травневі свята, яких не було
Перше травня - в Італії теж вихідний. Тут були якісь демонстрації, червоні прапори, пісні і тусня. Але у мене вихідного не було, тому що у нас якраз був перший день бімтайму.
Ну а 9-те травня тут взагалі нічого не значить. Тому замість традиційного неробочого українсього тижня у мене були звичайні робочі дні. Навіть більш робочі, ніж зазвичай, тому що професор з Риму, який приїхав до нас робити вимірювання, взяв тут для зручності в оренду тачку. І в вечірні зміни ми фігачили по повній.
"Віктор, не хвилюйтесь за автобус, я вас відвезу в місто машиною". От так от.
Так що, поки ви розважались у своїх карпатах і кримах, я тут лише трохи покатався по околицях, накрутив десь 350 км, ледве не навернувся на швидкісному спуску в Альпах, поламав задні гальма, замінив їх, з"їздив на словенсько-хорватський кордон і поспілкувався з прикордонниками, а ще відкрив купальний сезон. Вода в морі біля словенського Порторожа вже була десь +18, покатить )
01. церква в полі біля Чівідале дель Фріулі
02. в провінціях Удіне, Порденоне і Горіція другою офіційною мовою є фріульська і всякі дорожні знаки там на двох мовах.
03. ворота якогось маєтку
04. вілли і виноградники. десь тут робиться досить хороше вино Collio Friulano
05. Штанєль, словенське село-фортеця. планування типу як у толкієнського Мінас-Тіріта - концентричні дугові вулиці на різних рівнях. І несподівано - німецький паровоз 1943-го року випуску
06. от такі там вулиці. деякі навіть без твердого покриття. багато закинутих поруйнованих хат.
07. Доломітові Альпи
08.
09. автострада по долині. виглядає кльово, але якогось чорта основний трафік йшов не по ній, а по загальній дорозі і мені на велосипеді було дуже напряжно їхати (
10. от такі віадуки, а це всього лиш Італія. у Франції є й покрутіші.
11. несподівано якась башта. інтернет навіть не каже, що воно таке.
12. Серравалле, один з районів Вітторіо Венето з кльовою венеціанською архітектурою
13. там же.
в міському парку на гравійній доріжці я умудрився перекинутись через голову. епічний фейл.
14. Сачіле, місто, яке наазивали садом венеціанської республіки (Giardino della Serenissima). Багаті венеціанці замість того, щоб постійно тусити на своїх островах серед смердючих каналів, приїжджали сюди, будували вілли, розбивали сади.
15. там же. міст через Лівенцу. місто дійсно дуже зелене, не те, що Трієст.
16. друга поїздка в Альпи. альпійські жирні корови.
17. Каваццо Карніко, звичайне село серед гір. Тут не дуже високо, метрів 350 над рівнем моря.
18. Венцоне, італійська національна спадщина, збережена або круто відреставрована сереньовічна забудова, мури, рів, башти, собор. ващє круте місце
19. готичний крутецький собор, 1338-й рік
20. сільська площа )
21. під час знаменитого Фріульського землетрусу 1976-го року тут було дуже багато руйнувань, от цю церкву чомусь не відновили.
22. сільські ворота
23. поїздка по словенському узбережжю під час якої я накрутив майже 100 км і доїхав до самого хорватського кордону. на фотці - Піран, найменше з чотирьох приморських міст Словенії - населення всього 4.5 тис.
24. Піран мені сподобався найбільше з усіх словенських міст, в яких я був. Архітектура тут, звісно, не словенська, а італійська. Словенія взагалі не мала виходу до моря до 2-ї світової війни.
25. теж Піран. сюди я приїхав практично без грошей - в рюкзаку було лише 2.40 Є монетами. з них я витратив 1 Є на прохід на міські мури. банківської карточки з собою теж не взяв )
26. вид з міських стін. погода швидко псується, а мені ще майже 40 км їхати до Трієста
27. між Ізолою і Копером потрапив у шторм. хвилі заливають велодоріжку, солоні бризки на морді. Круто було )
моєю кінцевою точкою мали стати Сечовельські солепромисли, але дорога туди йде по прикордонній території, а я з собою не взяв паспорта. Під"їхав до прикордонників, запитав чи не можна мені проїхати. Мені повідомили, що я взагалі по Словенії не можу без паспорта вештатись і якщо мене зупинять поліцаї, то випишуть штраф в 200Є. От таке. Так що соляні поля я так і не глянув, а вертатись туди знову мені якось ліньки, знову ж 90 км їхати.. влом поки що )
а на цих вихідних я зганяв в Австрію, в Інсбрук і отримав культурний шок. постараюсь написати невдовзі.
