Аншлюз
Дуріть себе, чужих людей,
Та не дуріть Бога.
Бо в день радості над вами
Розпадеться кара.
І повіє огонь новий
З Холодного Яру.
Т. Ш.
Москаль мені не брат (с)
Мій дід, царство йому небесне, належав до тих людей, котрих в сучасному правому світі прийнято називати останніми синами імперії.
Він завжди мені казав, що москалю вірити не можна й що ця потолоч ще покаже своє лице. Він знав, що говорить, а я, на жаль, його тоді ще не розумів.
Сьогодні воно показало своє мурло, нагадавши всьому світові, що орда, не залежачи від назви й вбранства завше залишатиметься ордою. І байдуже, чи на вулиці 1014р. чи 2014р.
Цей день, як хвалебно його назвала кацабська пропаганда, дійсно увійде в історію. Цього дня світ зміниться.
Європейці задумаються, чому вони об'єднувались і для чого їхні батьки створювали НАТО, а всі видатні постаті їхньої історії негативно відгукувались про велику східну імперію. Сьогодні 70 років міжнародного права один маленький карлик поховав у Криму.
Саме цей день, а не Небесна Сотня чи події на Майдані дійсно змінять Україну. Сьогодні наша Батьківщина нарешті відступиться від "братнього народу". І Надніпрянщина і Схід нарешті зрозуміють всю ненависть Росії до нащадків тих, хто посмів повстати проти неї, адже в ці дні за право бути вільними Росія долучила і їх теж в ряди бандерівців.
Саме з цього дня, як виявилось, кожен російськомовний несе безпосередню загрозу суверенітету та територіальній цілісності України. І не важливо, чи він потребує захисту, чи ні - захищати прийдуть, і не спитаються. А як буде потрібно, то захищати його від нього ж самого.
Сьогодні всі, хто до останнього сумнівався, побачили справжнє лице іванів, що на площах своїх міст святкували перемогу над нами. Перемогу без жодного пострілу.
Це схоже на віджим у ботана-очкарика телефона здоровим нарваним гопником, котрий його просто відібрав. Відібрав і все. І проти котрого не попреш - бо так вломить, що й кістки не порахуєш.
І не просто гопником, а сусідом. Ба, навіть якимось там далеким родичем, котрий тебе знає ледь не з пеленок. І з котрим доводиться жити поряд, роками. Жити і надіятись свалити з цього двору й з цього району назавжди.
А гопник наїзджає, щемить, та же й прикидається другом.
Це нагадує плювок сильнішого в лице слабшого.
Слабший промовчить. Витреться. Але не забуде. Більше ніколи не забуде.
Він завжди його пам'ятатиме й настане мить, коли помститься. Ударить. Хай навіть крадькома, та з усієї сили пірне ножем під ребра...
І я вірю, що однієї ночі, можливо через десять років, можливо через п'ятдесят, мешканців Криму розбудить гул танкових колон.
Цієї ночі ми повернемось.
І москаль нам слова не скаже. Він вперше побоїться нашої сили, нашої армії та ядерного арсеналу, націленого на Москву.
І я знаю, що нам потрібно зробити все для того, щоб ця ніч настала якомога швидше.
P. S. а найбільше мені сьогодні шкода татар. вони надіються та вірять в нас... а ми безпорадні...