Поїздка в Білорусію
На День Перемоги вирішили поїхати в Білорусію - подивитися Мінськ, замки у містах Мір і Несвіж.
З Києва до Мінська приблизно 550 км. Але оскільки в сусідів жорсткі обмеження в швидкості, то виїхали рано вранці - о 4-30 в неділю.
До Чернігова долетіли швидко. Звідти по вказівниках на Гомель. Кордон пройшли швидко - в нас не було речей для декларування і грошей менше 3000 доларів. Перед кордоном заправилися на повну - бензин у нас дешевший і кращий.
Переїхали кордон і відразу відчули різницю між покриттям доріг. У білорісів дороги НАБАГАТО кращі від наших, десь на рівні польських. Всюди знаки, що інформують через скільки метрів буде поворот чи кільце з потрібними напрямками.
На дорогах машин ДУЖЕ мало. практично немає. Мабуть, дався взнаки вихідний день.
Місцевість У Білорусії рівнинна - їдеш і видно далеко вперед. Немає ні гір, ні низовин. Тільки багато боліт. Дороги теж за своїм напрямом прямі, нема серпантинів, різких поворотів.
Через кожні 2-3 км знаки з місцями для відпочинку. Там стоять кілька дерев*яних бесідок, з чистими столами, лавками. Недалеко туалет. На багатьох таких міні-станціях є мангали і навіть на деяких лежать дрова, щоб люди могли насолодитися відпочинком. Проїжджаючи, ми бачили доволі багато людей, які там сидять, готують шашлики і спілкуються. Крім того всюди попри дорогу купа плакатів з девізами - "Бережіть ліс", "Ліс - наше багатство", "Чисто там, де не смітять", "Квітни наша Білорусь" і тд. Також всюди смітники, щоб зупинившись поїсти, не викидали порожні пляшки і торбинки в ліс. Бачили також знак, що вивіз сміття в ліс карається штрафом від 500 мінімальних зп.
Таке. Так що чистота там дуже цінується і постійно підтримується.
З невеликою швидкістю, відсутністю машин і прямотою доріг мене почало хилити в сон. Задрімала. Невдовзі ми зупилися в одній такій зоні відпочинку. Опустили сидіння вниз і годинку перекимарили.
Таким чином без карти доїхали до Мінська. Там нам треба було поміняти долари, бо на кордоні так рано обмінник ще не працював. І тут виникла проблема - обмінників на кожному кроці, як у нас, нема. Гроші міняють лише банки. А в неділю вони закриті. Знайшли банкомат, зняли з карточки 50 000 білоруських рублів. Спочатку не розібралися з курсом. Але коли купили карту в кіоску за 10 000, то зрозуміли, що інших 40 000 нам не вистачить навіть щоб поїсти. Треба було думати що далі робити :) Тоді Саша подзвонив своєму другу, який кілька років тому теж їздив у Мінськ. У нього там живе сестра. Зідзвонилися з нею, вона нам порадила їхати в центр, там у кількох великих магазинах є обмінники. Приїхали. Знайшли. Поки там був обід - 20 хв - зібралася досить велика черга таких самих, як і ми :) поміняли на радощах 300 доларів (забігаючи вперед скажу, що на 2 дні , щоб гарно поїсти, погуляти і пожити в готелі нам вистачило і сотні). Вирішили прогулятися по центру, але тут знову чергова несподіванка - машини всі ставлять у чітко відведених місцях. Жодного авто на дорозі чи тротуарі. Наледве знайшли вільне місце. Погуляли по вулиці Незалежності, біля стелли з вічним вогнем, заглянули в центральний дитячий парк. Коли виїжджали з парковки, чоловік, який ставав своє машину на наше місце порадив нам відвідати Троїцьке передмістя і Центральну бібліотеку і пояснив, як доїхати. Мінськ значно менший від Києва, менше машин, так що легко розібралися з рухом. Спочатку поїхали до бібліотеки. Біля неї фотнани, водойми, кругом лавочки, чистота. На багатоповерхівках мозаїкою викладені знову ж таки різноманітні патріотичні лозунги. Враження таке, що повернулися в Радянський союз.