Ну а 9-те травня тут взагалі нічого не значить. Тому замість традиційного неробочого українсього тижня у мене були звичайні робочі дні. Навіть більш робочі, ніж зазвичай, тому що професор з Риму, який приїхав до нас робити вимірювання, взяв тут для зручності в оренду тачку. І в вечірні зміни ми фігачили по повній.
"Віктор, не хвилюйтесь за автобус, я вас відвезу в місто машиною". От так от.
Так що, поки ви розважались у своїх карпатах і кримах, я тут лише трохи покатався по околицях, накрутив десь 350 км, ледве не навернувся на швидкісному спуску в Альпах, поламав задні гальма, замінив їх, з"їздив на словенсько-хорватський кордон і поспілкувався з прикордонниками, а ще відкрив купальний сезон. Вода в морі біля словенського Порторожа вже була десь +18, покатить )
01. церква в полі біля Чівідале дель Фріулі
02. в провінціях Удіне, Порденоне і Горіція другою офіційною мовою є фріульська і всякі дорожні знаки там на двох мовах.
03. ворота якогось маєтку
04. вілли і виноградники. десь тут робиться досить хороше вино Collio Friulano
05. Штанєль, словенське село-фортеця. планування типу як у толкієнського Мінас-Тіріта - концентричні дугові вулиці на різних рівнях. І несподівано - німецький паровоз 1943-го року випуску
06. от такі там вулиці. деякі навіть без твердого покриття. багато закинутих поруйнованих хат.
07. Доломітові Альпи
08.
09. автострада по долині. виглядає кльово, але якогось чорта основний трафік йшов не по ній, а по загальній дорозі і мені на велосипеді було дуже напряжно їхати (
10. от такі віадуки, а це всього лиш Італія. у Франції є й покрутіші.
11. несподівано якась башта. інтернет навіть не каже, що воно таке.
12. Серравалле, один з районів Вітторіо Венето з кльовою венеціанською архітектурою
13. там же.
в міському парку на гравійній доріжці я умудрився перекинутись через голову. епічний фейл.
14. Сачіле, місто, яке наазивали садом венеціанської республіки (Giardino della Serenissima). Багаті венеціанці замість того, щоб постійно тусити на своїх островах серед смердючих каналів, приїжджали сюди, будували вілли, розбивали сади.
15. там же. міст через Лівенцу. місто дійсно дуже зелене, не те, що Трієст.
16. друга поїздка в Альпи. альпійські жирні корови.
17. Каваццо Карніко, звичайне село серед гір. Тут не дуже високо, метрів 350 над рівнем моря.
18. Венцоне, італійська національна спадщина, збережена або круто відреставрована сереньовічна забудова, мури, рів, башти, собор. ващє круте місце
19. готичний крутецький собор, 1338-й рік
20. сільська площа )
21. під час знаменитого Фріульського землетрусу 1976-го року тут було дуже багато руйнувань, от цю церкву чомусь не відновили.
22. сільські ворота
23. поїздка по словенському узбережжю під час якої я накрутив майже 100 км і доїхав до самого хорватського кордону. на фотці - Піран, найменше з чотирьох приморських міст Словенії - населення всього 4.5 тис.
24. Піран мені сподобався найбільше з усіх словенських міст, в яких я був. Архітектура тут, звісно, не словенська, а італійська. Словенія взагалі не мала виходу до моря до 2-ї світової війни.
25. теж Піран. сюди я приїхав практично без грошей - в рюкзаку було лише 2.40 Є монетами. з них я витратив 1 Є на прохід на міські мури. банківської карточки з собою теж не взяв )
26. вид з міських стін. погода швидко псується, а мені ще майже 40 км їхати до Трієста
27. між Ізолою і Копером потрапив у шторм. хвилі заливають велодоріжку, солоні бризки на морді. Круто було )
моєю кінцевою точкою мали стати Сечовельські солепромисли, але дорога туди йде по прикордонній території, а я з собою не взяв паспорта. Під"їхав до прикордонників, запитав чи не можна мені проїхати. Мені повідомили, що я взагалі по Словенії не можу без паспорта вештатись і якщо мене зупинять поліцаї, то випишуть штраф в 200Є. От таке. Так що соляні поля я так і не глянув, а вертатись туди знову мені якось ліньки, знову ж 90 км їхати.. влом поки що )
а на цих вихідних я зганяв в Австрію, в Інсбрук і отримав культурний шок. постараюсь написати невдовзі.