How to live in Ukraine?
Щось я останнім часом дуже багато почала думати. Особливо про життя в Україні, про владу і про все-все. Спілкуватися на цю тему із своїми однолітками, неоднолітками. І висновки все сумніші та сумініші.
Ще 4 дні тому я була щаслива (я не в плані там кохання чи виконання якоїсь забаганки), просто саме 4 дні тому у мені склався той кістяк який називається "планом дій" заради мети. І, до слова, тоді ж у мене і мета остаточно закріпилась. Варіант - їхати закордон, на одну з найкращих у світі програм з фінансів (шукати великі гранти під шалено велику суму коштів) і через рік приїхати в Україну і робити свій бізнес.
4 дні тому я зробила помилку. Я пішла на зустріч із Романом Казанко - власник чи гендир компанії "Арма-Моторз" в Україні, має ще кілька бізнесів, випусник Могилянки, має у своїх мізках багато знань з МБА-програм і реалізацію бізнесу в Україні.
Що він каже - "якщо ви заснуєте бізнес тут - то вам потрібна "телефонна книга" - щоб у разі чого було кому подзвонити. Також тут гарно вести бізнес до певного часу, поки вас не помітять. Якщо вас помітили - ховайся у кущі - попросять ділитися". І, наостанок (про попередні дві речі я знала, але це ще раз відкарбувалося у моїй пам*яті) він сказав - "якщо ви хочете робити бізнес в Україні - не їдьте закордон, якщо ви там провчитеся то по-перше, ви втратите 2 роки встановлення контактів і будете не такими конкурентними як ваші однолітки, а по-друге, ви не зможете працювати в українських реаліях, а підете у міжнародну компанію в Україні і максимум досягнете рівня ікзекютіва" (останнє - це мої висновки про "ікзекютіва"). Я просто розбита.
Вам, хто навчається на інших спеціальностях чи мають інші інтереси і очікування від життя можливо все описане вище здасається перебільшеним і скажете що я роблю з мухи слона і що краще їхати тоді закордон вчитися і десь там залишитися. Але я не хочу. Я хочу бути тут. Я хочу жити у державі європейського рівня. І я хочу це змінити - це те, що у нас зараз, але я не знаю як. У мене таке відчуття (я з цим поки що особисто не дуже стикалася) - що Україну пронизала корупційна цвіль, яку можна вирізати тільки відрізавши певні складові. Різати ці складові я не можу. І наврядчи хтось зараз наважиться.
Загалом зараз моя мотивація як громадянина України просто нульова. Я не бачу світла в цьому тунелі і мені деколи здається що це вже не тунель із виходом, а чорний бокс, у якому Льовочкін, Попов і Ахмєтов заклеюють можливі щілинки.
Про комплекс меншовартості:
Лувр - вхід для Єврогромадян - вільний, для інших країн 10 Євро
Навчання - для Єврогромадян у єврозоні на 3 000 Євро менше аніж для інших (в сер. за рік)
Ми бідніші. І за ВВП і за розумом. Я хочу рухатися до Євросоюзу. Я не хочу рейдерства на підприємства, бабусь та дідусів, що збирають пляшки і не мають чого їсти, я не хочу збільшення кількості ВІЛ-інфікованих і першості у цій галузі, так, я хочу вищих рейтингів у Doing Business Monitor, я хочу щоб мене, як молодого спеціаліста з іноземним дипломом визнавали тут, я не хочу корупції, я не хочу реєструвати своє підприємство з 200 днів і суму, яку треба давати "на лапу" і яка більша за СК мого підприємства. Я не хочу думати про те, що бензин дорожчає. Я хочу якісну продукцію. Я хочу щоб ми перетворилися з колонії на експортера готових товарів. Я не хочу президента ЗЕКа. Я хочу працювати на Україну. І я шалено хочу її любити.
пс: із життєвого досіду і як ліричний відступ - друзі, готуйтеся до інтерв*ю на роботу - співбесід, особливо якщо це найкрутіші компанії світу. Не забудьте виспатися. Обов*язково виспіться - бо все - насмарку.
