special for Sovist
Отже, 27го грудня збираємось, пакуємось, займаємо найвигідніші місця "на гальорці" і вирушаємо в найближче закордоння. Маршрут Краків-Познань-Варшава (яка потім стала Лодзем, але все по черзі). Сіли і починаємо... жувати! Ну а що ще робити? Підігріваємось "шмурдячком із бурдючка", тобто звичайним українським коньяком. Ближче до ночі пакуємось в спальники і приймаємо форму равличків. На кордоні - три години, хоча спросоння мені здалося менше.
Краків. Красивий, історичний, доглянутий, святковий, зачаровуючий...
Стоптуємо ноги, намотуючи кола старими вуличками. Заходимо до цукерень, купуємо сувеніри, фотографуємось, загалом - поводимось як добропорядні туристи.
Тепер трохи про Познань. Місто виявилось значно цікавішим, ніж я очікувала. Старе місто, музеї й костьоли - все доглянуте й приємне. Архітектура - від ранньої готики до арт-нуво. Але це все ми вичитали в путівниках, а самі ж вивчили місто ледь не напам"ять, зміряючи кроками.
Про Польшу загалом. Як всі знають, мова схожа і проблем у нас не виникало жодних. Інфраструктура краща за нашу, але до рівня західноєвропейської все ж не дотягує. По місту бігають трамвайчики, на яких швидко, зручно і з комфортом можна під"їхати куди завгодно. Розклад не просто є, а виконується. А ще є нічні маршрути, які курсують з 23 до 6 ранку (ех, нам би так). 31го і 1го все зачинене, ні тобі шопінгу, ні хоча б макдаку. Тому закупівлі були швидкі вже 2го числа. Продукти значно дешевші, ніж у нас, ось і маєте ЄС. Електрички попереду хіба на півкроку від наших, тому в нас виникли вже традиційні "залізничні пригоди". А ще ми постійно губили Ваню і Льоліну шапку, які чарівним чином кожного разу знаходились як і зникали.
А люди... люди добрі. Вони відкрітіші, щасливіші й дуже гостинні. За що їм дзенькуєм барзо.
Всюди відчувається дух свята. В усіх костьолах шопки, що зроблені з душею. Особливу радість викликають живі шопки, що більше нагадують міні-зоопарк. Всі міста в різдвяних прикрасах.
Тепер до найцікавішого: спікінг експірієнс. "Люблю іноземців - вони як діти" і цього в них не відняти. Наговорились досхочу: в голові й на язиці змішувались всі знані й неопановані мови. Попри всі стереотипи, англійська не є настільки універсальною, добре було б знати хоча б дві-три європейські мови. З братами-слов"нами ситуація як з собаками "все розуміємо, а сказати не можемо" (ну не можу я так перекрутити українські слова, хай напружують вуха).
Наостанок про погоду. Подорожувати взимку важко, хоча ми ретельно готувались. Добре, що взяли з собою коньячок і правильне взуття, інакше перебігали б від кав"ярні до склепу (це магазин по-їхньому). Дороги по всіх усюдах замело снігом і ми не поїхали до Варшави, бо тоді могли не повернутись вчасно. Тому зробили шопінг-стоп у Лодзі, де "за вигідними розцінками" купили смаколиків, канцприладдя, шмуку й одежі.
Дорога назад виявилась веселішою, бо всі встигли роззнайомитись і потоваришувати. Та й кордон проскочили за якусь годину. По поверненню знайшли Київ в транспортному колапсі, але вдома все одно добре.
Краків. Красивий, історичний, доглянутий, святковий, зачаровуючий...
Стоптуємо ноги, намотуючи кола старими вуличками. Заходимо до цукерень, купуємо сувеніри, фотографуємось, загалом - поводимось як добропорядні туристи.
Тепер трохи про Познань. Місто виявилось значно цікавішим, ніж я очікувала. Старе місто, музеї й костьоли - все доглянуте й приємне. Архітектура - від ранньої готики до арт-нуво. Але це все ми вичитали в путівниках, а самі ж вивчили місто ледь не напам"ять, зміряючи кроками.
Про Польшу загалом. Як всі знають, мова схожа і проблем у нас не виникало жодних. Інфраструктура краща за нашу, але до рівня західноєвропейської все ж не дотягує. По місту бігають трамвайчики, на яких швидко, зручно і з комфортом можна під"їхати куди завгодно. Розклад не просто є, а виконується. А ще є нічні маршрути, які курсують з 23 до 6 ранку (ех, нам би так). 31го і 1го все зачинене, ні тобі шопінгу, ні хоча б макдаку. Тому закупівлі були швидкі вже 2го числа. Продукти значно дешевші, ніж у нас, ось і маєте ЄС. Електрички попереду хіба на півкроку від наших, тому в нас виникли вже традиційні "залізничні пригоди". А ще ми постійно губили Ваню і Льоліну шапку, які чарівним чином кожного разу знаходились як і зникали.
А люди... люди добрі. Вони відкрітіші, щасливіші й дуже гостинні. За що їм дзенькуєм барзо.
Всюди відчувається дух свята. В усіх костьолах шопки, що зроблені з душею. Особливу радість викликають живі шопки, що більше нагадують міні-зоопарк. Всі міста в різдвяних прикрасах.
Тепер до найцікавішого: спікінг експірієнс. "Люблю іноземців - вони як діти" і цього в них не відняти. Наговорились досхочу: в голові й на язиці змішувались всі знані й неопановані мови. Попри всі стереотипи, англійська не є настільки універсальною, добре було б знати хоча б дві-три європейські мови. З братами-слов"нами ситуація як з собаками "все розуміємо, а сказати не можемо" (ну не можу я так перекрутити українські слова, хай напружують вуха).
Наостанок про погоду. Подорожувати взимку важко, хоча ми ретельно готувались. Добре, що взяли з собою коньячок і правильне взуття, інакше перебігали б від кав"ярні до склепу (це магазин по-їхньому). Дороги по всіх усюдах замело снігом і ми не поїхали до Варшави, бо тоді могли не повернутись вчасно. Тому зробили шопінг-стоп у Лодзі, де "за вигідними розцінками" купили смаколиків, канцприладдя, шмуку й одежі.
Дорога назад виявилась веселішою, бо всі встигли роззнайомитись і потоваришувати. Та й кордон проскочили за якусь годину. По поверненню знайшли Київ в транспортному колапсі, але вдома все одно добре.