Потім поїхали до Троїцького. Поставили машинку на стоянку біля палацу спорту. Біля нього стоїть стовп з електронним табло, яке показує, скільки днів залишилося до Олімпійських ігор у Ванкувері. :) Також там є каток. Визначних місць в Мінську мало, і вони не такі яскраві, як у Києві. Чоч нам і розказував білорус, що Троїцьому передмістю "безумно красиво", але вражені ми не були. Місця гарні приємні для прогулянок, але не більше. Там же ми і зайшли в ресторанчик підкріпитися. Страви смачні, у самому інтер*єрі багато дерева, на стінах плакати і написи в стилі дореволюційної Росії. Рахунок принесли на 70 000 їхніх грошей (прибл. 25 американських доларів). На тому знайомство з Мінськом закінчилося і ми поїхали на захід у Мір.
Погода почала псуватися, стало вітряно, накрапав дощик. Ми швиденько оглянули замок (всередину не заходили, бо там ведеться реконструкція) і зайшли в сусіднє кафе спитати, де тут є готель. Хозяйка була дуже приємною жіночкою, сама подзвонила туди спитати, чи є місця і справила дуже гарне враження. У них там теж була вільна кімната, але вона сказала, що там два окремих ліжка, тому нам навряд чи це підійде. Поїхали ми в "готель" - 3 хв їзди :). Ззовні все було буде мило (подумали, що за цим стежить міська влада), а от всередині справжній совок. Номер тут теж був з двома окремими ліжками. :( Нам дали заповнити якісь форми і ми пішли до машини за ручкою. І вирішили вернутися в ту садибу, де нам сподобалося. Приїхали, повела нас хозяйка показувати кімнату. Але вони зараз роблять ремонт і туалет і душ поки не воркали - треба було користуватися господарськими. То ми знову вернулися назад. Ванна-душ там були страшними. Я навіть туди не лізла. :( Але втома за день відчулася гарно - ми ще попили пивка в парку біля готелю і завалилися спатки. Вранці поснідали і тій кафешці - хоч було ще дуже рано, але та господиня нам сама все приготувала, купили магніти в сувенірній лавці і вирушили далі - на Несвіж.
В Несвіжі по всьому місту розкидано багато цікавого - замок, ратуша, багато церков (цекрви у Білорісії ми бачили тільки костьоли). Замок теж був на реконструкції - в понеділок зранку (в нас це був вихідний день) там вже на всю працюють купа людей. Потім ще зайшли у ратушу - там зараз музей, трішки погуляли і поїхали додому.
На Україну вирішили вертатися не через Мінськ (бо на кордоні там могла бути велика черга машин), а спуститися на південь і більшість шляху їхати на батьківщині - щоб швидше було. По дорозі ще зупинилися у Пінську, там теж трішки погуляли, зайшли в магазин, купили їжі і знову вперед-вперед.
Кордон переходили в пунктах Невель - Перекладники. По дурниці пропустили перед собою автобус, бо не взяли спочатку якийсь папірчик для заповнення. Через нього втратили ще більше години. За той час нас там перекусали комарі - там відразу якась річка чи болото.. Прикордонники попередили, що відразу на після української митниці дорога буде жахлива - приблизно 17 км типу бруківки, тільки із значно більших каменів. Кліренс в хонди маленький, так що їхали весь той проміжок більше години - і по обочинах і ледь-ледь по дорозі, щоб не залишити там дно. Одним словом, українську гостинність помітили відразу. Дорогу на Сарни проїхали швидко. Недалево від Сарнів нас відправили на об*їзд до Коростеня - там був ремонт дороги. Об*їзна величезна. Десь в 2 рази більша, за відстань по трасі. Тут ще треба взяти до уваги те, що рідко де є знаки, що попереджують по поворот (а повороти доволі круті), дуже погано позначено, як треба їхати в напрямках, ну і саме покриття погане - різко видно, коли з Рівненської облісті заїджаєш у Житомирську. З Коростеня дорога прямо привела нас до Києва. Таким чином вдома ми були десь о 1-30 ночі з понеділка на віторок.
