багато літер, або Харків -> Краків -> Львів -> Перемешель
вчора був рівно місяць як ми виїхали з Харкова.. залишився ще один.. а я навіть і не знаю радіти мені чи сумувати)
за цей місяць багато чого було. всі задають одні і ті самі питання, ну як ви там? як там взагалі.. а що можна сказати. взагалі нормально)) просто все що люди кажуть про закордонні країни.. це їх думки. у мене тепер є власна. можете не погоджуватись, але я вважаю, що нічогісєнько тут ТАКОГО немає, як зазвичай розповідають.
розумію, що якби ми приїхали сюди як туристи лише, то все б було геть інакше. а так ми тут як краковянє: працюєм, скуповуємся, харчуємся, гуляєм, говорим польською (намагаємся)).. я вже не відчуваю, що я у культурній столиці Польщі. це вже мій дім. на 2 місяці. це і добре і погано - свого не цінуєш, але нарешті я вже звикла і тепер не так важко.
кажу, багато чого було)) хм.. як про все розповісти в одному пості?
все не буду)
спочатку було дуже важко. просто страшенно хотілося додому, до рідних. хотілося на Україну, де знайома мова, рідне небо))
ми з Юлькой на все наплювали, взяли собі 2 вихідних дня і з львовянами поїхали!!! не зна чому, але я так нервувала.. у мене руки трусились, не зна чому.. по дорозі туди була неприємність, що на митницях стояли близько 10 годин.. але порадувало, що за дорогу водію не заплатили)))
потім Львів.. =)) радість) все чудово) але.. ввечері ловлю себе на думці, що хочу назад, до Кракову. =)
насправді, хотіла б чи ні - всеодно довелося б повертатись. і от, вже час, а Юлі нема. запізнюється. і ми таки запізнились на одну маршрутку до Шегін, поїхали на наступній, яка за півгодини. ще за півтори години ми дісталися кордону. спитались куди іти, пішли.. але б ви це бачили.. страх та й годі! місцевість та ще, як ото в книжках пишуть, що між двома світами нічого нема, так само і між країнами.. з одного боку сміття, з іншого 4 могили.. а люди.. здебільшого якісь алкоголіки у спортивних костюмах та з одним блоком сигарет.. і тут ми)
а вони свою справу знають.. як почалася психологічна атака!.. а давайте ми вас, дівчатка, підвезем, а давайте на таксі.. потім нам ще сказали, що можна провозити через кордон лише 1 блок і одну пачку (розпочату).. а за нами ці стервятники.. жах.. а у нас по блоку і 2. нових. плюс те, що у мене в портсигарі.. страх..
довелося тим алкоголікам віддати 2 пачки.. я ледь не плакала.. =((
доходим, нарешті, до перевірочного пункту, а там ще гірше - людей просто тьма.. а у нас останній потяг Перемешель-Краків відходить трохи більше ніж через годину.. мені жіночка каже: "ооо.. так ви ж не встигнете.. завтра вже поїдете зранку. або попросись до службовця, щоб він вас пропустив. Через забор передазь, і он він - у військовій формі". а я як здякалась! уявляєте! на митниці через забор передазити! я думала мене там розстріляють.. або хоч заарештують...
пропустив. і мене і колежанку. поки діставали речі, а у Юлькі на валізі довга ручка-трималка, якою я випадково потрапила йому по нозі.. а він, бідолага так почав корчитись.. "от тепер, - думаю, - точно ніхто на не пропустить. або просто заарештують.. зломала ногу митнику.."
у Юлі шок, у мене паніка, а пан жартує
проходим ще до одного перевірочного пункту, а там знов людей дофіга. а Юлькі дуже в туалет хотілось, тож вона пішла, а потім мені розповітає, як вона входить, а там якась бабка у чулок сигарети пхає і щось каже їй, а Юля їй: "не розумєм!" і питає, показуючи на кабінку: "а ви туди?", на що бабка відповідає, заповнюючи чулки - не розумем!!..
на паспортному пункті в мої фотографії і на мене втикали хвилини 3 точно..
потім нас довго про щось розпитували, а ми відповідали "не вем."
нарешті сиди до маршрутки до Пшемишля (от ще прикол - польською Пшемшль, а українською Перемешель..) Їхали стоячи, добре що небагато, але погано, що який величезний лисий, червоний дядька, який сидів і дивився на нас, почав кукарекати в улюлюкати..
коли ми опинились на вокзалі, то поїзд ав відходити за 10 хвилин, коли я купила квиток - було ще десь 6-7 хвилин, а коли Юля купила, то.. ми бігли як навіжені - я з усіма речами, а Юля на підбоах.. ми прибігли на платформу, стоїтиь 2 потяги, але після досвіду з Закопаним, що ми думали, що не на той потяг сіли, то спитали одразу) підбигаєм до дверей, а нам кажуть далі. ми до наступного вагона, а нам знов рукой машуть і кажуть "шипше!" .. у нас язики на плечах, а вони знов кричать бежіть далі. ми забігли у тамбур, не встигли зайти у купе і потяг поїхав. 3 секунди!! =)
здорово) все добре, уже десь за годину нарешті заспокоїлись. і тут мене недобрая схопила думка: Юлі кажу, мол, давай вийдем на Плажове, а не на Головном вокзалі? її теж охопила хвиля пригод, тож ми потім ще по нічному Кракову, без мапи (як вже виявилось потім) і з рахунками на телефоні -28 грошей, намагались потрапити додому.. по часу вийшло так само, якщо не довше, якби ми їхали з Глувного.. =))
коло гуртожитку зітхнули з полегшанням і сказали: "Ура! Краків, ми вдома!"
а наступного дня поїхав наш перший заїзд. тепер лишилось нас небагато, та й часу вже небагато.
