основи солідарності: лікбез "для чайників"
деякі речі стали для мене настільки очевидними, що я не вмію їх пояснювати. але треба негайно починати:
сучасні суспільства мають вертикальну структуру
це значить, що всі суспільні відносини підпорядковані системі ієрархій
є вертикаль влади (від президента до місцевого чиновника),
є економічна вертикаль (від власника заводу до прибиральниці)
є різні вертикалі символічного капіталу (релігія, освіта, сім'я тощо)
ці вертикалі можуть тісно між собою переплітатися, і тоді - повні гайки:
в історії це називається здебільшого тоталітаризмом;
чим автономніші вони, тим легше дихати окремій людині чи групі людей:
це секуляризм, лібералізм, демократія і тому подібні радощі цивілізації
ми з вами займаємо невисокі, але далеко не найнижчі позиції в цих ієрархіях:
живемо в великих містах, маємо вищу освіту, доступ до інформації і динамічного ринку праці
тим не менше, ми часто ниємо і вважаємо себе найнещаснішими людьми в цій країні
це горе от ума, з одного боку, і от его отсутствия, з іншого:
бо більшість українців не подорожують, не знають іноземних мов, невпевнено користуються інтернетом,
отримують до 2000 грн на місяць, утримують на них дітей/батьків - і так безкінечно далі
ця більшість, зрозуміло, мало рефлексує і не намагається щось поміняти
ми, маючи можливість значно більше діяти і рефлексувати, на жаль, цього не робимо
та коли настає час іти в міліцію, лікарню, податкову - рефлексувати стає пізно
тоді не головою, а на власній шкурі відчуваєш, як все працює
тоді стає сумно, боляче і - головне - дуже самотньо
бо ти лишаєшся сам на сам зі своїм горем
найрозумніше в цій ситуації об'єднуватися з тими, хто так само опинився внизу
разом боротися з вертикаллю, розхитувати її, прагнути горизонталізації
бо ж зрозуміло, що сам чи сама ти ніколи нічого не доб'єшся
і найдурніше, що можна робити - це конкурувати, ставити "пріоритети" одного низу над іншим
навіть якщо таким чином ти врятуєшся сьогодні, то завтра дістанеш по голові двічі:
від верхівки, яка залишиться та сама, і від собі подібних, які більше не захочуть тебе підтримати
ось вони - граблі, на які ми самовіддано продовжуємо наступати з часів помаранчевої революції
ми не навчилися, що жоден ющенко нас не врятує
він - як і будь-хто інший на його місці - відстоює свій приватний інтерес,
що суперечить інтересу спільному, горизонтальному
тим часом на верхівках українських ієрархій комфортно розташувались "справжні підараси"
вони слухають аллу пугачову і моляться православному богу, голосно сміючись:
а й справді, хіба не смішно, що молода мама, виходячи з декрету, не може повернутися на законну роботу,
але "ми ж не арабські країни, де жінок змушують ходити в паранджі"
так само смішно, коли відомого журналіста на рівному місці затримує міліція як лицо кавказкой национальности,
а "у нас ксенофобії нема, це в росії міліція щемить хачів"
ще більше смішно, коли за нещасний кіноклубний показ лгбтк-фільму організатору безкарно завдають тілесних ушкоджень,
а через тиждень популярна політична партія веде "боротьбу з пропагандою збочень і гомосексуалізму"
рівність не може бути частковою: або ми всі люди, або ж всі нелюди
сучасні суспільства мають вертикальну структуру
це значить, що всі суспільні відносини підпорядковані системі ієрархій
є вертикаль влади (від президента до місцевого чиновника),
є економічна вертикаль (від власника заводу до прибиральниці)
є різні вертикалі символічного капіталу (релігія, освіта, сім'я тощо)
ці вертикалі можуть тісно між собою переплітатися, і тоді - повні гайки:
в історії це називається здебільшого тоталітаризмом;
чим автономніші вони, тим легше дихати окремій людині чи групі людей:
це секуляризм, лібералізм, демократія і тому подібні радощі цивілізації
ми з вами займаємо невисокі, але далеко не найнижчі позиції в цих ієрархіях:
живемо в великих містах, маємо вищу освіту, доступ до інформації і динамічного ринку праці
тим не менше, ми часто ниємо і вважаємо себе найнещаснішими людьми в цій країні
це горе от ума, з одного боку, і от его отсутствия, з іншого:
бо більшість українців не подорожують, не знають іноземних мов, невпевнено користуються інтернетом,
отримують до 2000 грн на місяць, утримують на них дітей/батьків - і так безкінечно далі
ця більшість, зрозуміло, мало рефлексує і не намагається щось поміняти
ми, маючи можливість значно більше діяти і рефлексувати, на жаль, цього не робимо
та коли настає час іти в міліцію, лікарню, податкову - рефлексувати стає пізно
тоді не головою, а на власній шкурі відчуваєш, як все працює
тоді стає сумно, боляче і - головне - дуже самотньо
бо ти лишаєшся сам на сам зі своїм горем
найрозумніше в цій ситуації об'єднуватися з тими, хто так само опинився внизу
разом боротися з вертикаллю, розхитувати її, прагнути горизонталізації
бо ж зрозуміло, що сам чи сама ти ніколи нічого не доб'єшся
і найдурніше, що можна робити - це конкурувати, ставити "пріоритети" одного низу над іншим
навіть якщо таким чином ти врятуєшся сьогодні, то завтра дістанеш по голові двічі:
від верхівки, яка залишиться та сама, і від собі подібних, які більше не захочуть тебе підтримати
ось вони - граблі, на які ми самовіддано продовжуємо наступати з часів помаранчевої революції
ми не навчилися, що жоден ющенко нас не врятує
він - як і будь-хто інший на його місці - відстоює свій приватний інтерес,
що суперечить інтересу спільному, горизонтальному
тим часом на верхівках українських ієрархій комфортно розташувались "справжні підараси"
вони слухають аллу пугачову і моляться православному богу, голосно сміючись:
а й справді, хіба не смішно, що молода мама, виходячи з декрету, не може повернутися на законну роботу,
але "ми ж не арабські країни, де жінок змушують ходити в паранджі"
так само смішно, коли відомого журналіста на рівному місці затримує міліція як лицо кавказкой национальности,
а "у нас ксенофобії нема, це в росії міліція щемить хачів"
ще більше смішно, коли за нещасний кіноклубний показ лгбтк-фільму організатору безкарно завдають тілесних ушкоджень,
а через тиждень популярна політична партія веде "боротьбу з пропагандою збочень і гомосексуалізму"
рівність не може бути частковою: або ми всі люди, або ж всі нелюди