьовані буквально гігатонни різноманітних стратегій та рекомендацій по виходу із затяжних криз - починаючи із Франкліна Д. Рузвельта і закінчуючи вже згаданим вище Бальцеровичем. Короче, де учитись і у кого було.
Потрібно було лише бажання учитись, а його якраз і не було.
- Порошенко дісталась розбалансована, убога, із втраченим керуванням та величезною кількістю озброєних людей і практичною військовою агресією.
Як людина, яка в 2014 році писала хроніки подій, поки остаточно не обламалась, можу свідчити. Розбалансованість була. Велика кількість озброєних людей була. Агресія була. А от чого не було - так це втраченого керування. Керівну ланку країна почала втрачати після того, як після приходу до влади Порошенка, її знову почали ділити на уділи та князівства, даючи "на годівлю" своїм людям ту чи іншу галузь, або регіон.
Більше того, у Порошенка була готова альтернативна управлінська мережа, у вигляді волонтерів. Замість того, щоб інституціоналізувати її, він корумпував її - посадивши її очільників на "хлібні" посади, а потім звів майже нанівець. Скоро слово "волонтери" буде асоціюватись із численними шаромижниками, які по метро збирають гроші на лікування дітям із невиліковними діагнозами.
Агресія, яку під час передвиборчої кампанії Порошенко "в упор не бачив" (можете погуглити його заяви того часу), швидко перетворилась на щось незрозуміле, із частими перемир'ями, "гуманітарними конвоями", а потім і "мінським процесом" - по якому ви зненацька виявились повинні змінити свій територіальний та політичний устрій.
А населення стало біднішим за африканців саме завдяки тому, що всі реформи акуратно вихолощувались, або саботувались - крім тих, які були спрямовані на витрясання міфічних 70 мільярдів доларів "під матрасами", як заповідав М. Я. Азаров.
Одним словом, у всьому нинішньому хаосі вина президента - на пару із Яценюком - ключова. І його можна було зупинити, потрібно було тільки бажання. А його якраз і не було.
- У Петра Порошенка не було ані своєї політичної сили, ані своєї команди, на яку можна було опертися, а також була відсутня ідеологія.
Вибачте, а навіщо тоді Порошенко пішов у владу? Я ніколи не міг зрозуміти, чому людина з такою наполегливістю з 2005 року (так-так, з 2005 року, уже тоді Порошенко мав амбіції на посаду прем'єр-міністра) прагне влади, а команду при цьому свою не зібрав. Натомість, він вирішив опертись на збірну солянку перебіжчиків, колишніх регіоналів, бізнесменів із... м'яко кажучи... темною біографією, і нарешті - могутню політично-фінансову імперію Дмитра Фірташа.
Якби він дійсно прагнув правити країною, то всі ці роки збирав би для себе команду. Вона б складалась важко, були б перебіжчики, тушки, випадкові люди... але за 10 років могла викристалізуватись та маленька купка, на яку він міг би опертись в своїй політичній боротьбі. Та купка, яка б не втекла навіть тоді, коли він сяде в тюрму.
Тимошенко збирала команду 20 років, і серед неї знайшлись такі, хто не втік ні коли вона сіла, ні тоді, коли вийшла. А хто залишиться із Порошенком, якщо він в тюрму сяде?
А все тому, що в політиці реалізуватись у нього не було бажання. Було просто бажання стати Переможцем з великої літери П, і не більше. Ось чому, коли він побачив можливість ним стати - то не погребував нічим, скористався тим, що еліта страшно не хотіла приходу до влади Тимошенко, і став президентом в обхід своєї суперниці, і всупереч всім можливим законам демократії.
І утриматись в неправомірно зайнятому ним кріслі він може тільки продовжуючи ламати демократичні інститути і збільшуючи хаос в країні.
- Йому дісталась політична еліта без відчуття національної відповідальності, в основному бездарні діти Кучми.
Вибачте, а хто ж підбирав і плекав цю еліту? Порошенко мав амбіції ще з 2005 року, хто йому заважав виховати плеяду нових політиків, на яких сам же і зможе опертися потім - як на нову еліту.
Тимошенко тричі пробувала створити школу для нової еліти, тому що реально прагнула реалізуватись в політиці, і прекрасно розуміючи, з якою саме елітою має справу, намагалась хоча б створити паростки нової еліти, яка змістить стару.
Порошенко не зробив навіть однієї спроби.
А все тому, що бажання змінити еліту у нього не було. Вона його влаштовувала саме такою, як була. Слабкою, жадібною, бездарною та злодійкуватою. Саме з такої еліти він легко міг виліпити для себе більшість, склеєну величезними грошима і правом "на годівлю".
- Його біда в тому, що він розумний, тонкий і сильний політик, успішний переговорщик, блискучий дипломат, але не має відчуття історичної перспективи.
Ну, ціну Порошенку як переговорщику і дипломату ми можемо скласти по підсумкам Мінського процесу і по тому, що Україна вже фактично втратила суб'єктність на міжнародному рівні. Захід уже потроху починає вирішувати долю України без неї, і не в її інтересах.
Що стосується історичної перспективи, то якщо політик такої не має - це не політик, а просто випадкова людина. Політик повинен бачити перспективу, інакше він просто не зможе повести за собою народ. А якщо він не може за собою вести людей, його стеля - депутат-кнопкодав.
- Його власний управлінський досвід дуже специфічного характера.
Вибачте, а хто заважав йому учитись і здобувати досвід? Замкнене коло - ми почали із навчання політика і навчанням політика скінчили. Так що в цьому місці можна почати читати цю статтю з початку.
* * *
Ось чому піти повинні обидва.
Ось чому Україна потребує Нового Установлення.
Ось чому люди повинні нарешті навчитись вибирати не рекламні образи, не "найманих менеджерів" (які думають, як правило, лише про свої бонуси, а не про інтереси країни), не "ставлеників обкома" (московського чи вашінгтонського), а справжніх політиків.
Таких, які не бояться учитись, і не вважають своєю метою - стати Переможцем з літери П.
Переможцем людину може оголосити тільки історія, а не заглавна літера в титулі.
Вячеслав Ільченко
Джерело
Вы читаете зеркало моего журнала - yes1111.
Основной пост находится здесь: http://yes1111.dreamwidth.org/1329300.html