Львів, все такий же чудовий =)
Завдяки увазі і дистанційній підтримці мене подругою з Ніжину, і увазі до теми Львова у Алінчика, яка туди сьогодні їде в перше, я таки вирішив сподвигнутись на описання однієї з останніх подорожей у Львів минулорічної осені...
Однієї листопадової п'ятниці я, продовжуючи вірність традиції купувати залізничні квитки в останній момент, вдень заїхав на вокзал, і мені вдалося викупити два щойно кимось великодушно зданих квитка до Львова на вечір)
І, внаслідок цієї вдачі, вже ввечері я їхав з Сашкою на вихідні до друга на ДР, який він вже святкував з четверга).
Моя весела мармиза)
Приїхавши зранку, і завітавши до друга, ми спершу доїли останню їжу яка у нього ще залишалася від святкування))), і пішли допомагати поповнювати їстівні запаси)
Потім, допомігши в приготуванні нових святкових страв, відправились удвох в пошуки головного компоненту солодкого столу - тортика))) І вирішили поєднати пошуки з прогулянкою містом) Вийшли, і пішли куди очі бачать) Йшли вулицями спочатку вниз, потім завертали праворуч, потім вгору... І, раптово для нас, вийшли до залізничної станції Підзамче, а від неї - до підніжжя центрального пагорба міста - Високого замку, на якому по залишках вгадується колишній замок....
Полізли схилами і стежками нагору. І карабкаючись схилами, потрапили саме на захід сонця. А вибравшись нагору - і на схід місяця...
Єдина фотка з того вечора: на ній самотня забавна сосна з однією-єдиною, але красивою гілкою, з-під якої красиво виглядав місяць. Я довго пробував, до повного зсутенніння, то так, то інакше це все поєднати, але якось не виходило передати навіть частково красу цього поєднання... Вийшло таке. І тільки згодом, дивлячись вже в Києві цю фотку, до мене дійшло куди таки потрібно було помістити Місяць на цій фото... Ну, таке, заднім числом всі розумні...
Потім ми спустились, і погуляли центральними вулицями таки вже в пошуках влаштовуюче-прийнятного тортця, в результаті пошук хоч і зтягнувся, але увінчався успіхом, і ми пішли складати компанію в святі живота). Святкували до 4ї ночі, з танцями, піснями, і сусідами))) (при цьому п'яних не було нікого, - ми з Сашкою не пили, а у всіх львів'ян був стійкий імунітет на алкоголь)))
Наступного дня ранок почався біля 12ті дня), після дзвінка іншого львівського друга, і було вирішено почати наш пізній ранок з церковної молитви))) Друг запропонував зустрітись через 15 хвилин на ранковій службі у Вірменському кафедральному соборі: він хотів нас познайомити там з деякими національними особливостями служби. Він і сам колись співав там в хорі.
Мені на-правду, з усієї ранкової служби, сподобалися хіба-що голоси пари підспівуючих дівчат, та дещо-незвичайні фрески: змальовані не за традиційними християнськими церковними канонами, а деколи вельми-реалістично і сюжетно-цікаво... Я стояв, і то дивився на дівчат, то на малюнки довкола, то на дах, то на сонячне світло, падаюче крізь вітражні вікна... І, мабуть, зі сторони виглядав дивно, адже часто ловив на собі цікаві, і дещо-сурові погляди стоячих поряд вірмен... =)
“Вірменська церква” заснована в кінці XIVст як невелика будова в формі грецького хреста, а в в XVII ст до неї було добудовано подовжню частину. Усередині храму є фрески зроблені Яном Генріком Розеном, які є якщо не найкоштовнішим елементом цієї споруди, то точно найефектнішим”
Мою найбільшу цікавість привернула фреска “Похорони св. Оділона”, навпроти якої я і стояв на служінні....
