Ninja-style infiltration
Ця задумка виникла у Вані, коли ми вперше ходили на цей завод і побачили в цеху метрошний прохідницький щит, - спуститись крізь вікно з даху по навісці. Мені ідея також сподобалась )) не тому, що я сильно зацікавився вмістом цеху, а тому що такого ще ніхто не робив і це мало б бути досить екстремально. Інфільтрація в стилі ніндзя! Пафосно! ))
Учасників виявилось небагато: одні були зайняті, інші не хотіли, ще інші не тямили в СРТ.
Ну фіг з ним, менше народу - менша ймовірність запалу. Зібрались втрьох (я, Пеппі і Ваня) і рушили на вже випробувану точку інсталу н.1. - через паливний склад. Собаку на ланцюгу проігнорували, відв’язану - теж. Вона трохи пробіглась за нами, гавкаючи, і забила. Далі нам потрібно було перебратись на якусь складсько-будівельну територію, але тут діло не пішло - нас гавкотом зустріла купа собак. Як мінімум 3 з них були відв’язані і ще 1-2 на прив’язі. За таких умов лізти на територію, а потім підставляти свої жопи, при пролазі під воротами нам зовсім не хотілось. Ще й охоронець метрів за 70 вештався. Посиділи під ялинками хвилин 5 і побачили, що діла не буде - вирішили вибиратись на вихід. Точкою входу н.2 мав бути залізничний гейт, але й тут не склалось: мало що вулиця освітлена, так ще й навпроти стояла тачка якоїсь охоронної фірми з чуваками в чорній уніформі.
Приступили до плану “В” - інстал поблизу одного стрьомного офісу з камерами. Тут усе пройшло успішно: завалили заборчик, продерлись крізь хащі і опинились на потрібній нам території заводу. Далі метрів 300 - і от уже наш цех... гарно так світиться всередині....
Швидко піднімаємось на дах і шукаємо місце спуску: на щастя вибір великий - добрий десяток вікон стоять без скла, тому невдовзі вже знайшли місце де більш-менш зручно можна навіситись. Спершу думали кинути кусок скла вниз, щоб подивитись чи є хтось всередині, але забили, вирішили лізти так.
Взагалі-то я ніколи ще не робив навісок і думав тупо прив”язати мотузку до якоїсь балки за допомогою вісімки і карабіна, але Ваня мені сказав, що тру-спелеологи повинні робити 2 точки кріплення і кинув лінк на малюночки з “Азбуки спелеолога”
Ну гаразд, дві так дві )))
А взагалі, відчуття досить таки неприємне, коли від тої сраної навіски, яку ти навісив, залежить життя людини (((
Висота - 30 метрів..
...
на годиннику 22.20, на трьох у нас 2 обв’язки, 2 каталки, кроль, жумар і карабіни
Тут виявляється, що Ваня ще ніколи не спускався на каталці. Підніматись - піднімався, а от спускатись не доводилось. Тому першою спускаєм Пеппі, потім рюкзак з пивом, залізом та фотиками, потім Ваню, а потім вже я. Те, що мене ніхто не контролює теж додає гострих відчуттів. Але все нормально, ми на місці - посеред величезного цеху з купою різноманітного залізяччя і монстроподібних девайсів. І ми тут не одні - в одному з закутків виявлена будка, зі світлом і звуками телевізора )
далі просто шарились, лазили по щиту, пили пиво на крані і фоткали (ІСО 3200).
спершу я фоткав на полтинник, тому що він світлий, але потім мене задовбало, що нічого не влазить в кадр і я поставив кіт.
а Ваня - на плівку з ІСО 3200 :)
щит..
наш, український :)
такий краєвид був з крану, на якому ми пили пиво
Пеппі біля величезного токарного станка
А при вилазі Ваня вирішив відмочити прикол - забув нам спустити кроль. Стоїмо ми з Пеппі - вилізти не можемо, подзвонити не можемо (телефон Вані у рюкзаку поруч з нами), кричати теж не можемо, а Ваня не розуміє, чому ж ми не ліземо. Зрештою, докричались ))))
Момент вилізання для мене був найбільш напряжний. Я був останнім і мені було досить стрьомно, коли я стояв очікуючи своєї черги і прислухаючись, чи не надумав охоронець прогулятись, а Ваня і Пеппі голосно грюкали нагорі залізяччям.. ((
Але зрештою, успішно вилізли, схоботили спорядження і безпалевно залишили територію близько третьої ночі.
