"А из нашего окна..."
Так склалось, що я народилась на Борщагівці, а посприряв цьому мій дідусь. Він був військовим і, коли настала його черга отримувати квартиру, варіантів було два - на площі Перемоги або на проспекті 50-річчя Жовтня. Тут треба знати особливості моєї родини - тут всі і завжди хочуть онуків, навіть якщо ніяких передумов для появи цих онуків нема. Ну так от, дідусь, думаючи про майбутні покоління сімейства Гаскевичів, обрав квартиру у "гарному зеленому районі, де чудово гуляти з дітьми, а не на цій площі, яка є втіленням снобізму". Коли "у гарному зеленому районі" народився мій двоюрідний брат, охочих з ним гуляти якось особливо не знаходилось, але що вже там - вибрали, значить вибрали. Після того дідусь помер, двоюрідний брат з батьками переїхав, народилась я, вулицю переназвали у Леся Курбаса, район став значно менш зеленим...
Сьогодні зранку до нас приїхали родичі з Дніпропетровську - молодша сестра дідуся з чоловіком, якого запросили святкувати 50-річчя випуску з КПІ. І от саме в цей день холодну та гарячу воду у нашому будинку вирішили вирубити не з 10 до 16 (як це вже стало звичним), а з 8 до 18 (щоб внести хоча б якесь різноманіття у цей графік). І, щоб наші гості відчули все щастя життя у "гарному зеленому районі", гарячу воду сьогодні вирішили не вмикати взагалі.
А ще Радік з першого поверху сьогодні вирішив напитись та вбити якогось свого знайомого. А потім подумав, що мертве тіло в квартирі краще не зберігати, та "заховав" його перед сходами. Ну і от уявіть картина - наші дніпропетровці заходить у будинок і бачить червоні підтьоки від дверей до сходів та міліціонера, який виводить з квартири цього самого Радіка.... Тепер, судячи з активності запрошень нас до Дніпропетровська, до Києва (чи, мінімум, на Борщагівку) тьотя Ала та дядя Володя ще довго не наважаться приїхати.