Ще 4 дні тому я була щаслива (я не в плані там кохання чи виконання якоїсь забаганки), просто саме 4 дні тому у мені склався той кістяк який називається "планом дій" заради мети. І, до слова, тоді ж у мене і мета остаточно закріпилась. Варіант - їхати закордон, на одну з найкращих у світі програм з фінансів (шукати великі гранти під шалено велику суму коштів) і через рік приїхати в Україну і робити свій бізнес.
4 дні тому я зробила помилку. Я пішла на зустріч із Романом Казанко - власник чи гендир компанії "Арма-Моторз" в Україні, має ще кілька бізнесів, випусник Могилянки, має у своїх мізках багато знань з МБА-програм і реалізацію бізнесу в Україні.
Що він каже - "якщо ви заснуєте бізнес тут - то вам потрібна "телефонна книга" - щоб у разі чого було кому подзвонити. Також тут гарно вести бізнес до певного часу, поки вас не помітять. Якщо вас помітили - ховайся у кущі - попросять ділитися". І, наостанок (про попередні дві речі я знала, але це ще раз відкарбувалося у моїй пам*яті) він сказав - "якщо ви хочете робити бізнес в Україні - не їдьте закордон, якщо ви там провчитеся то по-перше, ви втратите 2 роки встановлення контактів і будете не такими конкурентними як ваші однолітки, а по-друге, ви не зможете працювати в українських реаліях, а підете у міжнародну компанію в Україні і максимум досягнете рівня ікзекютіва" (останнє - це мої висновки про "ікзекютіва"). Я просто розбита.
Вам, хто навчається на інших спеціальностях чи мають інші інтереси і очікування від життя можливо все описане вище здасається перебільшеним і скажете що я роблю з мухи слона і що краще їхати тоді закордон вчитися і десь там залишитися. Але я не хочу. Я хочу бути тут. Я хочу жити у державі європейського рівня. І я хочу це змінити - це те, що у нас зараз, але я не знаю як. У мене таке відчуття (я з цим поки що особисто не дуже стикалася) - що Україну пронизала корупційна цвіль, яку можна вирізати тільки відрізавши певні складові. Різати ці складові я не можу. І наврядчи хтось зараз наважиться.
Загалом зараз моя мотивація як громадянина України просто нульова. Я не бачу світла в цьому тунелі і мені деколи здається що це вже не тунель із виходом, а чорний бокс, у якому Льовочкін, Попов і Ахмєтов заклеюють можливі щілинки.
Про комплекс меншовартості:
Лувр - вхід для Єврогромадян - вільний, для інших країн 10 Євро
Навчання - для Єврогромадян у єврозоні на 3 000 Євро менше аніж для інших (в сер. за рік)
Ми бідніші. І за ВВП і за розумом. Я хочу рухатися до Євросоюзу. Я не хочу рейдерства на підприємства, бабусь та дідусів, що збирають пляшки і не мають чого їсти, я не хочу збільшення кількості ВІЛ-інфікованих і першості у цій галузі, так, я хочу вищих рейтингів у Doing Business Monitor, я хочу щоб мене, як молодого спеціаліста з іноземним дипломом визнавали тут, я не хочу корупції, я не хочу реєструвати своє підприємство з 200 днів і суму, яку треба давати "на лапу" і яка більша за СК мого підприємства. Я не хочу думати про те, що бензин дорожчає. Я хочу якісну продукцію. Я хочу щоб ми перетворилися з колонії на експортера готових товарів. Я не хочу президента ЗЕКа. Я хочу працювати на Україну. І я шалено хочу її любити.
пс: із життєвого досіду і як ліричний відступ - друзі, готуйтеся до інтерв*ю на роботу - співбесід, особливо якщо це найкрутіші компанії світу. Не забудьте виспатися. Обов*язково виспіться - бо все - насмарку.