Про "Записки українського самашедшего"
Почну із ложки дьогтю... Мене як програмера обурило, що Ліна Василівна не зовсім чітко уявляє, чим же, власне, займається наш брат:-) Ми створюємо програми , пишуши тисячі рядків коду:-) Головний герой роману займався установкою програмного забезпечення, курсуючи від організації до організації. Це робота адміна. Думаю, якшо вже писати про програміста, то варто поцікавитися, хто вони такі і з чим їх їдять:-)
Також мою оптимістичну голівку гнітила постійна зацикленність головного героя на негативі. Катаклізми, війни, теракти, убивства - що він тільки не вносив у свої записки. Дещо апокаліптична картина буття. Хоча розумію, Ліна Василівна хотіла нас застерегти і сказати: "Схаменіться!".
Тепер про хороше. Ми з авторкою багато в чому на одній хвилі. Я люблю свою країну , її культуру і мову. Наш "програміст", вустами якого говорить Ліна Василівна, теж. Його турбує наша інертність, безініціативність, байдужість, нездатність постояти за себе і свою державу, комплекс меншовартості. Його лякають бандити і злодії при владі. Відчувалося, шо тому, хто написав цей твір, глибоко не пофіг, шо станеться із нашою занехаяною Батьківщиною.
Закінчується роман перемогою Помаранчевої революції. Цікаво, коли писались останні рядки, янукович вже став Президентом? Можливо, автор спонукає нас здійснити революцію номер два? Хотілося б.
До речі, про бандитів і злодіїв. Якшо влада продовжить безспідставно садити українських патріотів до в'язниць , обіцяю, що вступлю до однієї з націоналістичних організацій. Закликаю всіх зробити так! Сила - у єдності.
І ще одне. Дуже сподобалось , як трепетно були змальовані стосунки головного героя з дружиною. Задовбали ці юрби німфоманок в укрсучліті. Хочеться читати про справжнє і вартісне, мати справжнє і вартісне. У мене воно буде.
"Вночі ми тепер з дружиною спимо на балконі. Боже мій, як це гарно - кохати жінку під метеоритним дощем з-під сузір’я Персея! Це такі феєричні ночі, непорівнянні навіть із тим місячним затемненням, бо тепер під зорями я бачу її обличчя. Імпульси нашої пристрасті не в пекучих кодах еротики, не в топографії ерогенних зон, а в нерозгаданих таємницях психіки. Бо інакше можна було б мати десять коханок, різної масті, різних темпераментів, але тоді б це були варіації сексу, чоловіча колекція, сума досвідів і утіх. А мені потрібна саме ця жінка, жінка з обличчям єдино коханої.
Я вже не боюся їй не сподобатись. Я приходжу до неї в будь-якому стані і настрої. Втомлений і розбитий, в гуморі і не в гуморі. Це може бути жага і ніжність, бажання тепла й притулку, пристрасть до непритомності і вишуканість до перверсій. Мені не треба чорних ураганів плоті, знання грецьких поз і картинок з Камасутри. Пристрасть - це натхнення тіла, а кохання - це натхнення душі. Любов як функції геніталій залишмо приматам."
Це ж прекрасно, друзі!!!
Мій вердикт - читати варто!
Також мою оптимістичну голівку гнітила постійна зацикленність головного героя на негативі. Катаклізми, війни, теракти, убивства - що він тільки не вносив у свої записки. Дещо апокаліптична картина буття. Хоча розумію, Ліна Василівна хотіла нас застерегти і сказати: "Схаменіться!".
Тепер про хороше. Ми з авторкою багато в чому на одній хвилі. Я люблю свою країну , її культуру і мову. Наш "програміст", вустами якого говорить Ліна Василівна, теж. Його турбує наша інертність, безініціативність, байдужість, нездатність постояти за себе і свою державу, комплекс меншовартості. Його лякають бандити і злодії при владі. Відчувалося, шо тому, хто написав цей твір, глибоко не пофіг, шо станеться із нашою занехаяною Батьківщиною.
Закінчується роман перемогою Помаранчевої революції. Цікаво, коли писались останні рядки, янукович вже став Президентом? Можливо, автор спонукає нас здійснити революцію номер два? Хотілося б.
До речі, про бандитів і злодіїв. Якшо влада продовжить безспідставно садити українських патріотів до в'язниць , обіцяю, що вступлю до однієї з націоналістичних організацій. Закликаю всіх зробити так! Сила - у єдності.
І ще одне. Дуже сподобалось , як трепетно були змальовані стосунки головного героя з дружиною. Задовбали ці юрби німфоманок в укрсучліті. Хочеться читати про справжнє і вартісне, мати справжнє і вартісне. У мене воно буде.
"Вночі ми тепер з дружиною спимо на балконі. Боже мій, як це гарно - кохати жінку під метеоритним дощем з-під сузір’я Персея! Це такі феєричні ночі, непорівнянні навіть із тим місячним затемненням, бо тепер під зорями я бачу її обличчя. Імпульси нашої пристрасті не в пекучих кодах еротики, не в топографії ерогенних зон, а в нерозгаданих таємницях психіки. Бо інакше можна було б мати десять коханок, різної масті, різних темпераментів, але тоді б це були варіації сексу, чоловіча колекція, сума досвідів і утіх. А мені потрібна саме ця жінка, жінка з обличчям єдино коханої.
Я вже не боюся їй не сподобатись. Я приходжу до неї в будь-якому стані і настрої. Втомлений і розбитий, в гуморі і не в гуморі. Це може бути жага і ніжність, бажання тепла й притулку, пристрасть до непритомності і вишуканість до перверсій. Мені не треба чорних ураганів плоті, знання грецьких поз і картинок з Камасутри. Пристрасть - це натхнення тіла, а кохання - це натхнення душі. Любов як функції геніталій залишмо приматам."
Це ж прекрасно, друзі!!!
Мій вердикт - читати варто!