...
Не писатиму про важкий моральний стан, і про багато чого іншого.
Лише згадала один вірш, який мені тепер зовсім інакше, оновлено, читається-розшифровується. Чітко і зрозуміло, зі збереженням хронології й такими прозорими алюзіями.
Угледиш себе у воді - і запитуєш:
як ти
колись до світанку
дивився в розпечений змрок?
Затулиш долонею очі...
а чайки і яхти,
знов - чайки! і яхти! -
крізь пальці течуть, як пісок.
Чого ти боїшся?
Що слово на хвилю не ляже?
Не бійся: пливе.
Хоч не рідне, але й не чуже.
Невже це твій голос:
«безлюдніють (пауза) пляжі»?
Безлюдніє - слово...
Оце - обезлюдніло вже,
й дарма ти тримаєш його,
бережеш, непочате:
на музику моря лягають слова будь-які.
А страшно - додому,
де будеш до ранку мовчати
в осіннє розсипане сіно,
в сухі будяки...
Ігор Римарук
Лише згадала один вірш, який мені тепер зовсім інакше, оновлено, читається-розшифровується. Чітко і зрозуміло, зі збереженням хронології й такими прозорими алюзіями.
Угледиш себе у воді - і запитуєш:
як ти
колись до світанку
дивився в розпечений змрок?
Затулиш долонею очі...
а чайки і яхти,
знов - чайки! і яхти! -
крізь пальці течуть, як пісок.
Чого ти боїшся?
Що слово на хвилю не ляже?
Не бійся: пливе.
Хоч не рідне, але й не чуже.
Невже це твій голос:
«безлюдніють (пауза) пляжі»?
Безлюдніє - слово...
Оце - обезлюдніло вже,
й дарма ти тримаєш його,
бережеш, непочате:
на музику моря лягають слова будь-які.
А страшно - додому,
де будеш до ранку мовчати
в осіннє розсипане сіно,
в сухі будяки...
Ігор Римарук