“Сюжет фрески змальовує поховання абата знаменитого монастиря бенедиктинців в Клюні (Франція), який виступив ініціатором відзначення задушевного дня (поминання померлих), тому його вважають заступником небіжчиків.” =) Отже, мужик він мабуть був веселий)
“ Труну святого несуть троє ченців у супроводі єпископа. Двоє з них - в скорботі і не бачать духів, які супроводжують Оділона. Проте третій, помітивши невиразні контури саванів тіней, вдивляється і прислухається до них....” - а цей до духів прислухався) ;-)
[Цитати узято з http://www.lvivstory.com/worthseeing/excursion?newsid=22]
Дуже добрі фото з Вірменської церкви, її фресок, і деяке їх описання я знайшов в неті у цьому чудовому пості:
http://punto-di-vista.livejournal.com/35762.html
Після служіння ми вирішили, що саме час чогось перекусити, і за пропозицією друга відвідали одне крихітне, але попри це, вельми-відоме львівське кафе "Синя пляшка", в якому я зохавав омлетик, з якоюсь чудернацькою назвою...
Львівська кав'ярня "Синя пляшка":
http://brusentsov.com/2010/01/15/4471
Другу особливо подобалася старовинна атмосфера, і деяка затишність цього закладу.
(Хоча особисто я і не великий поціновувач такого, і як завзятий цинік і сноб, звертав увагу лише на стільці, що хитаються, і погану вентиляцію (у єдиній і вельми-невеликій кімнаті відсутня нормальна система вентиляції, і так як немає окремого приміщення для тих, що палять, то для провітрювання доводилося використовувати відкриття дверей) За морозу на вулиці)))
…Проте, можливо я частково і погоджусь з тим, що там все-ж щось є в-плані внутрішнього атмосферного вмісту)
Потім пішли гуляти містом, в напрямку залізничних кас, адже зворотні квитки (на цей вечір) в Києві я не зміг дістати…
Заходимо до кас, - квитків теж не виявляється… Йдемо гуляти далі… Роздивляємось архітектуру будинків… Дуже сподобався і запам’ятався Будинок вчених:
“Будинок учених розташувався в одному з найрозкішніших львівських будинків ХІХ - ХХ ст. Ви неодмінно бачили цей будинок принаймні по телевізору: у радянському бойовику з піснями-плясками "Д''Артаньян і три мушкетери" - саме тут у фільмі була резиденція кардинала Рішельє, і по дерев'яних гвинтових сходах в центральному залі будинку вусатий Боярський піднімався в спокої Кардиналу, щоб зіграти з ним в шахи. =)
Необарочний проект споруди зробили зірки австро-угорської архітектури того часу, вінці Фердинанд Фельнер і Г.Гельмер. (Вони автори одеського і чернівецького театрів)". [ http://www.castles.com.ua/kasyno.html ]
Красиві фото інтер'єру будинку можна подивитись на цих сторінках:
http://vdt.com.ua/Foto-galereya/photos;Krasivye-mesta-dlya-fotosemki-g-Lvov,-Budinok-Vchenih.html
http://www.best-wedding.com.ua/profile/lviv--budynok-vcenyh-639.html
http://prikol.bigmir.net/view/83629/
Поруч проходили повз досить-красиву будівлю Львівського національного університету ім. І.Франка, який є одним з найстаріших у Східній Європі та найстарішим в Україні університетом, роком заснування якого вважається 1661й, і який розташовується в колишній будівлі Галицького сейму, архітектора Ю. Гохбергера, яка була збудована у 1877-1881 рр., а у 1920му була передана Львівському університету.
Центральна частина фасаду декорована скульптурами - алегоричними фігурами Галичини, Вісли та Дністра, а також алегоричними композиціями "Праця" та "Освіта" (перед входом).
“...Вже в кінці першої половини XIX століття зароджується стиль еклектизму. Він панував до кінця XIX століття, залишивши помітний слід в архітектурі міста. Еклектизм широко використовував готику, Ренесанс й інші стилі. Імітація архітектури минулого в сполученні з новими засобами дала яскраві зразки будов того часу, до яких і належить будівля університету.”
і ближче - скульптура зависалова античних руферів на даху над входом)
- Галю, не дури! Відійди від краю!
- Я стрибатиму!
- А от і не стрибнеш!)))
