(no subject)
Народ ви не повірите, але я закохався. Це просто неймовірне якесь відчуття - ніби тебе розбили, порізали, пошматували, потім склеїли, зафігачили пресом, знову зібрали докупи, дали запотиличника і відпустили з миром. Нє, ну серйозно, іншими словами я не можу описати свій стан після прослуховування музики неймовірної Азізи Мустафи Заде. А ще тепер мені здається, ніби увесь джаз, що я чув до сьогоднішнього вечора - попса, от що буває, коли до справи береться людина з класичною освітою. Менше слів - більше діла музики:
Те, з чого й почалося знайомство. Хоча, якщо бути точним, то раніше я про неї чув у "Темах з варіаціями" Когана, присвячених Шопену, але одразу про то забув. А дарма.
Один з найулюбленіших джазових стандартів, тут ну дуже відверті реверанси в сторону класичної музики.
До речі, ці дві композиції, вірніше, оригінальні версії, об’єднує те, що їх обрав у якості саундтреку Іван Максимов. А ці двоє мають гарний смак, погодьтесь)
Ви лишень послухайте, який голос
І наостанок ось такий ф’южн
