(no subject)
Львів. Чотири казкові дні.
Кинувши столицю, яка і не навіювала відчуття свята дощем та багнюкою, поїхали якось ми до Львова. Рішення прийшло раптово, а потім вже і не здавалося, що новий рік може бути відсвяткований десь іще. Швидесенько зібрали манатки та поїхали з Наташкою вдвох.
Тридцятого грудня прибули до міста Левів і почалася містерія. Ранішній трамвай привіз до центру. Було ще зовсім темно, снігу не було, не дуже холодно. Знайшли ту Діану -покровительку всіх мандрівників, в які ми себе звісно ж записали.
Ще з моїх попередніх приїздів знаю, що майже усі кав’ярні відкриваються о 10-й. Це просто вбивчий факт, особливо для тих, хто припхався ранішнім потягом о 6:30 взимку. Але! Є декілька рятувальних місць для таких бідолаг, як ми. І от вона - перша кава у Львові! Смак пречудесний, а ще й горіховий коржик до неї! Правда я чомусь ляпнула дівчині замість «Лате» «Глясе» і пила ту каву з морозивом своїм застудженим горлом, але то вже були дрібниці.
Як виповзли з кав’ярні, то вже було сонячно і прогулянка продовжилась. Я для Наташки була своєрідним гуру, бо це був мій вже п’ятий візит до Львова, а вона була вперше. Наш план був таким: дочекатись 12-ї гуляючи околицями, потім поїхати на вулицю Хімічну, де пан Володимир, знайдений у інтернеті, з радістю надав би нам квартирку на три дні, потім вийти і гуляти, пити каву і сходити у декілька місцинок.
Зразу хочу трошки про місцинки розповісти. Львів для своїх гостей тепер не тільки місце, де можна ходити по музеях, читати розумні путівники про ті чи інші пам’ятки історії. Зараз, на мою думку, Львів іще і місце, де ти відвідуєш різноманітні заклади на будь-який вимогливий смак. Це як «мекка кому попоїсти». Кожне з цих місць унікальне. В кожному є своя душа, історія, яку ти відчуваєш зайшовши всередину. Для кожного це щось своє, неповторне, тільки йому відкрите, тому не буду стомлювати своїми власними враженнями, бо розповісти можна по-різному, треба побачити тільки самому.
Ще декілька роздумів про «куди піти у Львові». Ми їхали в потязі з дівчиною, що народилася у Львові, знає його дуже добре і розповіла про найцікавіші місця. Але… вона була дуже … детальною. Деякі речі, якби ми не дізналися про них раніше, викликали зовсім інші враження та емоції. Тому вибачайте за недомовки, це все для вашого ж добра!
Так от, плани наші 30-го грудня змінив пан Олег, який десь о 11 ранку підійшов до нас прямо на площі Ринок і запропонував екскурсію замками Львівщини. О, як це було доречно! Швиденько поснідали прямо на вулиці і подзвонили пану Володимиру, квартирному хазяю, та перенесли наше заселення на 7-му вечора.
Ми та ще дві пари з дітьми та паном Олегом вирушили до замків. Сонце шпарило у вікно (було десь 5-6 гадусів тепла), а ми їхали і роздивлялися навколо. Через годинку були в Олеському, першому з замків, наступним був Підгорецький та Золочівський. Якщо не дуже довго розповідати, то відчуття після замків змішані. Захоплення тим, як це масштабно і гіркота від того, яким все було колись і що залишилось від минулої величі.
На фоні Підгорецького замку колись знімали «Трьох мушкетерів». Здалеку він такий же величний як і на кіноплівці, але такий занедбаний зблизька, розграбований та понівечений часом та людьми. Отакі от враження.
Пан Олег підкинув до вокзалу, де ми забрали речі у камері схову і поїхали на квартиру. Ну що сказати, очі бачили що брали і на більше і не сподівалися. Ціни на свята просто космічні, тому квартирка без вибриконів, досить затишна, ліжко, гаряча вода. Що ще треба? Поки розкладували речі я полізла до душу. І тут мене чекало несподіване: окріп, що лився з крану, перетворювався миттєво на холодний струмінь, як тільки я намагалася зробити ту воду просто теплою. Лаячись некультурно я вилізла, так толком і не помившись. В цей час Наташа побігла за хлібом і нічого не чула. Пішла собі в душ, а я тільки і чула її вереск., коли окріп змінювався на лід і навпаки.
