Патріархать ... вашу душу! Огляд матчу "Патріархат" (Київ) - "Партіархат" (Москва)
Колись, у дитинстві та юності це були матчі "Динамо" (Київ) - "Спартак" (Москва). Потім була незалежність, книжка Кучми, москаль-хохло срачі на форумах і в ЗМІ... А оце нещодавно до цієї, набридлої мені, парадигми протистояння додався новий "матч", на цей раз грали між собою Патріархати, московський та київський. Спостереження чисто моє суб'єктивне - Київський патріархат впевнено виграє на власному полі. Ось як це відбувалось.
По-перше, тим, хто чекає тут на якийсь "срач", цього не буде, а буде просто мій, суто мій власний "експерієнс" зіткнення з "патріархатами". По-друге - в цих самих патріархатах я не петраю ніц. Але ж хрестити дитину десь треба було...
Десять років тому ми хрестили середульшого сина. Церква вибиралася за принципом "поближче від хати". Про існування поділу церкви на якісь різні "команди", поняття не малося. (А як їх відрізняти, га? Форма одинакова, номерів немає...:)) Та й взагалі - радянське виховання давало себе знати - ми були майже закінченими атеїстами, хоча розуміли, що це погано, і т.д. Як тепер виявилося, тоді малого хрестив піп від цервки московського патріархату. Хрестив як умів - нудно вив, махав кадилом, потім пив горілку і багато закусював. Ні слова про "вічне", жодних порад, настанов. Ці, перші в мому життя хрестини моєї дитини, були записані на відео і тепер цей запис ніхто дивитись ніхто не любить - ниє щось там той пописько з червоної пикою алкоголіка і взагалі, нудний обряд.
І от народилася у нас нова дитинка, доця. Хрестити, звістно, треба, а як же ж!:). І на цей раз критерії пошуку були тими самими - "поближче до дому", але чомусь додався ще один пункт, "має бути київського патріархату". Холєра його зна, чого саме так. Мабудь, тому що "київський" звучить набагато тепліше серцю, ніж "московський":).
І ви знаєте, "прєдчуствія єго нє обманулі"! Піп, а вірніше, на цей раз не "піп", а справжній "батюшка" з команди киян виявився набагато цікавішим, мудрішим, голосистішим, добрішим та більш вибагливим за свого московського коллєгу. Церемонія, хоч і тягнулася довше, ніж та, десятирічної давності, але пролетіла одним духом, була дуже цікавою та повчальною. Відеозапис з нею хочеться дивитися ще раз і ще раз. Двохметровий батюшка в малюсінькій капличці казав насправді цікаві речі, яких хотілося слухати і хресним і справжнім батькам. Повчав хресних батьків, як треба духовно виховувати дитинку (те, що попередній священик, москвич, не зробив). Коротше, ми чекали на ту саму нудятіну, хотіли "відбути" хрещення, а вийшло так цікаво, що й самі не очікувли.
От так, в голові у простого громадянина України, майже атеїста, уявна "команда" київського патріархату перемогла своїх московських коллег. Можна не питати мене тепер, до якої церкви я піду в наступний раз:))).
П.С. Мабудь, не останню роль у цьому зіграло те, що "київський" батюшка наказував молитися за Україну. Будь це хоч московський, хоч Куала-Лумпурський патріархат, якщо він каже молитися за мою країну, це - моя "команда":))))
По-перше, тим, хто чекає тут на якийсь "срач", цього не буде, а буде просто мій, суто мій власний "експерієнс" зіткнення з "патріархатами". По-друге - в цих самих патріархатах я не петраю ніц. Але ж хрестити дитину десь треба було...
Десять років тому ми хрестили середульшого сина. Церква вибиралася за принципом "поближче від хати". Про існування поділу церкви на якісь різні "команди", поняття не малося. (А як їх відрізняти, га? Форма одинакова, номерів немає...:)) Та й взагалі - радянське виховання давало себе знати - ми були майже закінченими атеїстами, хоча розуміли, що це погано, і т.д. Як тепер виявилося, тоді малого хрестив піп від цервки московського патріархату. Хрестив як умів - нудно вив, махав кадилом, потім пив горілку і багато закусював. Ні слова про "вічне", жодних порад, настанов. Ці, перші в мому життя хрестини моєї дитини, були записані на відео і тепер цей запис ніхто дивитись ніхто не любить - ниє щось там той пописько з червоної пикою алкоголіка і взагалі, нудний обряд.
І от народилася у нас нова дитинка, доця. Хрестити, звістно, треба, а як же ж!:). І на цей раз критерії пошуку були тими самими - "поближче до дому", але чомусь додався ще один пункт, "має бути київського патріархату". Холєра його зна, чого саме так. Мабудь, тому що "київський" звучить набагато тепліше серцю, ніж "московський":).
І ви знаєте, "прєдчуствія єго нє обманулі"! Піп, а вірніше, на цей раз не "піп", а справжній "батюшка" з команди киян виявився набагато цікавішим, мудрішим, голосистішим, добрішим та більш вибагливим за свого московського коллєгу. Церемонія, хоч і тягнулася довше, ніж та, десятирічної давності, але пролетіла одним духом, була дуже цікавою та повчальною. Відеозапис з нею хочеться дивитися ще раз і ще раз. Двохметровий батюшка в малюсінькій капличці казав насправді цікаві речі, яких хотілося слухати і хресним і справжнім батькам. Повчав хресних батьків, як треба духовно виховувати дитинку (те, що попередній священик, москвич, не зробив). Коротше, ми чекали на ту саму нудятіну, хотіли "відбути" хрещення, а вийшло так цікаво, що й самі не очікувли.
От так, в голові у простого громадянина України, майже атеїста, уявна "команда" київського патріархату перемогла своїх московських коллег. Можна не питати мене тепер, до якої церкви я піду в наступний раз:))).
П.С. Мабудь, не останню роль у цьому зіграло те, що "київський" батюшка наказував молитися за Україну. Будь це хоч московський, хоч Куала-Лумпурський патріархат, якщо він каже молитися за мою країну, це - моя "команда":))))