Лютий
У лютому день збільшується майже на три години, тому в народі кажуть "Лютневий сніг весною пахне".
Лютень сказав: «Якби я в батькових літах...»
У багатьох народів, зокрема і в нас, до прийняття християнства, останній місяць зими завершував річний цикл. На Україні, як і в Білорусії, за ним офіційно закріпилося слово «лютий». Його етимологічне коріння пов'язане з конкретними реаліями. Як стверджує відоме прислів'я, це пора надмірних контрастів - вітрів і кривих шляхів, морозів, снігів, відлиг та переметів.
Поруч з офіційною, в багатьох регіонах України користувалися (почасти вони існують і нині) виключно діалектними накличками. Переважна їх більшість характеризує сувору й конозисту вдачу місяця - «сніжень», «лютень», «крутень», «зимобор», «бокогрій, «криводоріг», «межень» (тобто календарна межа між зимою й весною).
З останнім місяцем зими у хліборобів завершувавсь і традиційний зимовий відпочинок. Селяни починали готуватися до нового хліборобського сезону: вивозили на поля гній, перевіряли зерно, лаштували сільськогосподарський реманент. Тому з лютим міцно пов'язані й природні передбачення погоди - які будуть весна й літо, чи защедрить врожаєм рік грядущий?..
Звернення до народних прикмет у лютому - явище закономірне, адже не за горами вже весна. На останній місяць зими припадало кілька свят, за якими завбачували погоду. Одним з таких був Юхимів день (10). Спостережливий селянин з самого ранку стежив за погодою. Літні інформатори авторитетно стверджували: якщо в цей день вітряно, то неодмінно все літо буде дощовим. Тому народна поговірка радила: «Якщо мокре літо, то тримай корівку, а як сухе - купуй бджілку».
І все ж найбільше вірили в правдешність Стрітення - найшанованішого свята в лютому. Його давніша, ще дайбозька назва - «зимобор», чи «громовиця»; згодом цей день прибрав остаточне ймення - Стрітення. За повір'ям, саме 15 лютого зима начебто зустрічається (звідси і похідні назви свят) із весною. Зі Стрітенням пов'язано чимало різноманітних прислів'їв та прикмет. Люди щиро вірили в те, що яка погода в цей день, такою буде й весна,- якщо тепла, то і березень мав би бути раннім, а коли мороз - зима ще довго протримається.
На останній місяць зими припадає і свято Власа. Для селян це був надміру по-шанівний празник. Це праслов'янське ім'я символізувало покровителя свійських тварин. Адже скотарство відігравало не менш важливу роль, ніж мисливство і навіть землеробство. Свійська тварина була не тільки бажаною в господарстві, але й священною. Відтак майже в кожній родині улаштовували різноманітні обрядодії, щоб убезпечити плодючість тварин і позбавити їх од всіляких хвороб. За традицією, на Власа вже починали організовувати громадські гурти - наймати пастухів, укладати угоди й контракти, котрі суворо регламентувалися звичаєвим правом. Тому казали, що на Власа «весна вже до пастухів заглядає в покутнє віконце». Чому, власне, в покутнє? Справа в тому, що традиційно хати будували так, аби покутні вікна обов'язково спрямовувалися до сходу сонця.
В останній місяць зими скорочуються вечорниці. Все рідше й рідше збиралися хлопці й дівчата на свої традиційні гулі. Та це й природно: коротшали ночі, в господарствах прибавлялися додаткові клопоти - потрібно було готуватися до найвідповідальнішої для селянства пори року. Люди жили світлим пробудженням природи - весни, яка вже не за горами.
джерело