Але!!! Чи я дарма п’ять років у політесі вчилась? Душ було підкорено (для бажаючих розкажу за грошіJ)
Помились ми нарешті і побігли на ще одну екскурсію. Ось що я рекомендую, то це «Нічну варту». Концепція така: штук з 15-ть людей одягають чорні плащі, та під керівництвом нічного бургомістра вартують місто. Так, враження просто чудесні! Той бургомістр за дві години розказав стільки всього цікавезного! При чому на славнозвісну площу Ринок ми вийшли за ці дві години всього раз, коли з одного підворіття йшли у друге. Такого гумору і влучних коментарів та жартів давно не чула. Емоцій купа і тільки приємні.
Звільнились ми о 11-й вечора, та вирішили перекусити у «Криївці». Це славнозвісне місце для багатьох, вартовий на дверях, пароль для того, щоб зайти, а ще смачне пиво і копчені поросячі вушка до нього. Юшка з білих грибів, деруни. Смакота та й годі! Далеко за опівніч викликали таксі і до дому спати. Гарний день.
Прокинулись о 12-й. Невеликий сніданок з бутербродів, чай і ми вже їдемо до центру. Перший раз, як і Наташа, у своєму житті в день 31-го грудня я не стояла на кухні за нарізкою салату Олів’є, а сиділа у кав’ярні, попиваючи каву з шалено смачним вишневим штруделем.
А ввечері ми влаштували справжній святковий вечір. І місце для цього знайшлось більш ніж достойне «Найдорожча ресторація Галичини». Присвячений масонству ресторан прийняв нас із розмахом. Від цін трошки повилазили очі, але ми ж були вже підготовлені і знали маленьку таємничку прибирання з вартості останнього нолика. Це була неімовірно смачна і вишукана вечеря. Звідти ми просто викочувались, це без перебільшень, порції величезні та настільки смачні, що залишити ні шматочка неможливо.
Вдома навели красу і поїхали до центральної ялинки зустрічати новий рік. Людей була ціла купа, навколо ліхтарики, дерев’яні хатинки, де можна було купити чогось пожувати та гарячого глінтвейну. Трошки бентежила відсутність хоч би якого годинника. Отож кожна компанія починала кричати: «З новим роком!» виключно за своїм власним часом. Але знак був. Рівно опівночі з усіх боків почали бухкати феєрверки. А ще, як подарунок природи, почався снігопад. Казковий пухнастий сніг почався як за замовленням і від цього відчуття свята загострилось.
Ми випили шампанського, поздоровили одна одну, побажали всього найкращого і потроху пішли в бік місця, де планували продовження святкування, нічний клуб. Танці - дуже хороший привід для веселощів! Скажу чесно, для мене це було не зовсім те місце, де відчуваєш себе комфортно, але як не зважати на занадто «підігрітих» оточуючих та в’їдливий запах тютюну, то піде. Танцювали декілька годин, після чого задоволені пішли до дому. Пішки.
А всю дорогу Наташа мене силувала роздумами стосовно однієї дивної ситуації. Справа в тому, що в перший наш день у Львові в Криївці ми зустріли малоприємного росіянина в крайній стадії алкогольного сп’яніння, він чіплявся до усіх дівчат, що проходили повз, вів себе гидотно, а головне голосно, тому і запам’ятався. І от, коли ми після зустрічі нового року йшли собі до дому, то цей самий чолов’яга і в тому ж стані, що і в перший раз, питався в нас де тут можна таксі знайти. А роздуми Наталки були наступними: може то доля, що вже вдруге це «нєдоразумєніє» попалося нам на очі??? Отак сміючись ми і дійшли до нашої тимчасової домівки, а там завалилися спати під все тих же «Трьох мушкетерів», де я побачила львівське вікно у сцені з голінням голови, показане нам нічним бургомістром під час нічних мандрів містом.