А поряд з університетом знаходиться і найстаріший в Україні, а також найстаріший муніципальний парк Европи - парк ім. І. Франка =) Він був заснований у другій половині XVI століття!
“Три могутні велетенські дуби - чи не найстаріші дерева у нашому місті. Їх вік - більше ніж три століття.
Наприкінці XVI століття багатий львівський міщанин Ян Шольц-Вольфович заклав тут парк.
Згодом він видав свою доньку заміж за італійця Антоніо Массарі, посла Венеційської республіки у Львові, і парк перейшов до його зятя. Массарі у свою чергу впорядкував парк на італійський манер.
З часом цей парк перейшов у власність ордену єзуїтів разом із сусідньою землею, яку місто віддало їм в оренду. У кінці XVIII століття, коли було скасовано орден єзуїтів, ця територія перейшла у власність австрійського уряду. Парк був занедбаний і заріс гущавиною, неначе ліс.
Однак підприємець Ян Гехт, якому австрійські власті продали його 1799 року, поставив на місці теперішньої будівлі університету казино, а сам парк переобладнав вже на французький манер, на алеях збудував фонтани і альтанки. Одна з них, з дорійськими колонами, стилізована під античну, збереглася до нашого часу. (виглядає унило, тому фотку не покажу)))
1855 року парк знову перейшов у власність міста, таким чином ставши одним із найстаріших муніципальних парків Європи. За його облаштування взявся відомий львівський садівник Бауер. Тоді ж, півтора століття тому, вирубали майже всі старі дерева і насадили більшість тих дерев, які ми бачимо сьогодні. Їх є близько п'ятдесяти видів, але переважають дуби, граби, липи і смереки.
З 1919 року, після повернення польської влади, парк став називатися іменем польського національного героя Тадеуша Костюшка, і більшість старших львів'ян і зараз називає його парком Костюшка. У міжвоєнні часи тут любив гуляти з батьком Станіслав Лем.
Веселі історії пов’язані з парком:
“Вже за совєтських часів цим парком любив спацерувати видатний львівський композитор і професор консерваторії Станіслав Людкевич. Коли одного разу на алеї у темряві на нього напав грабіжник, професор звертався до нападника не інакше, як "пане злодію")))” =)
У п'ятдесяті роки ХХ століття робітники спилювали з алеї парку величезного дуба, який ось-ось мав завалитися. Трохи не допилявши, вони пішли на обід, а повернувшись назад побачили, як величезний стовбур, падаючи у бік тодішньої вулиці Костюшка, розчавив "Побєду" разом із її водієм, який виявився директором одного з львівських заводів. =))
Виглядає парк десь от отак:
[узято з http://www.ladaportal.com/forum/thread104-2.html]
Потім, обійшли корпуси Львівського Політеху, пройшли довкола площі св.Юра, і пішли назад, бо час вже піджимав, треба було ще забрати свої речі, і таки йти за квитками на вокзал.
На зворотньому шляху, зайшли до львівського Будинку органної і камерної музики. Я просто обожнюю органи, тож вирішив зайти, і якщо не послухати, то хочаб просто трохи подивитись на нього...
[Детальніше про нього, а також про тему органного Львова я напишу в окремому пості, адже ця тема мені дуже близька і цікава...]
Далі, біля Палацу Потоцьких, із моєї ініціативи іще зайшли у "Молочний бар" на Коперника, який колись називався "Корова") Місце - досить епічне) Через поєднання совку та алегоричного псевдо-ресторанського декору, із величними картинами, високими стелями, але при цьому - як і у всіх совкових кафе - із самообслуговуванням))) Добре, і відносно дешево потрапезнічали, - я млинцями, а Сашка з другом - якоюсь стравою з картоплею.
