котяча сантабарбара
У наших "молочних сусідів", як ви пам’ятаєте, завжди багато котів.
Є в них стара кицька, назвемо її для зручності Плямиста, що народжує щороку калічні котенята... вони не життєздатні... й мамка згодовує їх собаці, сама приносить і згодовує. А потім плаче в довгій материнській депресії. Знову вагітніє... і все по колу.
Але цього року їй пощастило. Разом з нею народила дітей ще одна кицька, Смугаста, і в легковажності своїй, покинула їх на призволяще - пішла на довгострокове полювання. Одне кошенятко не витримало мамковідсутності й померло. А друге - всиновила бездітна Плямиста, чиї груди були повні молока, а серце - туги.
Материнське щастя, таке довгожданне, зробило її доброю і щедрою, фанатично працьовитою. І сповненою щастя.
Вона вилизює, дозволяє себе ссати, підгодовує мишками й інших кошенят, що сусіди знайшли-підібрали чи принесли від родичів - білого котика-калічку, юну кавову красуню Анфіску.
Спершу, звісно "рідна" дитина - їй мамка сьогодні принесла три мишки. І дитина їх усі з’їла. Перетворилася на колобка. З жалем зрозуміла, що обід - хазяйка щойно налила молока - доведеться пропустити. Прийшла до "котячого дивану" - старого ліжка, що стоїть на ґанку... і жалібно покликала хазяйку: "Ой, не можу вилізти!" Круглий живіт не пускає:)
А трудяга-мамка знову пішла полювати - принесла мишку для Білого, потім мишку для Анфіски, потім мишку для Смугастої, яка розніжено спала на дивані...
Погодувала, вилизала дитинку.... і пішла полювати далі.
Є в них стара кицька, назвемо її для зручності Плямиста, що народжує щороку калічні котенята... вони не життєздатні... й мамка згодовує їх собаці, сама приносить і згодовує. А потім плаче в довгій материнській депресії. Знову вагітніє... і все по колу.
Але цього року їй пощастило. Разом з нею народила дітей ще одна кицька, Смугаста, і в легковажності своїй, покинула їх на призволяще - пішла на довгострокове полювання. Одне кошенятко не витримало мамковідсутності й померло. А друге - всиновила бездітна Плямиста, чиї груди були повні молока, а серце - туги.
Материнське щастя, таке довгожданне, зробило її доброю і щедрою, фанатично працьовитою. І сповненою щастя.
Вона вилизює, дозволяє себе ссати, підгодовує мишками й інших кошенят, що сусіди знайшли-підібрали чи принесли від родичів - білого котика-калічку, юну кавову красуню Анфіску.
Спершу, звісно "рідна" дитина - їй мамка сьогодні принесла три мишки. І дитина їх усі з’їла. Перетворилася на колобка. З жалем зрозуміла, що обід - хазяйка щойно налила молока - доведеться пропустити. Прийшла до "котячого дивану" - старого ліжка, що стоїть на ґанку... і жалібно покликала хазяйку: "Ой, не можу вилізти!" Круглий живіт не пускає:)
А трудяга-мамка знову пішла полювати - принесла мишку для Білого, потім мишку для Анфіски, потім мишку для Смугастої, яка розніжено спала на дивані...
Погодувала, вилизала дитинку.... і пішла полювати далі.