"РАДА ДОЗВОЛИЛА ПРОДАВАТИ ІНОЗЕМЦЯМ ЗЕМЛЮ"
Верховна Рада дозволила іноземним громадянам та підприємствам з іноземним капіталом купувати землю несільськогосподарського призначення...
Земля!
Бренькнуло слово, як висока струна, і настроїло серце.
Давнє, знайоме й близьке слово. Це не той сірий жорстокий клапоть, що як п'явка тягне з людини сили, а сам родить будяк; це щось чарівне, принадне, що одвіку манить стомлену душу, переливається, грає на сонці як мрія, як щось невимовне, од чого змінилася б доля і вище піднялись би води життя понад берегами.
Земля - дар божий, як повітря, як сонце…
Земля для всіх. А хто її має?
А хто ж її має? Пан, багатир…
Є поле в руках багатих, і є убогий мужик, що нічого не має, тільки руки та ноги… Тільки свої чотири кінці…
В тумані, то тут, то там, як островки, зринали глухі голоси.
«Тепер скажімо так: мені потрібна земля, бо своєї немає, й тобі потрібна… А пан те бачить і наганяє ціну…»
«Не пан наганя, а самі б'ємось за аренду, бо ти не візьмеш, то візьмуть люди. Ніхто не хоче з голоду гинуть - та й платиш…»
«Однаково гинеш… Земля не виносить видатків, голодна не хоче родити. А що вродила, все забрав пан».
«Пропада твоя праця… А на той рік знов ідеш до пана, сам себе дуриш…»
«Страшна видима смерть…»
Слухайте, слухайте! Годі вам там! Земля належить трудящим. Хто багатому дав його багатство? Ми, мужики. І звідки сила в нього? З нас, мужиків… Діди наші, батьки й самі ми життя ціле робили на пана. Хіба ж ми не заробили собі землі?..
І знов у тумані бриніли окремі розмови, як зачеплені струни.
«Подать плати, москаля дай, щоб землю нашу од ворога боронив… А що ж мені боронити, коли в мене землі нема? Зроби спочатку так, щоб була в мене земля, а тоді й бери москаля, як має що боронити…»
«Зруйнуймо засиджені гнізда, як роблять інші, викурімо багачів, щоб не наважились більше вертатись, тоді миру вільніше буде, тоді в нас буде земля…»
Fata morgana Михайло Коцюбинський
Земля!
Бренькнуло слово, як висока струна, і настроїло серце.
Давнє, знайоме й близьке слово. Це не той сірий жорстокий клапоть, що як п'явка тягне з людини сили, а сам родить будяк; це щось чарівне, принадне, що одвіку манить стомлену душу, переливається, грає на сонці як мрія, як щось невимовне, од чого змінилася б доля і вище піднялись би води життя понад берегами.
Земля - дар божий, як повітря, як сонце…
Земля для всіх. А хто її має?
А хто ж її має? Пан, багатир…
Є поле в руках багатих, і є убогий мужик, що нічого не має, тільки руки та ноги… Тільки свої чотири кінці…
В тумані, то тут, то там, як островки, зринали глухі голоси.
«Тепер скажімо так: мені потрібна земля, бо своєї немає, й тобі потрібна… А пан те бачить і наганяє ціну…»
«Не пан наганя, а самі б'ємось за аренду, бо ти не візьмеш, то візьмуть люди. Ніхто не хоче з голоду гинуть - та й платиш…»
«Однаково гинеш… Земля не виносить видатків, голодна не хоче родити. А що вродила, все забрав пан».
«Пропада твоя праця… А на той рік знов ідеш до пана, сам себе дуриш…»
«Страшна видима смерть…»
Слухайте, слухайте! Годі вам там! Земля належить трудящим. Хто багатому дав його багатство? Ми, мужики. І звідки сила в нього? З нас, мужиків… Діди наші, батьки й самі ми життя ціле робили на пана. Хіба ж ми не заробили собі землі?..
І знов у тумані бриніли окремі розмови, як зачеплені струни.
«Подать плати, москаля дай, щоб землю нашу од ворога боронив… А що ж мені боронити, коли в мене землі нема? Зроби спочатку так, щоб була в мене земля, а тоді й бери москаля, як має що боронити…»
«Зруйнуймо засиджені гнізда, як роблять інші, викурімо багачів, щоб не наважились більше вертатись, тоді миру вільніше буде, тоді в нас буде земля…»
Fata morgana Михайло Коцюбинський