Вулиця з тисячорічною історією
Якщо подивитися на історичні мапи Києва, впадає у вічі, що контури його території розширювались нерівномірно. Із зрозумілих причин, місто, яке утворилося на високих схилах правого берега Дніпра, не маючи в ті далекі часи мостових з’єднань з лівим берегом, поширюватись в напрямку лівобережжя не могло. Залишався відкритим для розвитку лишень правий напрямок відносно течії Славутича. На ньому, ще з часів Київської Русі, почалась вимальовуватись тенденція до виникнення поселень у північному напрямі. Нічого дивного в цьому не було, тому що на той час неподалік Києва існувало потужне як у військовому, так і економічному плані, місто Вишгород. Київські князі не відрізнялися особливою дружелюбністю, тож ходили війною один на одного, протоптавши зрештою між Києвом та Вишгородом шлях, який пролягає сучасними вулицями Кирилівська та Вишгородська. Таким чином, можна стверджувати, що останній вже налічується більше тисячі років, а тому доречно вважати її одною з найстаріших в нашому місті.
Справжньою дорогою, а не тропою, вона стала у другій половині Х сторіччя, коли місто Вишгород https://wolk-2.livejournal.com/17907.html стало резиденцією княгині Ольги. Треба зазначити, що в ті часи з Києва вело лише три шляхи, вже згаданий та західний і південний, в напрямках Білогородки та Василькова відповідно. Значимість «прабабці» вулиці Вишгородської була неабияка. Тож, як і в сучасному світі уздовж важливих доріг та магістралей, почалася з’являтися і тут певна інфраструктура. Спочатку поодинокі землянки та халупки, а потім і перші хуторки. Можливо, вже тоді міг утворитися справжній район міста або навіть ціле містечко, проте татаро-монгольське нашестя на довгі роки зупинило цей процес. Хоча життя продовжувало жевріти і в лихолітні часи. Багато мешканців Києва та Вишгорода знаходили тут прихисток під час набігів орд зі сходу.
Спливали часи, спустошені території поступово оговтувались після сторічь поневірянь. Різна доля спіткала міста Русі. Вишгород втратив свою могутність та велич, а з цим, і шлях до Києва втратив свою значимість. Місцевість прийшла у занепад, аж допоки не утворилося тут козацьке поселення, що захищало Київ з півночі. Козаки жили в простих аскетичних спорудах, які називали «куренями», що ймовірно і дало сучасну назву району - Куренівка. Ще однією обставиною, яка зумовила відродження дороги, майбутньої вулиці Вишгородської, стало зведення далі на північ від козацької сторожі, католицького абатства. Ченці монастиря, що належав домініканському ордену, збудували тут і поселення для свого настоятеля, якого називали Пріором. Завдяки чому, ще одна київська місцевість отримала свою сучасну назву з історичними підтекстом https://wolk-2.livejournal.com/31404.html. Але головною тутешньою особливістю була неперевершена природа та мальовничість. Крім козаків та ченців, багато люду прагнули звести тут собі житло, щоб під захистом армії та Бога вести своє господарство.
Отак, з ХVII сторіччя активно починає формуватися нова міська околиця. Уздовж теперішньої Вишгородської з’являються все нові і нові хатинки. Усередині позаминулого сторіччя дорога нарешті отримує статус вулиці. Відтоді офіційна назва їй Вишгородська.
Саме на ній, у далекому 1859 році, в свій останній приїзд до України, великий син нашого народу Т.Г. Шевченко зустрів хатинку своєї мрії. Біленьку, як сметана - зі слів поета, атмосферну та затишну, що запала в серце Кобзареві і де митець провів останній період свого життя в Неньці. Невдовзі після доносу та арешту, Шевченка було вислано з України, але душею революціонер залишився тут, в місцях де творив, мріяв, зустрічався з друзями. На Пріорці і до сьогодні росте старий дуб, посаджений Тарасом, а за адресою Вишгородська 5 зберіглася та сама хатинка, де розташувався музей поета https://wolk-2.livejournal.com/2306.html. Тут все збережено в дусі того часу, складається враження що поринаєш в минуле і на якийсь період абстрагуєшся від життя мегаполіса. Особливо красиво все навесні, коли вишневий садок вкривається білим квітом, а місцеві господині - співробітниці музею, забуваючи про роки на календарі, причепурюють подвір’я немов до зустрічі зі справжнім Тарасом Григоровичем.
Взагалі, вся Вишгородська нагадує справжнісінький ботанічний сад. Уздовж неї збереглися березові гаї та парки з віковічними дубами, вік яких перевищує двісті, а то і триста років. Найстаршому з них налічується аж сімсот років і він вважається другим серед київських старожилів, хоча хто знає, може і найстарший https://wolk-2.livejournal.com/23390.html.
