Сонцепоклонство
У дні, коли розпечене сонце, здається, вирішило спопелити усе живе, коли пройтися містом більше десяти хвилин без тіні посеред розжареного асфальту дорівнює подвигу або безумству, я раптом згадав довженкового діда-сонцепоклонника:"Більше за все на світі дід любив сонце.Він прожив під сонцем коло ста літ, ніколи не ховаючись у холодок. Так під сонцем на погребні коло яблуні він і помер, коли прийшов його час".
Дурниця нарікати на погоду, спеку і сонце. Треба приймати вибрики погоди такими, якими вони є. Будемо ще взимку відходити від спеки.
А ще чомусь згадав наші літні походи по Дінцю на катамаранах. Тихо гойдаються на хвилях два судна, і ми, голі в самих лише боксерках, хлищемо гарячу горілку прямо на воді, закусуючи хлібом з олією. Для чого? - не знаю. Виклик такий кидали сонцю чи що?
А увечері як саламандри сходили на берег, розбивали табір і розмовляли під зорями з астралом.
Давно це було. Вже не повторити.
Дурниця нарікати на погоду, спеку і сонце. Треба приймати вибрики погоди такими, якими вони є. Будемо ще взимку відходити від спеки.
А ще чомусь згадав наші літні походи по Дінцю на катамаранах. Тихо гойдаються на хвилях два судна, і ми, голі в самих лише боксерках, хлищемо гарячу горілку прямо на воді, закусуючи хлібом з олією. Для чого? - не знаю. Виклик такий кидали сонцю чи що?
А увечері як саламандри сходили на берег, розбивали табір і розмовляли під зорями з астралом.
Давно це було. Вже не повторити.