Синтетики. Комплементарність реальностей.
Синтетики. Комплементарність реальностей.
За всім, що ми бачимо ховається ще одна річ, і саме її ми завжди прагнемо розгледіти за видимим.
/Рене Магрітт /
Діалектика є осягнення суперечностей у їхній єдності…
…..це єдність протилежностей, котрі взаємно передбачають одна одну.
/Ґеорґ Геґель/
Синтетика - синтетичний продукт, особливо синтетичне волокно або тканина, ліки чи пластмаса, що отримуються методом хімічного синтезу.
Синтетика володіє комплементарністю відносно штучності.
Комплементарність - просторова взаємодоповнюваність (взаємне відповідність),що призводить, як правило, до утворення вторинних зв'язків.
У філософії комплементарними називають несхожі або навіть протилежні теорії, концепції, моделі та точки зору, що відображають різні погляди на дійсність.
/Так сказав Гугель/
В моїй голові нескінчений коридор-лабіринт, переділений купою дверей. Відкривши одні двері потрапляєш в наступне приміщення. Мета квесту - пройти максимальну кількість кімнат, і/або знайти єдину заповітну залу де дадуть відповіді на питання - 1) а на фіга ти тут вештаєшся все життя, і 2) а яка гра почнеться, коли вийдеш з лабірину. Кожне нове приміщення обов’язково більше і краще за попереднє, там все випромінює казкове світло і тепло, в ньому безліч нових непізнаних речей. Десь тут серед них, чарівний дар, безцінний осяйний скарб - ілюстрована енциклопедія питань і відповідей. В стані ейфорії я роздивляюсь навколо, жадно хапаю все що попаде до рук, вдихаю п’янкі аромати, пробую на зуб, кидаю одне, біжу до іншого. Словом тішусь до усрачки, як дитина залишена на ніч в іграшковому магазині.
Але що це? Щось сіріє, ось там, між кавром -вертопльтом і стайкою слонів акробатів? Підходжу. Блін - знову двері. Міцно зачинені. Заглядаю під кавьор. Ключа нема. Гарячково все перекидаю, висовую шухляди, вивертаю кишені. Перевірив все. Ні, таки ніде нема.
Простір втрачає свій блиск, стає тьмяним і скучним. Я сам стаю тьмяним, скучним і дратівливим. Але якщо є двері, мусить бути і ключ. Не можу ж я скніти тут вічно, серед гнітючої гори мотлоху і непотребу. Та ось, неймовірна думка/підсвідомий спогад сірою мишкою визирає із своєї нірки, і тут же, налякана численністю власних відображень у тріснутому дзеркалі панічно ховається назад. Точно, іншого і бути не може. Все що знаходиться в цій кімнаті і є сировиною/матеріалом для виготовлення/синтезу ключа. Справа набуває сенсу.
Стаю до роботи. Беру речі подібні і неподібні, речі подібні зовні і різні всередині, однакові по суті і цілком відмінні у своєму зовнішньому вираженні. Все йде в діло. Маніякально приміряю, єднаю, клепаю, розриваю. Там додав, там відняв, тут рашпілем поправив. Ні, зле, не підходить. Ламаю, починаю знову. Синтезую як дурний.
І тут, переважно на етапі повної втрати сил і надій, відбувається якийсь незначний випадок, локальне мікрочудо вселенського масштабу і подвійної природи, що вдихає життя в ключ та одночасно засвідчує ЙОГО невід’ємну незриму присутність у всіх ключах і дверях, перпендикулярах і паралелях, кімнатах та коридорах.
О, цей здається підходить.
Що ж, глянемо що там далі?
За всім, що ми бачимо ховається ще одна річ, і саме її ми завжди прагнемо розгледіти за видимим.
/Рене Магрітт /
Діалектика є осягнення суперечностей у їхній єдності…
…..це єдність протилежностей, котрі взаємно передбачають одна одну.
/Ґеорґ Геґель/
Синтетика - синтетичний продукт, особливо синтетичне волокно або тканина, ліки чи пластмаса, що отримуються методом хімічного синтезу.
Синтетика володіє комплементарністю відносно штучності.
Комплементарність - просторова взаємодоповнюваність (взаємне відповідність),що призводить, як правило, до утворення вторинних зв'язків.
У філософії комплементарними називають несхожі або навіть протилежні теорії, концепції, моделі та точки зору, що відображають різні погляди на дійсність.
/Так сказав Гугель/
В моїй голові нескінчений коридор-лабіринт, переділений купою дверей. Відкривши одні двері потрапляєш в наступне приміщення. Мета квесту - пройти максимальну кількість кімнат, і/або знайти єдину заповітну залу де дадуть відповіді на питання - 1) а на фіга ти тут вештаєшся все життя, і 2) а яка гра почнеться, коли вийдеш з лабірину. Кожне нове приміщення обов’язково більше і краще за попереднє, там все випромінює казкове світло і тепло, в ньому безліч нових непізнаних речей. Десь тут серед них, чарівний дар, безцінний осяйний скарб - ілюстрована енциклопедія питань і відповідей. В стані ейфорії я роздивляюсь навколо, жадно хапаю все що попаде до рук, вдихаю п’янкі аромати, пробую на зуб, кидаю одне, біжу до іншого. Словом тішусь до усрачки, як дитина залишена на ніч в іграшковому магазині.
Але що це? Щось сіріє, ось там, між кавром -вертопльтом і стайкою слонів акробатів? Підходжу. Блін - знову двері. Міцно зачинені. Заглядаю під кавьор. Ключа нема. Гарячково все перекидаю, висовую шухляди, вивертаю кишені. Перевірив все. Ні, таки ніде нема.
Простір втрачає свій блиск, стає тьмяним і скучним. Я сам стаю тьмяним, скучним і дратівливим. Але якщо є двері, мусить бути і ключ. Не можу ж я скніти тут вічно, серед гнітючої гори мотлоху і непотребу. Та ось, неймовірна думка/підсвідомий спогад сірою мишкою визирає із своєї нірки, і тут же, налякана численністю власних відображень у тріснутому дзеркалі панічно ховається назад. Точно, іншого і бути не може. Все що знаходиться в цій кімнаті і є сировиною/матеріалом для виготовлення/синтезу ключа. Справа набуває сенсу.
Стаю до роботи. Беру речі подібні і неподібні, речі подібні зовні і різні всередині, однакові по суті і цілком відмінні у своєму зовнішньому вираженні. Все йде в діло. Маніякально приміряю, єднаю, клепаю, розриваю. Там додав, там відняв, тут рашпілем поправив. Ні, зле, не підходить. Ламаю, починаю знову. Синтезую як дурний.
І тут, переважно на етапі повної втрати сил і надій, відбувається якийсь незначний випадок, локальне мікрочудо вселенського масштабу і подвійної природи, що вдихає життя в ключ та одночасно засвідчує ЙОГО невід’ємну незриму присутність у всіх ключах і дверях, перпендикулярах і паралелях, кімнатах та коридорах.
О, цей здається підходить.
Що ж, глянемо що там далі?