Penguin Cafe - A Matter Of Life...
Скажу я вам, так і кінець світу проспати можна - ще на початку цього року вийшла ця платівка, а до мене новина дійшла тілько сьогодні, та й то не з першого разу.
А зараз трохи історій історії: з сімдесятих років і аж до кінця минулого століття, а точніше 1997 року існував один надзвичайно цікавий музичний колектив - Penguin Cafe Orchestra, про якого я вже давно хотів написати, але ніяк до того не доходили руки. Суміш неокласики, мінімалізму, фольку та та різних звукових і гармонійних експериментів не могли не закохати в себе; і ось вже рік, як я постійно переслуховую класичні речі, знаходжу нові, адже більш ніж двадцятилітня творча спадщина це вам не абищо і за один вечір не проковтнеш. Слухаючи деякі треки дуже чітко уявляється така собі зграя пінгвінів, що, награючи на всіляких музичних інструментах, кумедно й по-курячи похитує головами та підморгує в ритм. Десь так, як на ось цьому відео, ніколи не перестану захоплюватись, як вони зіграли ці чотири акорди) А ще, коли ми з хом’яками на репетиції розбирали їхню ж Music for a found harmonium, пан гітарист відтворив точнісінько ті ж самі жести, не підозрюючи навіть про те відео і взагалі. Я вам кажу, в нотах живе Пінгвінячий Дух!
Все було б чудово, але в 1997 році Саймон Джефс, отець всія пінгвінів, покинув нас, а з ним помер і PCO, залишившись без творця та головного ідеолога. Наскільки можна судити по відео на ютюбі, окремі учасники оркестру час від часу награвають найвідоміші свої твори, але ж минулого не повернеш. За непідтвердженими даними, в Ірландій цієї осені навіть збереться фестиваль їхньої музики. Та ось раптом для мене відкрились нові подробиці - десь у 2007-2008 роках син Саймона Джефса, R2 Артур зібрав музик із Оркестру Кафе Пінгвінів, і забацав тур, щоб світ міг знову насолодитися живим виконанням улюбленої музики.
Це все логічним чином вилилося у вищезгадану платівку, де Артур продовжує справу свого батька, намагаючись передати дух і звучання класичного PCO. Звісно, цей альбом позбавлений лампової теплості оригінального оркестру, звук став більш об’ємним, а інструменти - дзвінкішими, більша роль віддана фортепіано. Та незважаючи на це, слухаючи, ти відчуваєш, що це і є та сама музика з Penguin Cafe. В статті, написаній для The Guardian, Артур зізнається, що під час написання своєї музики боявся повторити якийсь із батькових творів, тому й пішов на свідомий відхід, хоч і незначний, від оригінального звуку. Окрім вже сказаного, в очі кидаються латинські мотиви, як в написанні своєї музики, так і в аранжуванні батькової. В огляді, написаному тією ж The Guardian говориться, що, хоч і немає в альбомі таких настільки сильних речей, як Telephone and Rubber Band, Beanfields чи Music for a Found Harmonium, та музика все одно чудова. Від себе додам, що є таки одна штука, яку хочеться переслуховувати ще і ще - Landau, що написана у розмірі 5/4 і містить зовсім незвичний, як для PCO, інструмент - нортумберлендську волинку. Звучить це все дуже круто, запрошую прослухати і переконатись)
Підсумовуючи: я радий, що все склалося саме так: десь там щасливі люди мають можливість бачити і чути це все наживо, всі інші, і ми в тому числі, - далі спостерігати за розвитком Оркестру з кафе "Пінгвін". І наостанок, для закріплення позитивних емоцій, тксзть, така от класична штука. Енджой, май френдс
Click to view
з.і. все це можна знайти тут http://rutracker.org/forum/viewtopic.php?t=3654119 і тут http://www.ex.ua/view/6244752