воздух
за час, поки в мене не було нету, я раптом чітко усвідомила, що не хочу і не вмію вести блогів. будь-яких.
цей пост - оцей, який я зараз набираю, - він мав бути довгим і детальним, про все на світі, про пічаль і прекрасних людей, і ужасних дибілів, і силу волі, про втому, бажання прaцювати, самокритичість і любимих мужчін вкупі з любімою музикою.
але мені не хочеться писати. там, всередині мене, є щось дуже цінне, і його треба холіть і лєлєять, незважаючи на всі мої факапи і дірки в озоновому шарі.
моя рівновага, давно знаю, вимірюється в bit i beat, а ще друзями - я закриваю свій вакуум на цьому. сьогодні мені не треба будь-чого іншого.