В.И.Вернардский - "Украинский вопрос и русское общество"
Фігура академіка Володимира Івановича Вернадського, як і його наукова спадщина, представлення не потребують. Але в 80-х роках в архіві АН СРСР був виявлений рукопис його ніколи раніше не опублікованої статті під назвою "Українське питання і російське суспільство", написаної найімовірніше в липні-серпні 1915 року в розпал шовіністичного чаду Першої світової війни. У ній автор дає огляд історії україно-російських взаємин з часів Переяслава до початку війни.
Вперше стаття була опублікована в українському перекладі (Наталія Білоцерківець) в газеті "Молода гвардія" від 12 березня 1988 року і викликала справжню сенсацію. Два роки по тому вона російський текст був надрукований в журналі "Дружба народов", № 3, 1990 г.
Цікава стаття і сьогодні. Як своїм глибоким діалектичним підходом до порушених проблем, так і певною злободенністю.
Фигура академика Владимира Ивановича Вернадского, как и его научное наследие, в представлении не нуждаются. Но в 80-х годах в архиве АН СССР была обнаружена рукопись его никогда не публиковавшейся статьи под названием "Украинский вопрос и русское общество", написанной вероятней всего в июле-августе 1915 г. в разгар шовинистического угара Первой мировой войны. В ней автор дает обзор истории украино-российских взаимоотношений со времен Переяслава до начала войны.
Впервые статья была опубликована в украинском переводе (Наталия Белоцерковец) в газете "Молода гвардія" от 12 марта 1988 г. и вызвала настоящую сенсацию. Два года спустя российский текст был напечатан в журнале "Дружба народов", № 3, 1990 г.
Интересна статья и сегодня. Как своим глубоким диалектическим подходом к затронутым проблемам, так и определенной злободневностью.
Українське питання старе - воно ровесник з'яві українського етнографічного елемента у складі Московської держави. В різні часи питання це набувало різних форм.
Сутність українського питання полягає в тому, що українська (малоросійська) народність виробилася в чітко окреслену етнографічну індивідуальність з національною свідомістю, завдяки якій намагання ближніх і дальніх родичів перетворити її на звичайний етнографічний матеріал для посилення панівної народності лишались і лишаються безуспішними.
Національна самосвідомість українців розвинулась на грунті етнографічних відмінностей, особливостей психіки, культурних тяжінь та нашарувань, що пов'язують Україну із Західною Європою, та історично зумовленого ладу народного життя, перейнятого духом демократизму.
Коли польсько-українська боротьба завершилася добровільним приєднанням Української держави до Московського царства, на основі договору 1654 р., одночасно розпочався тривалий, донині не завершений період тертя між українським населенням та російською владою, зумовленого централістськими прагненнями останньої.
У XVII та XVIII ст. російсько-українські відносини зводились до поступового поглинання й перетравлення Росією України як чужорідного політичного тіла, причому попутно ліквідувались основи місцевого культурного життя (школа, свобода книгодрукування) та зазнавали переслідувань навіть етнографічні відмінності. Послідовний розвиток нових начал управління до кінця XVIII століття встиг потроху стерти рештки адміністративної автономії на Україні, а розклад соціальних стосунків, яким супроводжувався новий життєвий устрій, послабив опозицію українців великоросійському централізмові. Як і в період польського панування, вищі прошарки українського суспільства значною своєю частиною йшли назустріч об'єднавчим тенденціям уряду, а народні маси, в міру розповсюдження на Україні нової соціально-економічної структури, перетворювались на живий інвентар державного господарства, втрачаючи роль активної сили в національно-культурному житті краю.
Процес розпаду політичної єдності на Україні проходив не без протестів з боку свідомих елементів українського населення і не без надзвичайних заходів з боку держави, що ними прискорювалося встановлення нового ладу на руїнах старого. Були спалахи місцевих бунтів, спроби перших гетьманів врятувати політичну самостійність краю з допомогою інших держав, були відкриті військові повстання, придушення яких вело за собою жорстокі репресії з боку центрального уряду. Разом з тим останній вдавався до різноманітних способів знищення воєнної сили України аж до спеціальних каральних експедицій (зруйнування Січі) та виселення.
Далі статтю читати за посиланням:
http://lib.movahistory.org.ua/Vernadsky_Ukr_pytan.pdf.
Украинский вопрос есть вопрос старый, - он ровесник появлению украинского этнографического элемента в составе Московского государства, В разное время вопрос этот принимал разные формы.
Сущность украинского вопроса заключается в том, что украинская (малорусская) народность выработалась в определенно очерченную этнографическую индивидуальность с национальным сознанием, благодаря которому старания близких и дальних родичей обратить ее в простой этнографический материал для усиления господствующей народности оставались и остаются безуспешными
Национальное самосознание украинцев развивалось на почве этнографических отличий, особенностей психики, культурных тяготений и наслоений, связывающих Украину с Западной Европой, и исторически сложившегося уклада народной жизни, проникнутой духом демократизма
Когда польско-украинская борьба закончилась добровольным присоединением Украинского государства к Московскому Царству, на основании договора 1654 г., одновременно начался долгий, до сих пор не закончившийся, период трений между украинским населением и русской властью, обусловленных централистическими стремлениями последней.
В XVII и XVIII веках русско-украинские отношения сводились к постепенному поглощению и перевариванию Россией Украины как инородного политического тела, причем попутно ликвидировались основы местной культурной жизни (школа, свобода книгопечатания) и подвергались преследованию даже этнографические отличия. Последовательное развитие новых начал управления к концу XVIII века успело малопомалу сгладить следы административной автономии на Украине, а сопутствовавшее новому укладу жизни разложение социальных отношений ослабило оппозицию украинцев великорусскому централизму. Как и в период польского владычества, высшие слои украинского общества в значительной части шли навстречу объединительным тенденциям правительства, а народные массы, по мере распространения на Украине новой социально-экономической структуры, обращались в живой инвентарь государственного хозяйства, теряя значение активной силы в национально-культурной жизни края.
Процесс разложения политического единства Украины проходил не без протестов со стороны сознательных элементов украинского населения и не без чрезвычайных мер со стороны государства, ускорявших водворение нового строя на развалинах старого. Были вспышки местных бунтов, попытки первых гетманов спасти политическую самостоятельность края при помощи иных держав, были открытые военные восстания, подавление которых вело за собою жестокие репрессии со стороны центрального правительства. Вместе с тем, последнее применяло разнообразные способы уничтожения военной силы Украины вплоть до специальных карательных экспедиций (разрушение Сечи) и выселения.
Далее статью читать по ссылке:
http://lib.movahistory.org.ua/Vernadsky_Ukr_vopr.pdf.