Вражень від Білорісії ціла купа. Ми були шоковані чистотою і порядком не лише у столиці (в нас такого нема), а і по селах. Не чекали побачити того всього. З краін СНГ тільки ми і Росія залишилися на мега низькому рівні, якщо і не продовжуємо котитися вниз. Всю дорогу мій рівень патріотизму дуже падав. Це був єдиний раз, коли переїжджаючи наш кордон в мене не було радості. Дуже сумно.
Кожен щось робить - підмітати вулицю чи косити траву не вважається ганебним, а громадяни знають, що це треба на благо держави і вона про них подбає (бачили багато населених пунктів, де є кілька типів однакових будинків. З того зробили висновок, що їх будують коштом держави і видають людям безплатно за скількись-там років роботи). Всі пам*ятки культури дуже оберігаються, реконструюються. Дороги дуже гарні. Обмеженням швидкості вони вбивають зразу кілька зайців - дороги так не розбаваються при максимумі 80 км/год, і дуже сильно знижується ймовірність дтп. Один раз ми їхали по швидкісному автобану - заплатили долар і обмеження там було 100, а потім 120 км/год (+ макс 10км/год перевищення).
Проте за 2 дні перебування жодного разу не чули, щоб хтось розмовляв білоруською - всі тільки російською. Нас чудово розуміли, хоч ми балакали тільки по-українськи:) Я питала в одного продавя, чому так, він каже, що всі звикли, та і сам Лукашенко вивчив булоруську лише, коли став президентом. Всі підручники там виходять російською, а ніякого заохочення до вивчення рідної мови там нема. Це, мабуть, єдине, що мені не сподобалося.
А загалом поїздкою дуже задоволені, радимо поїхати подивитися.
З Києва до Мінська приблизно 550 км. Але оскільки в сусідів жорсткі обмеження в швидкості, то виїхали рано вранці - о 4-30 в неділю.
До Чернігова долетіли швидко. Звідти по вказівниках на Гомель. Кордон пройшли швидко - в нас не було речей для декларування і грошей менше 3000 доларів. Перед кордоном заправилися на повну - бензин у нас дешевший і кращий.
Переїхали кордон і відразу відчули різницю між покриттям доріг. У білорісів дороги НАБАГАТО кращі від наших, десь на рівні польських. Всюди знаки, що інформують через скільки метрів буде поворот чи кільце з потрібними напрямками.
На дорогах машин ДУЖЕ мало. практично немає. Мабуть, дався взнаки вихідний день.
Місцевість У Білорусії рівнинна - їдеш і видно далеко вперед. Немає ні гір, ні низовин. Тільки багато боліт. Дороги теж за своїм напрямом прямі, нема серпантинів, різких поворотів.
Через кожні 2-3 км знаки з місцями для відпочинку. Там стоять кілька дерев*яних бесідок, з чистими столами, лавками. Недалеко туалет. На багатьох таких міні-станціях є мангали і навіть на деяких лежать дрова, щоб люди могли насолодитися відпочинком. Проїжджаючи, ми бачили доволі багато людей, які там сидять, готують шашлики і спілкуються. Крім того всюди попри дорогу купа плакатів з девізами - "Бережіть ліс", "Ліс - наше багатство", "Чисто там, де не смітять", "Квітни наша Білорусь" і тд. Також всюди смітники, щоб зупинившись поїсти, не викидали порожні пляшки і торбинки в ліс. Бачили також знак, що вивіз сміття в ліс карається штрафом від 500 мінімальних зп.
Таке. Так що чистота там дуже цінується і постійно підтримується.