Замовили молочні коктейлі. Вони, як і належить молочним коктейлям, були холодні. Але так як на вулиці було -10, то холодні коктейлі якось не зовсім смакували (не розумію, чому взимку не можна подавати молочні коктейлі гарячими?), і довелось їх запивати гарячим чаєм)
Фотки звідти вийшли не менш епічні, і нєдолуго-пафосні, ніж і сам заклад)))
;-)
Забравши таки речі в друга, пішли на вокзал. На вокзалі квитків все так же не було, але доброзичлива касир порадила завітати о 8.30, і сказала, що можливо, з’являться деякі заброньовані до цього часу квитки. А так як була тільки шоста, то було вирішено піти повечеряти до нашого друга, який знімав квартиру неподалік від вокзалу. Пішли.
Так як друг - турист, велосипедист, програміст, затятий електронщик, музикант і ще й бас-гітарний майстер, який жив сам, то у його холостяцькій квартирі було досить- специфічно) Я, якщо чесно, в таких квартирах до цього не бував)))
Як вам така кухня?)))
=)
Вечеря була також неповторна - друг частував фірмовою вечірньою стравою: гречкою зі сметаною та медом, під виконання на бас-гітарі власного виробництва, написаної ним нової музики до пісні)))
У гостях все дуже сподобалось, але треба було повертатись на вокзал.
Приходимо, чекаємо ще 10 хвилин до вказаного часу, і підходимо до касира, - молодої симпатичної жіночки. Але квитків все ще немає... Чекаємо... проходить ще хвилин 15-20 очікування, і нам таки щастить дістати один плацкартний, і один купейний квитки, на потяг, що відправляється за 20 хвилин) Я біжу до кіоску по чиколяд, повертаюсь, і бачу що до касирки саме зайшла інша, з чашкою чаю. І я зі словами: “- Я вам дуже вдячний, це вам до чаю” ледве просовую довгу плитку чиколяду у ямку під віконцем) Касирки беруть чиколяд, дякують, і усміхаються))) Я усміхаюсь їм у відповідь, хапаю реч-мішок, і ми топаємо на потяг.
У потязі виявилось, що плацкартне місце - біля туалету, в холодному вагоні, і ще й із добрим протягом із вікна... Тож ми удвох затулились на купейне місце, і я іще не применув скористуватись персональною лампочкою над полицею в купе, та деякий час почитав перед сном) Це було так приємно) Я сто років не їздив в купе))) Сусіди спокійно віднеслись до нашого тандему на ліжку, і ми добре і весело доїхали)
Однієї листопадової п'ятниці я, продовжуючи вірність традиції купувати залізничні квитки в останній момент, вдень заїхав на вокзал, і мені вдалося викупити два щойно кимось великодушно зданих квитка до Львова на вечір)
І, внаслідок цієї вдачі, вже ввечері я їхав з Сашкою на вихідні до друга на ДР, який він вже святкував з четверга).
Моя весела мармиза)
Приїхавши зранку, і завітавши до друга, ми спершу доїли останню їжу яка у нього ще залишалася від святкування))), і пішли допомагати поповнювати їстівні запаси)
Потім, допомігши в приготуванні нових святкових страв, відправились удвох в пошуки головного компоненту солодкого столу - тортика))) І вирішили поєднати пошуки з прогулянкою містом) Вийшли, і пішли куди очі бачать) Йшли вулицями спочатку вниз, потім завертали праворуч, потім вгору... І, раптово для нас, вийшли до залізничної станції Підзамче, а від неї - до підніжжя центрального пагорба міста - Високого замку, на якому по залишках вгадується колишній замок....
Полізли схилами і стежками нагору. І карабкаючись схилами, потрапили саме на захід сонця. А вибравшись нагору - і на схід місяця...
Єдина фотка з того вечора: на ній самотня забавна сосна з однією-єдиною, але красивою гілкою, з-під якої красиво виглядав місяць. Я довго пробував, до повного зсутенніння, то так, то інакше це все поєднати, але якось не виходило передати навіть частково красу цього поєднання... Вийшло таке. І тільки згодом, дивлячись вже в Києві цю фотку, до мене дійшло куди таки потрібно було помістити Місяць на цій фото... Ну, таке, заднім числом всі розумні...