Перше січня. 12-та ранку. Кава у центрі і … купа людей. Це було не дуже приємним сюрпризом, бо скрізь люди, люди, люди. У всі кав’ярні та заклади черги. Здуріти. Пішли де тихіше. На кладовищеJ Личаківське я вже якось відвідала, про це окрема історія, причому ті спогади зовсім неприємні. Отож пхалася тільки тому, що Наташа дуже хотіла. Добре, пішли. Екскурсію взяти не встигли, бо година вже десь четверта, нікого немає. Купили з горя карту кладовища і пішли собі поміж пам’ятничків. Як не намагалася я віднестися до скульптур, як до скульптур, а не надгробків, все одно не виходило. Не комфортно мені на кладовищах, не зважаючи на те, що там не хрестики, а витвори мистецтва якоюсь мірою. Наташка бігала усе фоткала, а у мене все аж переверталося, отака от реакція. Але потім стало трохи веселіше. На кладовище приїхала величезна екскурсія чоловік з 30-ти, ми злилися з ними і слухали гіда. Коли слухаєш хто там де лежить і хто ліпив надгробок, то так якось цікавіше. А тут ще й стемніло, краса та й годі! Ходили-ходили, а там вже трошки відбилися від натовпу і пішли собі.
На площі Ринок з’їли просто нереально смачний шашлик і випили глінтвейну. Треба сказати відверто, пили ми за раннього рання і до вечора, бо глінтвейн по-перше гарячий, взимку це добре, по-друге він дуже смачний і запашний, а по-третє, він коштує 10 гивень за стаканчик! Потім походили собі ще довкола, купили в Віденських булочках свіжий багет, відстоявши при цьому здоровезну чергу, а там почапали до дому. Бажання стояти в черзі, щоб пробитись в якесь місце, не було, то ж ми вирішили зробити домашній вечір в квартирі з Мартіні та бутербродами з ікрою. Може банально, але нереально смачно.
Спати завалилися рано, бо ж вранці повинен був прийти пан Володимир і забрати ключі. Ми вже так хотіли його побачити, бо розмовляли тільки телефоном, а ключі при поселенні привіз не він, а інший пан.
Зібрали манатки зранку, віддали ключ пану Володимиру, який зовсім виявився не пан, а молодий паничJ Симпатичний і дуже-дуже приємний. Лахи в камеру схову, а самі на гульки, останній день.
Людей на вулиці не поменшало, навіть навпаки, але була в нас одна ідея, яку ми просто повинні були втілити у життя. Заклад з назвою «Дім легенд». Ми спробували вдень забронювати стіл, але марно, резерву вже не було, то ж ми вирішили: буде як буде. Злазили на Високий замок, попили собі кави у Копальні, а там вже вирушили до місця призначення. Чергу побачили ще здалеку. Встали, стоїмо. Дядько, що стояв у дверях у чорному довгому пальто та капелюсі - циліндрі розважав чергу балачками про Львів, про заклад, куди ми намагалися пролізти, так промайнуло 35 хвилин і ми зайшли. Смачно було дуже, це не тільки через довге чекання, а просто смачно! Суп-пюре з білих грибів, печеня в горщику. Як я хочу знову до Львова!!!
Є в цьому закладі декілька родзинок. Крім того, що кожна кімната цього незвичного закладу, розташованого навкруги гвинтової драбини, оформлена по-різному, крім незвичних офіціанток та туалетів з приколами, там є дах, куди можна піднятися, подивитись на Львів з висоти 300 з чимось метрів, випити там пива Зеник, спробувати попасти монеткою в шапку сажотруса, фігуркою якого прикрашений димар. Крім того можна посидіти в старому автомобілі Запорожець, який прикріплений прямо у повітрі, та просто відчути себе маленькою дитиною десь на даху у Карлсона, так незвично все там і казково.
Не поспішаючи йшли ми до площі Ринок знову і знову згадуючи ці декілька днів, а також говорили про те, що ще ми повинні неодмінно подивитись наступного разу. Ще не поїхавши ми хотіли повернутись.
До вокзалу бігли. Справа в тому, що було досить часу і ми вирішили пройтись. До того ж на дорозі трапилася аварія і рух транспорту, трамваїв, які нас цікавили, паралізувало. А іти було довгенько. Добігли за 15 хвилин до потягу. Забрали речі і до дому!
Люблю тебе, Львів! Вважала, що знаю тебе, а ти мені стільки сюрпризів цього разу зробив, за що я тобі вдячна просто безмежно. До зустрічі!!!