З невеликою швидкістю, відсутністю машин і прямотою доріг мене почало хилити в сон. Задрімала. Невдовзі ми зупилися в одній такій зоні відпочинку. Опустили сидіння вниз і годинку перекимарили.
Таким чином без карти доїхали до Мінська. Там нам треба було поміняти долари, бо на кордоні так рано обмінник ще не працював. І тут виникла проблема - обмінників на кожному кроці, як у нас, нема. Гроші міняють лише банки. А в неділю вони закриті. Знайшли банкомат, зняли з карточки 50 000 білоруських рублів. Спочатку не розібралися з курсом. Але коли купили карту в кіоску за 10 000, то зрозуміли, що інших 40 000 нам не вистачить навіть щоб поїсти. Треба було думати що далі робити :) Тоді Саша подзвонив своєму другу, який кілька років тому теж їздив у Мінськ. У нього там живе сестра. Зідзвонилися з нею, вона нам порадила їхати в центр, там у кількох великих магазинах є обмінники. Приїхали. Знайшли. Поки там був обід - 20 хв - зібралася досить велика черга таких самих, як і ми :) поміняли на радощах 300 доларів (забігаючи вперед скажу, що на 2 дні , щоб гарно поїсти, погуляти і пожити в готелі нам вистачило і сотні). Вирішили прогулятися по центру, але тут знову чергова несподіванка - машини всі ставлять у чітко відведених місцях. Жодного авто на дорозі чи тротуарі. Наледве знайшли вільне місце. Погуляли по вулиці Незалежності, біля стелли з вічним вогнем, заглянули в центральний дитячий парк. Коли виїжджали з парковки, чоловік, який ставав своє машину на наше місце порадив нам відвідати Троїцьке передмістя і Центральну бібліотеку і пояснив, як доїхати. Мінськ значно менший від Києва, менше машин, так що легко розібралися з рухом. Спочатку поїхали до бібліотеки. Біля неї фотнани, водойми, кругом лавочки, чистота. На багатоповерхівках мозаїкою викладені знову ж таки різноманітні патріотичні лозунги. Враження таке, що повернулися в Радянський союз.
Потім поїхали до Троїцького. Поставили машинку на стоянку біля палацу спорту. Біля нього стоїть стовп з електронним табло, яке показує, скільки днів залишилося до Олімпійських ігор у Ванкувері. :) Також там є каток. Визначних місць в Мінську мало, і вони не такі яскраві, як у Києві. Чоч нам і розказував білорус, що Троїцьому передмістю "безумно красиво", але вражені ми не були. Місця гарні приємні для прогулянок, але не більше. Там же ми і зайшли в ресторанчик підкріпитися. Страви смачні, у самому інтер*єрі багато дерева, на стінах плакати і написи в стилі дореволюційної Росії. Рахунок принесли на 70 000 їхніх грошей (прибл. 25 американських доларів). На тому знайомство з Мінськом закінчилося і ми поїхали на захід у Мір.
Погода почала псуватися, стало вітряно, накрапав дощик. Ми швиденько оглянули замок (всередину не заходили, бо там ведеться реконструкція) і зайшли в сусіднє кафе спитати, де тут є готель. Хозяйка була дуже приємною жіночкою, сама подзвонила туди спитати, чи є місця і справила дуже гарне враження. У них там теж була вільна кімната, але вона сказала, що там два окремих ліжка, тому нам навряд чи це підійде. Поїхали ми в "готель" - 3 хв їзди :). Ззовні все було буде мило (подумали, що за цим стежить міська влада), а от всередині справжній совок. Номер тут теж був з двома окремими ліжками. :( Нам дали заповнити якісь форми і ми пішли до машини за ручкою. І вирішили вернутися в ту садибу, де нам сподобалося. Приїхали, повела нас хозяйка показувати кімнату. Але вони зараз роблять ремонт і туалет і душ поки не воркали - треба було користуватися господарськими. То ми знову вернулися назад. Ванна-душ там були страшними. Я навіть туди не лізла. :( Але втома за день відчулася гарно - ми ще попили пивка в парку біля готелю і завалилися спатки. Вранці поснідали і тій кафешці - хоч було ще дуже рано, але та господиня нам сама все приготувала, купили магніти в сувенірній лавці і вирушили далі - на Несвіж.