Тру-ніндзя-сталкери )
Учасників виявилось небагато: одні були зайняті, інші не хотіли, ще інші не тямили в СРТ.
Ну фіг з ним, менше народу - менша ймовірність запалу. Зібрались втрьох (я, Пеппі і Ваня) і рушили на вже випробувану точку інсталу н.1. - через паливний склад. Собаку на ланцюгу проігнорували, відв’язану - теж. Вона трохи пробіглась за нами, гавкаючи, і забила. Далі нам потрібно було перебратись на якусь складсько-будівельну територію, але тут діло не пішло - нас гавкотом зустріла купа собак. Як мінімум 3 з них були відв’язані і ще 1-2 на прив’язі. За таких умов лізти на територію, а потім підставляти свої жопи, при пролазі під воротами нам зовсім не хотілось. Ще й охоронець метрів за 70 вештався. Посиділи під ялинками хвилин 5 і побачили, що діла не буде - вирішили вибиратись на вихід. Точкою входу н.2 мав бути залізничний гейт, але й тут не склалось: мало що вулиця освітлена, так ще й навпроти стояла тачка якоїсь охоронної фірми з чуваками в чорній уніформі.
Приступили до плану “В” - інстал поблизу одного стрьомного офісу з камерами. Тут усе пройшло успішно: завалили заборчик, продерлись крізь хащі і опинились на потрібній нам території заводу. Далі метрів 300 - і от уже наш цех... гарно так світиться всередині....
Швидко піднімаємось на дах і шукаємо місце спуску: на щастя вибір великий - добрий десяток вікон стоять без скла, тому невдовзі вже знайшли місце де більш-менш зручно можна навіситись. Спершу думали кинути кусок скла вниз, щоб подивитись чи є хтось всередині, але забили, вирішили лізти так.
Взагалі-то я ніколи ще не робив навісок і думав тупо прив”язати мотузку до якоїсь балки за допомогою вісімки і карабіна, але Ваня мені сказав, що тру-спелеологи повинні робити 2 точки кріплення і кинув лінк на малюночки з “Азбуки спелеолога”
Ну гаразд, дві так дві )))
А взагалі, відчуття досить таки неприємне, коли від тої сраної навіски, яку ти навісив, залежить життя людини (((
Висота - 30 метрів..
...
на годиннику 22.20, на трьох у нас 2 обв’язки, 2 каталки, кроль, жумар і карабіни
Тут виявляється, що Ваня ще ніколи не спускався на каталці. Підніматись - піднімався, а от спускатись не доводилось. Тому першою спускаєм Пеппі, потім рюкзак з пивом, залізом та фотиками, потім Ваню, а потім вже я. Те, що мене ніхто не контролює теж додає гострих відчуттів. Але все нормально, ми на місці - посеред величезного цеху з купою різноманітного залізяччя і монстроподібних девайсів. І ми тут не одні - в одному з закутків виявлена будка, зі світлом і звуками телевізора )
далі просто шарились, лазили по щиту, пили пиво на крані і фоткали (ІСО 3200).
спершу я фоткав на полтинник, тому що він світлий, але потім мене задовбало, що нічого не влазить в кадр і я поставив кіт.
а Ваня - на плівку з ІСО 3200 :)
щит..
наш, український :)
такий краєвид був з крану, на якому ми пили пиво
Пеппі біля величезного токарного станка
А при вилазі Ваня вирішив відмочити прикол - забув нам спустити кроль. Стоїмо ми з Пеппі - вилізти не можемо, подзвонити не можемо (телефон Вані у рюкзаку поруч з нами), кричати теж не можемо, а Ваня не розуміє, чому ж ми не ліземо. Зрештою, докричались ))))
Момент вилізання для мене був найбільш напряжний. Я був останнім і мені було досить стрьомно, коли я стояв очікуючи своєї черги і прислухаючись, чи не надумав охоронець прогулятись, а Ваня і Пеппі голосно грюкали нагорі залізяччям.. ((
Але зрештою, успішно вилізли, схоботили спорядження і безпалевно залишили територію близько третьої ночі.
Тру-ніндзя-сталкери )