Подоляки про АТО
Водитель автобуса, который из Винницы довез нас до Южного Буга, охоч рассказывать и рассказывает смачно:
«Мій син зараз в АТО. Нє, не служить. Заробляє. Якось він там собі устроївся. Він же десять років відслужив у Іностранному легіоні і ось вирішив попрацювати в Україні. Нічого не навчився робити, а тільки вбивати, а тут якраз ці сепаратисти. Ну і отлічно: і більш менш вдома, і грошей заробить. Приїхав не сам, із такими самими друзями, то промишляють в АТО. Як? А охотяться на чеченів. Відстежують і вбивають. Як звірей на охоті. Засічуть якогось, один пристрелить, а другий-третій підбігають і забирають гроші. Чечені - вони ж дурні, налічку постійно з собою носять, а це десятки тисяч доларів! Правда, хлопці не одразу їх стріляють. Дають трохи покрутитися на Донбасі, награбувати, набрати, як кажуть, жирку. І через два-три місяці кабанчик готовий - іди сюда! Так і заробляють. Зять теж поїхав в АТО. Повернувся, привіз багато грошей. Дочка довольна, каже, може, ще раз поїдеш? А я вже сміюся, що буде як в тому закарпатському анекдоті: «Ура, таткові ноги відірвало - він буде отримувати підвищену пенсію!».
Соскучился я по землякам-подолякам.