знай наших...
З "Великої землі", тобто, з Києва, навідалась до нас внутрішня аудиторша з перевіркою. Перший раз в Америці. Дали мені партійне доручення - вигуляти її Манхеттеном та Брукліном. Йдемо п'ятою авеню від 59ої вниз. А там на кожному кроці - Gucci, Versace, Prada та всякі інші завлікалочки для туристів, куди нормальні нюйоркчани ходять дуже рідко... мабудь тільки зі своїми гостями-турыстами, як оце я.
Магазин "Прада". Дівчонка роздивляється гаманці, ціна - 500 долларів. Реакція - "нуу, нічьо, нічьо, як у нас...". Ого. Йдемо далі, ще якийсь магазин, здається Ферагамо, гаманці вже по 340. Реакція - "О, так це ж дєшєвлє грібов!", й таки купила один.
Дорога редакціє, оце поясніть мені, невже 340 доларів за гаманець - це "дешевше грибів"? Як на мене, то за 30-50 зелених можна купити чудовий гаманець, пофіг де й ким він зроблений... Максимум - сотня. Чи я може чогось не допетрую в цьому житті?... Це при тому, що паняночка ця явно не зароблює величезні гроші, так собі, мідл клас...
Ще одна замальовка з тієї ж натури - її вираз обличчя. Ну, по-перше зразу видно, що людина з України, бо миловидна, хоч і не красуня за київськими мірками, але за місцевими - каралєва красоти майже. Але вираз її мордахи! Десь такий: "я знаю, що мене всі хочуть наїбати, але я не дамся, бо я "нє такая", при цьому нуль посмішки, бо "всє єті тупиє улибкі нічего не виражают"... А що вони повинні виражати, скажіть, шановна редакціє? Просто доброзичливість - це "нічего"?
Як на мене, то вже краще такі "нічєгонезначущі" посмішки бачити на вулицях, ніж злючі насуплені лиця наших співгромадян...