На великій зеленій території національного еколого-натуралістичного центру учнівської молоді, що веде свою історії ще з тридцятих років минулого сторіччя, готують нове покоління аграрників. Також створені цікаві дитячі гуртки, де малеча опановує генетику, ентомологію, ботаніку, тваринництво, садівництво та багато інших корисних і захоплюючих речей https://wolk-2.livejournal.com/2848.html.
Місцевість навколо вулиці, в північній своїй частині вже півтори сотні років відома як справжній курорт, з чистим неперевершеним повітрям і мальовничими ставками, де заможні кияни будували свої дачі. Сюди на відпочинок приїжджала імператриця Єкатерина ІІ, з язика якої злетіла легендарна фраза, адресована фавориту Потьомкіну: «Облиш смуток, насолодися красою навколишньої природи!». Російською це звучало кінь-грусть …, що відлунням дійшло до наших днів в назві урочища та парку https://wolk-2.livejournal.com/1986.html.
Поруч у 1850 році оселився Вільгельм Крістер, саксонський садівник, з ім’ям якого пов’язують набуття Києвом статусу одного з найзеленіших міст світу. Тут він заснував своє експериментальне господарство, працював та досліджував. Згодом був похований неподалік свого маєтку на гірці, яка тепер називається на його честь - Крістеровою https://wolk-2.livejournal.com/1501.html.
Над вулицею, виблискуючи золотом своїх церковних бань, височіє Свято-Покровський храм. Його історія відома з середини XVIII сторіччя, а зображення з архівного фото, робить його одним із символом Пріорки. Цікавий він ще й тим, що служба в ньому не проводилася лише три роки, з 1938 по 1941 роки.
У 1900 році Вишгородською пройшов перший електричний трамвай, який з’єднав Поділ з дачним передмістям Пущею-Водицею. Що характерно, лінія працює і по сьогодні. Дванадцятий маршрут чемно чимчикуючи везе своїх пасажирів лісовою залізницею, дарма що тепер і не по самій Вишгородській, а паралельною вулицею.
У 1941 році заходили вулицею німецькі війська, а будинок коменданта окупованого міста розташовувався в парку Березовий гай, де ще донедавна стояв пам’ятник Йосипу Сталіну.
В повоєнні роки, «береги» вулиці почали забудовуватися багатоповерховими будинками, спочатку «сталінками», а потім «хрущівками». Розширювалася проїжджа частина, запускалися тролейбусні та автобусні маршрути, які курсували уздовж одноповерхових будиночків, яких ставало все менше і менше. Чорний автомобіль першого секретаря компартії УРСР, возив тогочасного керманича товариша Щербицького на урядову дачу, яка згодом перетвориться на всім відоме Межигір’я. Колони військової техніки та вантажних автомобілів навесні 1986 року рушили в напрямку Чорнобиля.
Багато чого бачила на своєму віку Вишгородська вулиця, в її пам’яті закарбувалися події тисячорічної давнини. Та не дивлячись на свій поважний вік, виглядає вона молодою та привабливою, зі своєю особливою атмосферою та енергетикою.
Справжньою дорогою, а не тропою, вона стала у другій половині Х сторіччя, коли місто Вишгород https://wolk-2.livejournal.com/17907.html стало резиденцією княгині Ольги. Треба зазначити, що в ті часи з Києва вело лише три шляхи, вже згаданий та західний і південний, в напрямках Білогородки та Василькова відповідно. Значимість «прабабці» вулиці Вишгородської була неабияка. Тож, як і в сучасному світі уздовж важливих доріг та магістралей, почалася з’являтися і тут певна інфраструктура. Спочатку поодинокі землянки та халупки, а потім і перші хуторки. Можливо, вже тоді міг утворитися справжній район міста або навіть ціле містечко, проте татаро-монгольське нашестя на довгі роки зупинило цей процес. Хоча життя продовжувало жевріти і в лихолітні часи. Багато мешканців Києва та Вишгорода знаходили тут прихисток під час набігів орд зі сходу.
Спливали часи, спустошені території поступово оговтувались після сторічь поневірянь. Різна доля спіткала міста Русі. Вишгород втратив свою могутність та велич, а з цим, і шлях до Києва втратив свою значимість. Місцевість прийшла у занепад, аж допоки не утворилося тут козацьке поселення, що захищало Київ з півночі. Козаки жили в простих аскетичних спорудах, які називали «куренями», що ймовірно і дало сучасну назву району - Куренівка. Ще однією обставиною, яка зумовила відродження дороги, майбутньої вулиці Вишгородської, стало зведення далі на північ від козацької сторожі, католицького абатства. Ченці монастиря, що належав домініканському ордену, збудували тут і поселення для свого настоятеля, якого називали Пріором. Завдяки чому, ще одна київська місцевість отримала свою сучасну назву з історичними підтекстом https://wolk-2.livejournal.com/31404.html. Але головною тутешньою особливістю була неперевершена природа та мальовничість. Крім козаків та ченців, багато люду прагнули звести тут собі житло, щоб під захистом армії та Бога вести своє господарство.
