За вікном. Кам’яні ріки
Вкотре і вкотре впевнюєшся в тому, що плануючі маршрути або подорожі, не варто глибоко і ретельно заглиблюватись в майбутні краєвиди та знакові місця, досконало вивчати картинки з усіляких географічних ресурсів, нівелюючи тим самим ефект несподіваності, який може в одну мить забарвити усю Вашу авантюру і подарувати на рівному місці гамму яскравих почуттів та вражень.
Саме такі відчуття, а можливо навіть і більші, пронизали усі зайві 84 кілограми мого тіла, коли несподівано, за смереками з’явилися кам’яні розсипи, утворюючи гігантський потік, що нісся кудись далеко додолу.
Усе сталося вкрай епічно. Гірський мандрівник долав непроходимі лісові хащі, аж раптом побачивши поперед себе просвіт, в контурах якого почали вимальовуватися величезні глиби.
Кам’яна ріка неслась повз мене і зачаровувала. Не встоявши перед цим природним явищем я занурився в його неспокійні та бурхливі води.
Величезні, від одного до п’яти метрів, валуни завмерли, приймаючи на себе несміливі кроки. Ноги тривожно ступали полірованими округлими боками, а розум усвідомлював всю свою нікчемність перед величчю стихії, яка не стоїть на місці, а справді тече, дарма що і у вікових вимірах.
Якщо уважно прислухатись, можна почути легке дзюркотіння джерельних струмочків, які знаходять собі шлях десь глибоко-глибоко під кам’яним шаром, додаючи магічності усьому дійству.
Місцями вони знаходять вихід з цього лабіринту, шукаючи шлях до світла аби на їх чистих водах блиснув промінчик сонця.
А навкруги гори і тепла болгарська осінь, що прикрасила природний парк Вітоша, даруючи хороший настрій і порцію несподіванок.
Лежачи на нагрітій травичці та дивлячись в блакитне небо над зеленою хвилею не віриш, що зовсім скоро все навкруги вкриється білою ковдрою і прийде зима. Та від цього не стане сумніше.
Саме такі відчуття, а можливо навіть і більші, пронизали усі зайві 84 кілограми мого тіла, коли несподівано, за смереками з’явилися кам’яні розсипи, утворюючи гігантський потік, що нісся кудись далеко додолу.
Усе сталося вкрай епічно. Гірський мандрівник долав непроходимі лісові хащі, аж раптом побачивши поперед себе просвіт, в контурах якого почали вимальовуватися величезні глиби.
Кам’яна ріка неслась повз мене і зачаровувала. Не встоявши перед цим природним явищем я занурився в його неспокійні та бурхливі води.
Величезні, від одного до п’яти метрів, валуни завмерли, приймаючи на себе несміливі кроки. Ноги тривожно ступали полірованими округлими боками, а розум усвідомлював всю свою нікчемність перед величчю стихії, яка не стоїть на місці, а справді тече, дарма що і у вікових вимірах.
Якщо уважно прислухатись, можна почути легке дзюркотіння джерельних струмочків, які знаходять собі шлях десь глибоко-глибоко під кам’яним шаром, додаючи магічності усьому дійству.
Місцями вони знаходять вихід з цього лабіринту, шукаючи шлях до світла аби на їх чистих водах блиснув промінчик сонця.
А навкруги гори і тепла болгарська осінь, що прикрасила природний парк Вітоша, даруючи хороший настрій і порцію несподіванок.
Лежачи на нагрітій травичці та дивлячись в блакитне небо над зеленою хвилею не віриш, що зовсім скоро все навкруги вкриється білою ковдрою і прийде зима. Та від цього не стане сумніше.