ну і лікарі
Інтерв’ю, взяте у лікарів
перинатального центру
по вул. Джорджа Вашингтона (Львів),
14.10.03
Уривки із статті ( АТ - це Трохим Андрій, а ГЛ - це головний лікар Поваров Валерій Георгійович.)
- Чи Ви знали про акцію, яку організував рух «За життя» біля вашого перинатального центру, як протест проти абортів і як Ви до неї ставитеся?
Андрій Трохим (АТ), заступник головного лікаря: Ні, не знав.
- А яка ваша думка про цю акцію?
АТ: Яку акцію?
- Яку проводить рух «За життя» проти абортів.
АТ: Ну ясно, що треба проводити такі акції за життя, протиа бортів. В нас є установа, яка називається перинатальним центром. То є охорона життя дитини ще до її народження. Власне, в нас знаходиться центр, який обслуговує передчасні пологи, нормальні пологи жінок з Львівської області. На рахунок переривання вагітності, ми до нього не маємо ніякого відношення.
.....
- Мене ще цікавить таке питання: ким Ви вважаєте дитину до народження? Чи це є людська особа, чи це просто згусток матерії?
ГЛ: Дитина народжується…Що вона робить? - Пісяє, какає, сиську сосе і ні хрена не думає. Тому наука досі ще не знає, поки (коли?) та дитина робиться розумною. У тварин - зміюка народилася - вона вже мудра, мавпа народилася - вона вже мудра, телята там, чи кенгуру народилися - вони вже мудрі. А дитина - 11 місяців чи 12, поки не виросте, поки не почне ходити і трошки ля-ля говорити. А до того - сиську сосе, пісяє під себе і какає під себе. І ніц не говорить. То, що - вона мудра? То що - є людина?
- А хто вона? Який її статус тоді?
ГЛ: А тоді…Вибачте, вибачте, - читайте Біблію. Там написано трохи по-іншому.
- А можете сказати, як?
ГЛ: Ой, ви знаєте…Вибачте, не пам’ятаю…Але там написано - «зооживотное существование». Так, так…На жаль, на жаль…
- «Зооживотна тварина», так? «Зооживотне існування»?
ГЛ: Ну, а як воно ще може інакше бути? Воно ж не може ходити, воно не може повзати само. Воно не може без мами, без нічого, без тварини…Що таке теля?…А ми кажемо людина, людина…А, взагалі, що таке людина? - Мозок, аура? Давайте, ви тоді почитаєте буддистів, індуїстів, синтоїстів. Повно релігій…Та львівська…Україна - 132 конфесії. Там чорт-знає що кажуть. Добре, а ті сатанисти? Що вони кажуть про людину? Ви ними займайтеся! Ми виручаємо людей. Тому що їм потрібно зараз, в них біда і крім нас то ніхто не зробить. Ви можете то зрозуміти? Вони підуть по підвалах, по кімнатах, по районах робити, буде смертність, смертність, смертність… Ми вже пережили то 37-го року, коли Сталін заборонив аборти.
- Чи відомо Вам, а як лікарю, очевидно, відомо, як пацієнти переживають постабортний синдром?
ГЛ: Десь недавно була велика стаття у «Високому Замку», де ваш кореспондент, не ваш, а інший, брав інтерв’ю у обласного акушера-гінеколога. І там було чітко це все написано. Постабортний синдром - це є ситуація психологічна, психіатрична, тому ми жінкам назначаємо…і даємо свої телефони, щоб вони нам дзвонили. І ми до них дзвонимо і питаємось, ми від них не цураємось. Вони до нас приходять, ми їм дзвонимо, займаємось, а щось не так - ми тут же надаємо допомогу. От наш лікар - він є психолог і психіатр так само, така в нього освіченість. І ми перед ТИМ їм це все розповідаємо, розумієте?
- Пане головний лікарю, чи Ви вважаєте аборт вбивством?
ГЛ: (після паузи) Ні!.. Не вважаю. Тому що…тому що, тому що…Якщо ситуація, жінка вимагає - я змушений їй допомогти. І я розмовляв у церкві, з отцями, з одним, з другим, питався, мені сказали, що…(перервано розмовою з кимось)
- В первісній клятві Гіпократа, наскільки я знаю, було написано: «ніколи не дам жінці засобу для зігнання плоду».
ГЛ: А ви мене спочатку запиталися, коли вже людина є людиною. А в той час ще не відомо, чи вона є людиною…А ви берете яйце, збиваєте собі на сковорідку і їсте. То не є вбивство? Ви сьогодні курку вбиваєте і їсте…