"Голубьіх кровей" (ой вей)
Це сталося в дитинстві. Я про це майже забув, але де-які події примусили мою пам'ять згадати це.
Мені було 7 або 8 років, які і всі діти, я приймав участь у міграції на літні канікули. Одні діти від'їжджали, інші навпаки приїжджали. Життя в совєтах розкидало батьків та дітей по всій території.
Я їздив з Кривого Рогу до бабусь у Золотоношу. Так сталося, що я приїхав трошки раніше, ніж зазвичай: не пам'ятаю чому так сталося.
В перший же день, як приїхав, вийшов "во двор". І побачив таке:
Мої знайомі хлопчики та дівчатка гралися разом з одного боку дитячого майданчика, а з іншого боку, на самоті, грався чорнявий хлопчик.
Я підійшов, поздоровкався і запитав,
- що то за хлопчик? Чому він окремо (розмовляли російською, тому всі діалоги в перекладі :))
мені відповів Сашка (друг дитинства)
- та він хворий - в нього блакитна кров!
- як це? - запитав я.
- та не знаю, підійди, запитай.
Я тоді ще був "несором'язливий", тому міг підійти до буть-кого мого віку і запитати всьо що завгодно :)))
Я підійшов і спитав:
- А чому ти граєшся окремо?
на що незнайомець відповів:
- мені з вами не можна, в мене блакитна кров! я граюся сам!
- а як це, "блакитна кров"? - запитав я.
- не знаю. - відповів хлопець, - мені так бабуся каже, і забороняє гуляти з тими, хто на дворі... - з сумом повідав він мені.
І вже тихіше: - відійди, бо бабуся дивиться...
Він ще жив у бабусі два тижня. І бачили його майже кожного дня, і вважали, що йому не можна з нами дружити,гуляти, тому що він хворий. І жаліли його.
Потім, з часом, я дізнався, що значить вислів: "блакитна кров" (голубьіх кровей), а ще раніше, я почув "його бабуся єврейка"
Так оце я до чого? На моє переконання, не тільки національність відіграє вирішальну роль у поведінці представника цієї національності, але і виховання цього індивідуума. Звісно, національність накладає певні ментальні шаблони, проте, кожна людина це особистість, і не можна за поведінкою однієї особи судити за всіх.
Певну національність можна скільки завгодно сварити, паплюжити... не розумію, що заважає тим, хто це робить, виховувати своїх дітей за традиціями своєї національності? Чому вони (не ми) можуть, незважаючи не на що йти своїм шляхом? А ми, мабуть слабка нація, яка постійно оглядається на інших.
Хоча, є одне виправдання - наше коріння зрубали, тому ми такі, тому ми забули і не знаємо, які ми, яка наша національність... проте, їх коріння теж рубали.
Я хочу сказати, що годі вже винити всіх навколо (особливо жидів, москалів, масонів... тощо). Час прийшов замислитися і змінити себе. Бо крім себе, зараз винити нікого!.
Дякую що дочитали до кінця :)
Мені було 7 або 8 років, які і всі діти, я приймав участь у міграції на літні канікули. Одні діти від'їжджали, інші навпаки приїжджали. Життя в совєтах розкидало батьків та дітей по всій території.
Я їздив з Кривого Рогу до бабусь у Золотоношу. Так сталося, що я приїхав трошки раніше, ніж зазвичай: не пам'ятаю чому так сталося.
В перший же день, як приїхав, вийшов "во двор". І побачив таке:
Мої знайомі хлопчики та дівчатка гралися разом з одного боку дитячого майданчика, а з іншого боку, на самоті, грався чорнявий хлопчик.
Я підійшов, поздоровкався і запитав,
- що то за хлопчик? Чому він окремо (розмовляли російською, тому всі діалоги в перекладі :))
мені відповів Сашка (друг дитинства)
- та він хворий - в нього блакитна кров!
- як це? - запитав я.
- та не знаю, підійди, запитай.
Я тоді ще був "несором'язливий", тому міг підійти до буть-кого мого віку і запитати всьо що завгодно :)))
Я підійшов і спитав:
- А чому ти граєшся окремо?
на що незнайомець відповів:
- мені з вами не можна, в мене блакитна кров! я граюся сам!
- а як це, "блакитна кров"? - запитав я.
- не знаю. - відповів хлопець, - мені так бабуся каже, і забороняє гуляти з тими, хто на дворі... - з сумом повідав він мені.
І вже тихіше: - відійди, бо бабуся дивиться...
Він ще жив у бабусі два тижня. І бачили його майже кожного дня, і вважали, що йому не можна з нами дружити,гуляти, тому що він хворий. І жаліли його.
Потім, з часом, я дізнався, що значить вислів: "блакитна кров" (голубьіх кровей), а ще раніше, я почув "його бабуся єврейка"
Так оце я до чого? На моє переконання, не тільки національність відіграє вирішальну роль у поведінці представника цієї національності, але і виховання цього індивідуума. Звісно, національність накладає певні ментальні шаблони, проте, кожна людина це особистість, і не можна за поведінкою однієї особи судити за всіх.
Певну національність можна скільки завгодно сварити, паплюжити... не розумію, що заважає тим, хто це робить, виховувати своїх дітей за традиціями своєї національності? Чому вони (не ми) можуть, незважаючи не на що йти своїм шляхом? А ми, мабуть слабка нація, яка постійно оглядається на інших.
Хоча, є одне виправдання - наше коріння зрубали, тому ми такі, тому ми забули і не знаємо, які ми, яка наша національність... проте, їх коріння теж рубали.
Я хочу сказати, що годі вже винити всіх навколо (особливо жидів, москалів, масонів... тощо). Час прийшов замислитися і змінити себе. Бо крім себе, зараз винити нікого!.
Дякую що дочитали до кінця :)