В Несвіжі по всьому місту розкидано багато цікавого - замок, ратуша, багато церков (цекрви у Білорісії ми бачили тільки костьоли). Замок теж був на реконструкції - в понеділок зранку (в нас це був вихідний день) там вже на всю працюють купа людей. Потім ще зайшли у ратушу - там зараз музей, трішки погуляли і поїхали додому.
На Україну вирішили вертатися не через Мінськ (бо на кордоні там могла бути велика черга машин), а спуститися на південь і більшість шляху їхати на батьківщині - щоб швидше було. По дорозі ще зупинилися у Пінську, там теж трішки погуляли, зайшли в магазин, купили їжі і знову вперед-вперед.
Кордон переходили в пунктах Невель - Перекладники. По дурниці пропустили перед собою автобус, бо не взяли спочатку якийсь папірчик для заповнення. Через нього втратили ще більше години. За той час нас там перекусали комарі - там відразу якась річка чи болото.. Прикордонники попередили, що відразу на після української митниці дорога буде жахлива - приблизно 17 км типу бруківки, тільки із значно більших каменів. Кліренс в хонди маленький, так що їхали весь той проміжок більше години - і по обочинах і ледь-ледь по дорозі, щоб не залишити там дно. Одним словом, українську гостинність помітили відразу. Дорогу на Сарни проїхали швидко. Недалево від Сарнів нас відправили на об*їзд до Коростеня - там був ремонт дороги. Об*їзна величезна. Десь в 2 рази більша, за відстань по трасі. Тут ще треба взяти до уваги те, що рідко де є знаки, що попереджують по поворот (а повороти доволі круті), дуже погано позначено, як треба їхати в напрямках, ну і саме покриття погане - різко видно, коли з Рівненської облісті заїджаєш у Житомирську. З Коростеня дорога прямо привела нас до Києва. Таким чином вдома ми були десь о 1-30 ночі з понеділка на віторок.
Вражень від Білорісії ціла купа. Ми були шоковані чистотою і порядком не лише у столиці (в нас такого нема), а і по селах. Не чекали побачити того всього. З краін СНГ тільки ми і Росія залишилися на мега низькому рівні, якщо і не продовжуємо котитися вниз. Всю дорогу мій рівень патріотизму дуже падав. Це був єдиний раз, коли переїжджаючи наш кордон в мене не було радості. Дуже сумно.
Кожен щось робить - підмітати вулицю чи косити траву не вважається ганебним, а громадяни знають, що це треба на благо держави і вона про них подбає (бачили багато населених пунктів, де є кілька типів однакових будинків. З того зробили висновок, що їх будують коштом держави і видають людям безплатно за скількись-там років роботи). Всі пам*ятки культури дуже оберігаються, реконструюються. Дороги дуже гарні. Обмеженням швидкості вони вбивають зразу кілька зайців - дороги так не розбаваються при максимумі 80 км/год, і дуже сильно знижується ймовірність дтп. Один раз ми їхали по швидкісному автобану - заплатили долар і обмеження там було 100, а потім 120 км/год (+ макс 10км/год перевищення).
Проте за 2 дні перебування жодного разу не чули, щоб хтось розмовляв білоруською - всі тільки російською. Нас чудово розуміли, хоч ми балакали тільки по-українськи:) Я питала в одного продавя, чому так, він каже, що всі звикли, та і сам Лукашенко вивчив булоруську лише, коли став президентом. Всі підручники там виходять російською, а ніякого заохочення до вивчення рідної мови там нема. Це, мабуть, єдине, що мені не сподобалося.
А загалом поїздкою дуже задоволені, радимо поїхати подивитися.