мені тут подобається. але вдома краще)
*пишіть листи ;-*
за цей місяць багато чого було. всі задають одні і ті самі питання, ну як ви там? як там взагалі.. а що можна сказати. взагалі нормально)) просто все що люди кажуть про закордонні країни.. це їх думки. у мене тепер є власна. можете не погоджуватись, але я вважаю, що нічогісєнько тут ТАКОГО немає, як зазвичай розповідають.
розумію, що якби ми приїхали сюди як туристи лише, то все б було геть інакше. а так ми тут як краковянє: працюєм, скуповуємся, харчуємся, гуляєм, говорим польською (намагаємся)).. я вже не відчуваю, що я у культурній столиці Польщі. це вже мій дім. на 2 місяці. це і добре і погано - свого не цінуєш, але нарешті я вже звикла і тепер не так важко.
кажу, багато чого було)) хм.. як про все розповісти в одному пості?
все не буду)
спочатку було дуже важко. просто страшенно хотілося додому, до рідних. хотілося на Україну, де знайома мова, рідне небо))
ми з Юлькой на все наплювали, взяли собі 2 вихідних дня і з львовянами поїхали!!! не зна чому, але я так нервувала.. у мене руки трусились, не зна чому.. по дорозі туди була неприємність, що на митницях стояли близько 10 годин.. але порадувало, що за дорогу водію не заплатили)))
потім Львів.. =)) радість) все чудово) але.. ввечері ловлю себе на думці, що хочу назад, до Кракову. =)
насправді, хотіла б чи ні - всеодно довелося б повертатись. і от, вже час, а Юлі нема. запізнюється. і ми таки запізнились на одну маршрутку до Шегін, поїхали на наступній, яка за півгодини. ще за півтори години ми дісталися кордону. спитались куди іти, пішли.. але б ви це бачили.. страх та й годі! місцевість та ще, як ото в книжках пишуть, що між двома світами нічого нема, так само і між країнами.. з одного боку сміття, з іншого 4 могили.. а люди.. здебільшого якісь алкоголіки у спортивних костюмах та з одним блоком сигарет.. і тут ми)
а вони свою справу знають.. як почалася психологічна атака!.. а давайте ми вас, дівчатка, підвезем, а давайте на таксі.. потім нам ще сказали, що можна провозити через кордон лише 1 блок і одну пачку (розпочату).. а за нами ці стервятники.. жах.. а у нас по блоку і 2. нових. плюс те, що у мене в портсигарі.. страх..
довелося тим алкоголікам віддати 2 пачки.. я ледь не плакала.. =((
доходим, нарешті, до перевірочного пункту, а там ще гірше - людей просто тьма.. а у нас останній потяг Перемешель-Краків відходить трохи більше ніж через годину.. мені жіночка каже: "ооо.. так ви ж не встигнете.. завтра вже поїдете зранку. або попросись до службовця, щоб він вас пропустив. Через забор передазь, і он він - у військовій формі". а я як здякалась! уявляєте! на митниці через забор передазити! я думала мене там розстріляють.. або хоч заарештують...
пропустив. і мене і колежанку. поки діставали речі, а у Юлькі на валізі довга ручка-трималка, якою я випадково потрапила йому по нозі.. а він, бідолага так почав корчитись.. "от тепер, - думаю, - точно ніхто на не пропустить. або просто заарештують.. зломала ногу митнику.."
у Юлі шок, у мене паніка, а пан жартує
проходим ще до одного перевірочного пункту, а там знов людей дофіга. а Юлькі дуже в туалет хотілось, тож вона пішла, а потім мені розповітає, як вона входить, а там якась бабка у чулок сигарети пхає і щось каже їй, а Юля їй: "не розумєм!" і питає, показуючи на кабінку: "а ви туди?", на що бабка відповідає, заповнюючи чулки - не розумем!!..
на паспортному пункті в мої фотографії і на мене втикали хвилини 3 точно..
потім нас довго про щось розпитували, а ми відповідали "не вем."
нарешті сиди до маршрутки до Пшемишля (от ще прикол - польською Пшемшль, а українською Перемешель..) Їхали стоячи, добре що небагато, але погано, що який величезний лисий, червоний дядька, який сидів і дивився на нас, почав кукарекати в улюлюкати..
коли ми опинились на вокзалі, то поїзд ав відходити за 10 хвилин, коли я купила квиток - було ще десь 6-7 хвилин, а коли Юля купила, то.. ми бігли як навіжені - я з усіма речами, а Юля на підбоах.. ми прибігли на платформу, стоїтиь 2 потяги, але після досвіду з Закопаним, що ми думали, що не на той потяг сіли, то спитали одразу) підбигаєм до дверей, а нам кажуть далі. ми до наступного вагона, а нам знов рукой машуть і кажуть "шипше!" .. у нас язики на плечах, а вони знов кричать бежіть далі. ми забігли у тамбур, не встигли зайти у купе і потяг поїхав. 3 секунди!! =)
здорово) все добре, уже десь за годину нарешті заспокоїлись. і тут мене недобрая схопила думка: Юлі кажу, мол, давай вийдем на Плажове, а не на Головном вокзалі? її теж охопила хвиля пригод, тож ми потім ще по нічному Кракову, без мапи (як вже виявилось потім) і з рахунками на телефоні -28 грошей, намагались потрапити додому.. по часу вийшло так само, якщо не довше, якби ми їхали з Глувного.. =))
коло гуртожитку зітхнули з полегшанням і сказали: "Ура! Краків, ми вдома!"
а наступного дня поїхав наш перший заїзд. тепер лишилось нас небагато, та й часу вже небагато.
мені тут подобається. але вдома краще)
*пишіть листи ;-*