Потім ми спустились, і погуляли центральними вулицями таки вже в пошуках влаштовуюче-прийнятного тортця, в результаті пошук хоч і зтягнувся, але увінчався успіхом, і ми пішли складати компанію в святі живота). Святкували до 4ї ночі, з танцями, піснями, і сусідами))) (при цьому п'яних не було нікого, - ми з Сашкою не пили, а у всіх львів'ян був стійкий імунітет на алкоголь)))
Наступного дня ранок почався біля 12ті дня), після дзвінка іншого львівського друга, і було вирішено почати наш пізній ранок з церковної молитви))) Друг запропонував зустрітись через 15 хвилин на ранковій службі у Вірменському кафедральному соборі: він хотів нас познайомити там з деякими національними особливостями служби. Він і сам колись співав там в хорі.
Мені на-правду, з усієї ранкової служби, сподобалися хіба-що голоси пари підспівуючих дівчат, та дещо-незвичайні фрески: змальовані не за традиційними християнськими церковними канонами, а деколи вельми-реалістично і сюжетно-цікаво... Я стояв, і то дивився на дівчат, то на малюнки довкола, то на дах, то на сонячне світло, падаюче крізь вітражні вікна... І, мабуть, зі сторони виглядав дивно, адже часто ловив на собі цікаві, і дещо-сурові погляди стоячих поряд вірмен... =)
“Вірменська церква” заснована в кінці XIVст як невелика будова в формі грецького хреста, а в в XVII ст до неї було добудовано подовжню частину. Усередині храму є фрески зроблені Яном Генріком Розеном, які є якщо не найкоштовнішим елементом цієї споруди, то точно найефектнішим”
Мою найбільшу цікавість привернула фреска “Похорони св. Оділона”, навпроти якої я і стояв на служінні....
“Сюжет фрески змальовує поховання абата знаменитого монастиря бенедиктинців в Клюні (Франція), який виступив ініціатором відзначення задушевного дня (поминання померлих), тому його вважають заступником небіжчиків.” =) Отже, мужик він мабуть був веселий)
“ Труну святого несуть троє ченців у супроводі єпископа. Двоє з них - в скорботі і не бачать духів, які супроводжують Оділона. Проте третій, помітивши невиразні контури саванів тіней, вдивляється і прислухається до них....” - а цей до духів прислухався) ;-)
[Цитати узято з http://www.lvivstory.com/worthseeing/excursion?newsid=22]
Дуже добрі фото з Вірменської церкви, її фресок, і деяке їх описання я знайшов в неті у цьому чудовому пості:
http://punto-di-vista.livejournal.com/35762.html
Після служіння ми вирішили, що саме час чогось перекусити, і за пропозицією друга відвідали одне крихітне, але попри це, вельми-відоме львівське кафе "Синя пляшка", в якому я зохавав омлетик, з якоюсь чудернацькою назвою...
Львівська кав'ярня "Синя пляшка":
http://brusentsov.com/2010/01/15/4471
Другу особливо подобалася старовинна атмосфера, і деяка затишність цього закладу.
(Хоча особисто я і не великий поціновувач такого, і як завзятий цинік і сноб, звертав увагу лише на стільці, що хитаються, і погану вентиляцію (у єдиній і вельми-невеликій кімнаті відсутня нормальна система вентиляції, і так як немає окремого приміщення для тих, що палять, то для провітрювання доводилося використовувати відкриття дверей) За морозу на вулиці)))
…Проте, можливо я частково і погоджусь з тим, що там все-ж щось є в-плані внутрішнього атмосферного вмісту)
Потім пішли гуляти містом, в напрямку залізничних кас, адже зворотні квитки (на цей вечір) в Києві я не зміг дістати…
Заходимо до кас, - квитків теж не виявляється… Йдемо гуляти далі… Роздивляємось архітектуру будинків… Дуже сподобався і запам’ятався Будинок вчених:
“Будинок учених розташувався в одному з найрозкішніших львівських будинків ХІХ - ХХ ст. Ви неодмінно бачили цей будинок принаймні по телевізору: у радянському бойовику з піснями-плясками "Д''Артаньян і три мушкетери" - саме тут у фільмі була резиденція кардинала Рішельє, і по дерев'яних гвинтових сходах в центральному залі будинку вусатий Боярський піднімався в спокої Кардиналу, щоб зіграти з ним в шахи. =)
Необарочний проект споруди зробили зірки австро-угорської архітектури того часу, вінці Фердинанд Фельнер і Г.Гельмер. (Вони автори одеського і чернівецького театрів)". [ http://www.castles.com.ua/kasyno.html ]
Красиві фото інтер'єру будинку можна подивитись на цих сторінках:
http://vdt.com.ua/Foto-galereya/photos;Krasivye-mesta-dlya-fotosemki-g-Lvov,-Budinok-Vchenih.html
http://www.best-wedding.com.ua/profile/lviv--budynok-vcenyh-639.html
http://prikol.bigmir.net/view/83629/
Поруч проходили повз досить-красиву будівлю Львівського національного університету ім. І.Франка, який є одним з найстаріших у Східній Європі та найстарішим в Україні університетом, роком заснування якого вважається 1661й, і який розташовується в колишній будівлі Галицького сейму, архітектора Ю. Гохбергера, яка була збудована у 1877-1881 рр., а у 1920му була передана Львівському університету.
