my head is filled with disease. my skin is begging you please.
Березень 2003 року. Дохтур виписали рецепт на "щоденник". Чемно почав "вживати". Зараз от нарешті наважився і перечитую.
Якщо через 3,5 роки мене-сьогоднішнього і мене-майбутнього буде відділяти хоча б більш-менш співмірна прірва з тою, яка дивиться на мене з пописаних сторінок, я навіть і не знаю, з ким зустрічатимусь щоранку, протираючи очі біля дзеркала... Хоча я вже давно щоденика не веду, елджей не рахується. Тому різниця буде сприйматись органічно. Тобто вона взагалі не буде сприйматись. Незадокументована еволюція. Ненаписана historia morbi.
Хоча брешу. Приємно собі фантазувати, що тоді - хо-хо-хо, сто років тому! - ти був на всьо голову йобнутий, да, а от зараз - абсолютно інша справа! Зараз все чітко, по протоколу, без ексцесів і особливих емоційних зрушень. Ну, та... симптом-то лишився... Ну, та... Ше пару додалося. Та й хто їх, в загальному рахує? Головне, що душа вже практично не болить.
Уявіть собі перлівницю, молюска такого. З панцирем механізмів захисту - все як треба. А тепер уявіть собі піщинку, малесеньку таку. Це - так би мовити, травма. Або збіг обставин. Або ще якась фігня. І от ця піщинка потрапляє в перлівницю. Молюск хариться. Йому боляче, дискомфортно і він страждає. Звичайно, він навіть не підозрює, що - причина. Далі деякі молюски починають рятуватись, закочуючи піщинку у перламутр. І вона залишається у їх тілі стороннім твердим предметом. потім перлівниця, якщо пощастить, подихає своєю смертю, або її ловлять, роздирають і дістають з неї її "романтичну" хворобу.
Уявіть собі людину, такого собі індивіда. З панцирем механізмів захисту - все як треба. А тепер уявіть собі травму, можливо, незначний поштовх. І починає в людині розгойдуватись невроз. Душа болить, мучиться, страждає. Назвімо цей процес умовно неврозом. Звичайно, людина навіть не підозрює, в чому причина. Далі деякі індивіди починають загортати гострі душевні кути у м’який і вразливий свій організм. Назвімо цей процес умовно психосоматизацією. Тіло страждає, проте душа не болить. Не дуже зручно, але часто - набагато більш прийнятний варіант. Якщо "перлина" розростається до небезпечних розмірів, то особистість лопається, розкидаючи розщеплені шматки schisis-у. Назвімо цей процес умовно психопатизацією.
Примітка: спрощенно задля можливості метафоризації.
Якщо через 3,5 роки мене-сьогоднішнього і мене-майбутнього буде відділяти хоча б більш-менш співмірна прірва з тою, яка дивиться на мене з пописаних сторінок, я навіть і не знаю, з ким зустрічатимусь щоранку, протираючи очі біля дзеркала... Хоча я вже давно щоденика не веду, елджей не рахується. Тому різниця буде сприйматись органічно. Тобто вона взагалі не буде сприйматись. Незадокументована еволюція. Ненаписана historia morbi.
Хоча брешу. Приємно собі фантазувати, що тоді - хо-хо-хо, сто років тому! - ти був на всьо голову йобнутий, да, а от зараз - абсолютно інша справа! Зараз все чітко, по протоколу, без ексцесів і особливих емоційних зрушень. Ну, та... симптом-то лишився... Ну, та... Ше пару додалося. Та й хто їх, в загальному рахує? Головне, що душа вже практично не болить.
Уявіть собі перлівницю, молюска такого. З панцирем механізмів захисту - все як треба. А тепер уявіть собі піщинку, малесеньку таку. Це - так би мовити, травма. Або збіг обставин. Або ще якась фігня. І от ця піщинка потрапляє в перлівницю. Молюск хариться. Йому боляче, дискомфортно і він страждає. Звичайно, він навіть не підозрює, що - причина. Далі деякі молюски починають рятуватись, закочуючи піщинку у перламутр. І вона залишається у їх тілі стороннім твердим предметом. потім перлівниця, якщо пощастить, подихає своєю смертю, або її ловлять, роздирають і дістають з неї її "романтичну" хворобу.
Уявіть собі людину, такого собі індивіда. З панцирем механізмів захисту - все як треба. А тепер уявіть собі травму, можливо, незначний поштовх. І починає в людині розгойдуватись невроз. Душа болить, мучиться, страждає. Назвімо цей процес умовно неврозом. Звичайно, людина навіть не підозрює, в чому причина. Далі деякі індивіди починають загортати гострі душевні кути у м’який і вразливий свій організм. Назвімо цей процес умовно психосоматизацією. Тіло страждає, проте душа не болить. Не дуже зручно, але часто - набагато більш прийнятний варіант. Якщо "перлина" розростається до небезпечних розмірів, то особистість лопається, розкидаючи розщеплені шматки schisis-у. Назвімо цей процес умовно психопатизацією.
Примітка: спрощенно задля можливості метафоризації.