Кривду нехай і нещастя твої забуття поволочить,
Хай затамується біль, згояться рани твої.
Як, нахиляючи світоч, ми збільшуєм полум'я кволе, -
Так з лиховісної тьми ясно підносишся ти.
Хай же майбутні літа пропливають тобі безтурботно,
Поки красує земля, поки горять небеса.
Все те гартує тебе, що захитує інші держави,
А гартуватись в біді - значить воскреснути знов.
(Клавдій Рутілій Намаціан. "Прощання з Римом". Пер. Миколи Зерова)