Отак, з ХVII сторіччя активно починає формуватися нова міська околиця. Уздовж теперішньої Вишгородської з’являються все нові і нові хатинки. Усередині позаминулого сторіччя дорога нарешті отримує статус вулиці. Відтоді офіційна назва їй Вишгородська.
Саме на ній, у далекому 1859 році, в свій останній приїзд до України, великий син нашого народу Т.Г. Шевченко зустрів хатинку своєї мрії. Біленьку, як сметана - зі слів поета, атмосферну та затишну, що запала в серце Кобзареві і де митець провів останній період свого життя в Неньці. Невдовзі після доносу та арешту, Шевченка було вислано з України, але душею революціонер залишився тут, в місцях де творив, мріяв, зустрічався з друзями. На Пріорці і до сьогодні росте старий дуб, посаджений Тарасом, а за адресою Вишгородська 5 зберіглася та сама хатинка, де розташувався музей поета https://wolk-2.livejournal.com/2306.html. Тут все збережено в дусі того часу, складається враження що поринаєш в минуле і на якийсь період абстрагуєшся від життя мегаполіса. Особливо красиво все навесні, коли вишневий садок вкривається білим квітом, а місцеві господині - співробітниці музею, забуваючи про роки на календарі, причепурюють подвір’я немов до зустрічі зі справжнім Тарасом Григоровичем.
Взагалі, вся Вишгородська нагадує справжнісінький ботанічний сад. Уздовж неї збереглися березові гаї та парки з віковічними дубами, вік яких перевищує двісті, а то і триста років. Найстаршому з них налічується аж сімсот років і він вважається другим серед київських старожилів, хоча хто знає, може і найстарший https://wolk-2.livejournal.com/23390.html.
На великій зеленій території національного еколого-натуралістичного центру учнівської молоді, що веде свою історії ще з тридцятих років минулого сторіччя, готують нове покоління аграрників. Також створені цікаві дитячі гуртки, де малеча опановує генетику, ентомологію, ботаніку, тваринництво, садівництво та багато інших корисних і захоплюючих речей https://wolk-2.livejournal.com/2848.html.
Місцевість навколо вулиці, в північній своїй частині вже півтори сотні років відома як справжній курорт, з чистим неперевершеним повітрям і мальовничими ставками, де заможні кияни будували свої дачі. Сюди на відпочинок приїжджала імператриця Єкатерина ІІ, з язика якої злетіла легендарна фраза, адресована фавориту Потьомкіну: «Облиш смуток, насолодися красою навколишньої природи!». Російською це звучало кінь-грусть …, що відлунням дійшло до наших днів в назві урочища та парку https://wolk-2.livejournal.com/1986.html.
Поруч у 1850 році оселився Вільгельм Крістер, саксонський садівник, з ім’ям якого пов’язують набуття Києвом статусу одного з найзеленіших міст світу. Тут він заснував своє експериментальне господарство, працював та досліджував. Згодом був похований неподалік свого маєтку на гірці, яка тепер називається на його честь - Крістеровою https://wolk-2.livejournal.com/1501.html.
Над вулицею, виблискуючи золотом своїх церковних бань, височіє Свято-Покровський храм. Його історія відома з середини XVIII сторіччя, а зображення з архівного фото, робить його одним із символом Пріорки. Цікавий він ще й тим, що служба в ньому не проводилася лише три роки, з 1938 по 1941 роки.
У 1900 році Вишгородською пройшов перший електричний трамвай, який з’єднав Поділ з дачним передмістям Пущею-Водицею. Що характерно, лінія працює і по сьогодні. Дванадцятий маршрут чемно чимчикуючи везе своїх пасажирів лісовою залізницею, дарма що тепер і не по самій Вишгородській, а паралельною вулицею.
У 1941 році заходили вулицею німецькі війська, а будинок коменданта окупованого міста розташовувався в парку Березовий гай, де ще донедавна стояв пам’ятник Йосипу Сталіну.
В повоєнні роки, «береги» вулиці почали забудовуватися багатоповерховими будинками, спочатку «сталінками», а потім «хрущівками». Розширювалася проїжджа частина, запускалися тролейбусні та автобусні маршрути, які курсували уздовж одноповерхових будиночків, яких ставало все менше і менше. Чорний автомобіль першого секретаря компартії УРСР, возив тогочасного керманича товариша Щербицького на урядову дачу, яка згодом перетвориться на всім відоме Межигір’я. Колони військової техніки та вантажних автомобілів навесні 1986 року рушили в напрямку Чорнобиля.
Багато чого бачила на своєму віку Вишгородська вулиця, в її пам’яті закарбувалися події тисячорічної давнини. Та не дивлячись на свій поважний вік, виглядає вона молодою та привабливою, зі своєю особливою атмосферою та енергетикою.