Центральна частина фасаду декорована скульптурами - алегоричними фігурами Галичини, Вісли та Дністра, а також алегоричними композиціями "Праця" та "Освіта" (перед входом).
“...Вже в кінці першої половини XIX століття зароджується стиль еклектизму. Він панував до кінця XIX століття, залишивши помітний слід в архітектурі міста. Еклектизм широко використовував готику, Ренесанс й інші стилі. Імітація архітектури минулого в сполученні з новими засобами дала яскраві зразки будов того часу, до яких і належить будівля університету.”
і ближче - скульптура зависалова античних руферів на даху над входом)
- Галю, не дури! Відійди від краю!
- Я стрибатиму!
- А от і не стрибнеш!)))
А поряд з університетом знаходиться і найстаріший в Україні, а також найстаріший муніципальний парк Европи - парк ім. І. Франка =) Він був заснований у другій половині XVI століття!
“Три могутні велетенські дуби - чи не найстаріші дерева у нашому місті. Їх вік - більше ніж три століття.
Наприкінці XVI століття багатий львівський міщанин Ян Шольц-Вольфович заклав тут парк.
Згодом він видав свою доньку заміж за італійця Антоніо Массарі, посла Венеційської республіки у Львові, і парк перейшов до його зятя. Массарі у свою чергу впорядкував парк на італійський манер.
З часом цей парк перейшов у власність ордену єзуїтів разом із сусідньою землею, яку місто віддало їм в оренду. У кінці XVIII століття, коли було скасовано орден єзуїтів, ця територія перейшла у власність австрійського уряду. Парк був занедбаний і заріс гущавиною, неначе ліс.
Однак підприємець Ян Гехт, якому австрійські власті продали його 1799 року, поставив на місці теперішньої будівлі університету казино, а сам парк переобладнав вже на французький манер, на алеях збудував фонтани і альтанки. Одна з них, з дорійськими колонами, стилізована під античну, збереглася до нашого часу. (виглядає унило, тому фотку не покажу)))
1855 року парк знову перейшов у власність міста, таким чином ставши одним із найстаріших муніципальних парків Європи. За його облаштування взявся відомий львівський садівник Бауер. Тоді ж, півтора століття тому, вирубали майже всі старі дерева і насадили більшість тих дерев, які ми бачимо сьогодні. Їх є близько п'ятдесяти видів, але переважають дуби, граби, липи і смереки.
З 1919 року, після повернення польської влади, парк став називатися іменем польського національного героя Тадеуша Костюшка, і більшість старших львів'ян і зараз називає його парком Костюшка. У міжвоєнні часи тут любив гуляти з батьком Станіслав Лем.
