Про мрію, яка збулася#
Якщо мрієте, то мрійте обережно. Багато мрій мають властивість збуватися(в цьому випадку так і хочеться додати:" Мрій реалістичних, а не якигось там фантастичних... "). От так і в мене, при приперегляді фотозвіту якогось "просунутого" мандрівника, виникла така малюсінька, ну дуже реалістична мрія - потрапити на овіяний легендами і тисячами вітрів острів козацької (і не тільки) слави - Хортицю. Незрозуміло чому, але при кожній згадці про Хортицю, мене якось підсвідомо тягнуло туди, до славного міста Запоріжжя, де за могутніми плечима Дніпрогесу, знаходилося одне з природніх чудес України, найбільший річковий острів у світі. Притягувала в першу чергу та багатюща історична спадщина і безпосередній зв'язок з зародженням козацької вольниці, той дух степових воїнів, котрі саме тут, частенько перед визначними походами, просили у Бога допомоги та удачі в бою . Якийсь романтичний та яскравий образ славного козацького острова міцно закарбувався у моїй уяві і я попрямував йому на зустріч.
Так, острів справді величний, чудо природи. Мальовничі краєвиди на Дніпро захоплюють уяву, пам'ятки історичних подій, тематичні експозиції також вражають. Але, окрім 5 основних тематичних зон заповідника (Музею історії козацтва, Запорізької Січі, Скіфського стану, Потовча та козацького кінного театру) величезний острів (12 км. завдовжки і 4 в ширину) сильно урбанізований, з цілим букетом, притаманних для цього процесу, негативних наслідків ( забруднення від залізничного та автомобільного транспрорту, наслідки господарської діяльності місцевих "аборигенів" та ін.). Як тільки поближче пізнаєш маштаби заселеності о.Хортиця, значна частина тієї романтика, яка так притягувала сюди, безслідно зникає, коли ж знайомишся і починаєш спілкуватися з людьми, котрі мають безпосереднє відношення до розкиданої експозиції по Хортиці, перше,що кидається в очі - це виразна тотальна комерціалізація. Все красиво стилізовано під козаччину, і козаки під час вистави кінного театру по українськи "щебечуть", і коваль рідненькою розказує про своє ремесло, і Запорізька Січ...А поза роботою вони всі, як і практично всі жителі славного Запоріжжя, спілкуються російською(втім, варто відзначити, що українську прекрасно розуміють і толерують, багато намагається зв'язати кілька слів) і заробляють гроші, без будь-яких національних настроїв та емоцій. І що, найбільше кидалося в очі та відчувалося, серед всього цього "костюмованого" козацтва та атракційної старовини - відсутністьукраїнського-козацького духу, в тому розумінні, в якому його відчуваю я, мої побратими гопаківці(як на мене, наслідки радянської окупації на цих теренах ще довго будуть даватися взнаки).
Барвиста мрія і строката реальність, чудова природа і не менш "чудові" зразки соцреалізму в будівництві, хороші привітні люди, які практично не знають рідної історії і її героїв, які ще не навчилися берегти ту безцінну природну перлину, подаровану їм Богом.
Контрастність, ось саме та особливість, та визначна риса, яка репрезентує все побачене мною в цих безумовно чудових краях.
Помріяв, втілив в життя, почерпнув досвід, а тепер гайда мріяти далі, може й ця збудеться...
- До зустрічі Хортице! Неодмінно повернуся погостювати до тебе ще хоч раз! Неодмінно!!!