Демидівка тревел
Автобус постійно підскакував на ямах в дорозі, недосип гальмував швидкість думок, а ми, обіймаючись за руки, дивилися за вікно, де мчались повз кущі, дерева та блискучі калюжі. Широко розкривши очі, щоб не заснути, я слухала музику в своїй голові. ЇЇ було так багато, і вона була настільки прекрасна, що хотілося її слухати завжди. Настільки чіткі були звуки, настільки приємні медові голоси, така злагоджена гра, що здавалося, ніби то музика янголів.Вона заходила через вуха, і спускалася додолу, виходячи через пальці ніг, всередині витворюючи щось подібне до танцю метеликів у животі. Ще ніколи не відчувала музику отак, всіма клітинами тіла. І ще ніколи так чітко музика не грала. В моїй голові.
Швидко бігли дерева, відлітали бризки з-під колес, а на очі лягла тоненька плівочка спогадів. Спогадів про цих чудових два дні, насичених відчуттями, враженнями, звуками, дотиками, теплом та якоюсь безмежною любов'ю. Накладаючись на музику, що творила танці в мені, підбирався звичайнісінький відеоряд, який до щема в серці захопив мене.
Першим я побачила ніс "НестрАшного", який прорізав спокійне плесо річки Рів, та два водовороти, які залишились від помаху весла у воді. Підняла голову - а там, поміж крикливих і швидких річкових чайок, немов стріла злітає поважна та елегантна біла чапля, повільна та прекрасна. Вона летить туди, на північ, де хмари, намальовані двома кольорами виглядають як найдорожчий витвір мистецтва. Вони сяють, заворожують, повільно змінюючи форму та розчиняючи в собі то синю, то білу фарбу у різних пропорціях. Небо світиться щастям. Хочеш його обійняти і радієш,хоч і не вийде)) Легесенько шумить очерет з осокою, розчісуючи вітрові коси, табуни малесеньких рибок заглядаються на розквітле латаття, бабки, поблискуючи синьо-зеленими крилами чіпляються одна до одної, а ми утрьох пливемо...
Потім бачу захід. Сонце вже зайшло, але небо розсікає ще тонка фіолетова стрічка- як спогад про сонячний день. Зорі гуртуються навколо нашого багаття, навколо нього гуртуються і люди. Спів останніх пташок змінюється співом солов'їв та багатоголоссям жаб.Холод про себе нагадує, але й полум'я, і теплі погляди не дають замерзнути, ти розпливаєшся в задоволенні.
Музика проходить крізь тебе, моя музика проходить крізь тебе, і ти вже разом зі мною жалкуєш, що покинула це любе Богу місце, забуваєш про всі будні, про турботи, ми разом хочемо назад, слухати гітари, жаб, солов'їв і медові голоси. Чекай нас, люба Демидівко. Ми обов'язково, обов'язково повернемося, но...есть нюанс...
Швидко бігли дерева, відлітали бризки з-під колес, а на очі лягла тоненька плівочка спогадів. Спогадів про цих чудових два дні, насичених відчуттями, враженнями, звуками, дотиками, теплом та якоюсь безмежною любов'ю. Накладаючись на музику, що творила танці в мені, підбирався звичайнісінький відеоряд, який до щема в серці захопив мене.
Першим я побачила ніс "НестрАшного", який прорізав спокійне плесо річки Рів, та два водовороти, які залишились від помаху весла у воді. Підняла голову - а там, поміж крикливих і швидких річкових чайок, немов стріла злітає поважна та елегантна біла чапля, повільна та прекрасна. Вона летить туди, на північ, де хмари, намальовані двома кольорами виглядають як найдорожчий витвір мистецтва. Вони сяють, заворожують, повільно змінюючи форму та розчиняючи в собі то синю, то білу фарбу у різних пропорціях. Небо світиться щастям. Хочеш його обійняти і радієш,хоч і не вийде)) Легесенько шумить очерет з осокою, розчісуючи вітрові коси, табуни малесеньких рибок заглядаються на розквітле латаття, бабки, поблискуючи синьо-зеленими крилами чіпляються одна до одної, а ми утрьох пливемо...
Потім бачу захід. Сонце вже зайшло, але небо розсікає ще тонка фіолетова стрічка- як спогад про сонячний день. Зорі гуртуються навколо нашого багаття, навколо нього гуртуються і люди. Спів останніх пташок змінюється співом солов'їв та багатоголоссям жаб.Холод про себе нагадує, але й полум'я, і теплі погляди не дають замерзнути, ти розпливаєшся в задоволенні.
Музика проходить крізь тебе, моя музика проходить крізь тебе, і ти вже разом зі мною жалкуєш, що покинула це любе Богу місце, забуваєш про всі будні, про турботи, ми разом хочемо назад, слухати гітари, жаб, солов'їв і медові голоси. Чекай нас, люба Демидівко. Ми обов'язково, обов'язково повернемося, но...есть нюанс...