Веселі історії пов’язані з парком:
“Вже за совєтських часів цим парком любив спацерувати видатний львівський композитор і професор консерваторії Станіслав Людкевич. Коли одного разу на алеї у темряві на нього напав грабіжник, професор звертався до нападника не інакше, як "пане злодію")))” =)
У п'ятдесяті роки ХХ століття робітники спилювали з алеї парку величезного дуба, який ось-ось мав завалитися. Трохи не допилявши, вони пішли на обід, а повернувшись назад побачили, як величезний стовбур, падаючи у бік тодішньої вулиці Костюшка, розчавив "Побєду" разом із її водієм, який виявився директором одного з львівських заводів. =))
Виглядає парк десь от отак:
[узято з http://www.ladaportal.com/forum/thread104-2.html]
Потім, обійшли корпуси Львівського Політеху, пройшли довкола площі св.Юра, і пішли назад, бо час вже піджимав, треба було ще забрати свої речі, і таки йти за квитками на вокзал.
На зворотньому шляху, зайшли до львівського Будинку органної і камерної музики. Я просто обожнюю органи, тож вирішив зайти, і якщо не послухати, то хочаб просто трохи подивитись на нього...
[Детальніше про нього, а також про тему органного Львова я напишу в окремому пості, адже ця тема мені дуже близька і цікава...]
Далі, біля Палацу Потоцьких, із моєї ініціативи іще зайшли у "Молочний бар" на Коперника, який колись називався "Корова") Місце - досить епічне) Через поєднання совку та алегоричного псевдо-ресторанського декору, із величними картинами, високими стелями, але при цьому - як і у всіх совкових кафе - із самообслуговуванням))) Добре, і відносно дешево потрапезнічали, - я млинцями, а Сашка з другом - якоюсь стравою з картоплею.
Замовили молочні коктейлі. Вони, як і належить молочним коктейлям, були холодні. Але так як на вулиці було -10, то холодні коктейлі якось не зовсім смакували (не розумію, чому взимку не можна подавати молочні коктейлі гарячими?), і довелось їх запивати гарячим чаєм)
Фотки звідти вийшли не менш епічні, і нєдолуго-пафосні, ніж і сам заклад)))
;-)
Забравши таки речі в друга, пішли на вокзал. На вокзалі квитків все так же не було, але доброзичлива касир порадила завітати о 8.30, і сказала, що можливо, з’являться деякі заброньовані до цього часу квитки. А так як була тільки шоста, то було вирішено піти повечеряти до нашого друга, який знімав квартиру неподалік від вокзалу. Пішли.
Так як друг - турист, велосипедист, програміст, затятий електронщик, музикант і ще й бас-гітарний майстер, який жив сам, то у його холостяцькій квартирі було досить- специфічно) Я, якщо чесно, в таких квартирах до цього не бував)))
Як вам така кухня?)))
=)
Вечеря була також неповторна - друг частував фірмовою вечірньою стравою: гречкою зі сметаною та медом, під виконання на бас-гітарі власного виробництва, написаної ним нової музики до пісні)))
У гостях все дуже сподобалось, але треба було повертатись на вокзал.
Приходимо, чекаємо ще 10 хвилин до вказаного часу, і підходимо до касира, - молодої симпатичної жіночки. Але квитків все ще немає... Чекаємо... проходить ще хвилин 15-20 очікування, і нам таки щастить дістати один плацкартний, і один купейний квитки, на потяг, що відправляється за 20 хвилин) Я біжу до кіоску по чиколяд, повертаюсь, і бачу що до касирки саме зайшла інша, з чашкою чаю. І я зі словами: “- Я вам дуже вдячний, це вам до чаю” ледве просовую довгу плитку чиколяду у ямку під віконцем) Касирки беруть чиколяд, дякують, і усміхаються))) Я усміхаюсь їм у відповідь, хапаю реч-мішок, і ми топаємо на потяг.
У потязі виявилось, що плацкартне місце - біля туалету, в холодному вагоні, і ще й із добрим протягом із вікна... Тож ми удвох затулились на купейне місце, і я іще не применув скористуватись персональною лампочкою над полицею в купе, та деякий час почитав перед сном) Це було так приємно) Я сто років не їздив в купе))) Сусіди спокійно віднеслись до нашого тандему на ліжку, і ми добре і весело доїхали)