Спроба релаксу...
Як я люблю прокидатися о 5. 50 ранку, коли місто практично ще спить, а за вікнами висить передсвітанковий морок. Більшість людей ще мирно додивляються свої сни, а я роблю усе, щоб мобілізуватися і за годину вже вийти з дому.
Я кажу колегам, які постійно спізнюються і отримують штрафи:"не жалійтеся. Спробуйте уявити собі на хвилинку таке життя....". Тільки для них це переважно - як горох для стінки... А в мене триває сесія. Три тижні. Начитка лекцій+консультації+власне іспити...На 8.00 вже треба бути в аудиторії. Забути будь-яку сонливість і усе СПРИЙМАТИ. І так виходить.
А друга половина дня - то вже робота. До цього вона займала цілий день. Тепер настав період ділити час на два, не завжди рівноцінні, відрізки.
Лягати спати майже ніколи не вдається раніше 0.00...
А хочеться більше часу викроювати на якісь захоплення, на те, що, прости, Господи, - називається самоосвітою.
Читати - у транспорті. Перед сном. Уві сні, щоправда, не вдається... Про вивчення іноземних мов просто мовчу.Заткнулася.Робила ж це самотужки, без усіляких курсів і репетиторів.А тепер...і те, що знала, потроху забувається. Зате вільний час став найвищою цінністю. І найголовнішою рисою стало - примушувати себе.
Заміжня одногрупниця запитує:"А особисте життя - коли?!" - дивується. Я, весело усміхаючись:"НікОли!" Їй не зрозуміти.
Це смішно, але примудряюся створювати ще і якісь напрацьовки для магістерської роботи.
...А ви кажете - святий Валік!..
Із натхненням, щоправда, трохи складно. Самі дурниці лізуть у голову - щось таке знущальницьке, єхидне, перекривлювальне, саркастичне і... гірке. Може, так і потрібно?..Може.
Але вбивають деякі психологічні бар'єри.Яких ще трохи більше півроку тому - не було.Воно, мо', і не бар"єр, проте якось дивно складається. Нічого. І з цим усе вирішу.Швидше за все виявиться, що проблема якраз і не в мені. Ну і Бог з ним.
Єдине, чого не хочеться - це скандалів і конфліктів. А панацеї від цього - нема.Шукаю.
Я кажу колегам, які постійно спізнюються і отримують штрафи:"не жалійтеся. Спробуйте уявити собі на хвилинку таке життя....". Тільки для них це переважно - як горох для стінки... А в мене триває сесія. Три тижні. Начитка лекцій+консультації+власне іспити...На 8.00 вже треба бути в аудиторії. Забути будь-яку сонливість і усе СПРИЙМАТИ. І так виходить.
А друга половина дня - то вже робота. До цього вона займала цілий день. Тепер настав період ділити час на два, не завжди рівноцінні, відрізки.
Лягати спати майже ніколи не вдається раніше 0.00...
А хочеться більше часу викроювати на якісь захоплення, на те, що, прости, Господи, - називається самоосвітою.
Читати - у транспорті. Перед сном. Уві сні, щоправда, не вдається... Про вивчення іноземних мов просто мовчу.Заткнулася.Робила ж це самотужки, без усіляких курсів і репетиторів.А тепер...і те, що знала, потроху забувається. Зате вільний час став найвищою цінністю. І найголовнішою рисою стало - примушувати себе.
Заміжня одногрупниця запитує:"А особисте життя - коли?!" - дивується. Я, весело усміхаючись:"НікОли!" Їй не зрозуміти.
Це смішно, але примудряюся створювати ще і якісь напрацьовки для магістерської роботи.
...А ви кажете - святий Валік!..
Із натхненням, щоправда, трохи складно. Самі дурниці лізуть у голову - щось таке знущальницьке, єхидне, перекривлювальне, саркастичне і... гірке. Може, так і потрібно?..Може.
Але вбивають деякі психологічні бар'єри.Яких ще трохи більше півроку тому - не було.Воно, мо', і не бар"єр, проте якось дивно складається. Нічого. І з цим усе вирішу.Швидше за все виявиться, що проблема якраз і не в мені. Ну і Бог з ним.
Єдине, чого не хочеться - це скандалів і конфліктів. А панацеї від цього - нема.Шукаю.